20. Господарський комплекс України: сутність господарського комплексу, галузева та територіальна структура господарського комплексу.

Національна економіка розглядається як складний господарський комплекс з певною логікою побудови та функціонування,який характеризується як динамічна, цілісна система виробництва, обміну, розподілу і споживання. Динаміка розвитку господарського комплексу України, як складової частини світової економіки, поділяється на низку великих соціально-економіко-технологічних періодів: доаграрний, аграрний, індустіальний, постіндустріальний (+ інформаційна індустрія).

Традиційно господарський комплес розглядають як систему галузей господарювання і як систему територіально-виробничих комплексів.

До основних (головних) галузей відносяться районоутворюючі галузі спеціалізації, які мають велику питому вагу у виробництві району та найбільший економічний ефект. Є також обслуговуючі і локальні. Сукупні галузі і паралельні. Простий комплекс (сполука паралельних галузей), складний (зв”язки між галузями).

Прості та складні комплекси виступають основою формування різноманітних типів територіально-виробничих комплексів. ТВК – це об”єднання підприємств певної спеціалізації на певній території з метою отримання найкращого ефекту завдяки комплексному використанню природних, економічних умов та трудових ресурсів.

21. Регіональна економічна політика: принципи, методи, механізми реалізації.

Регіональна політика є складовою частиною політики держави, спрямованої на організацію території країни відповідно до прийнятої статегії розвитку. Регіональна економічна політика - це дії, направлені на вирівнювання умов діяльності регіонів та їх результатів , ефективне використання регіональних ресурсів і можливостей, ствеорення умов підвищення ефективності діяльності регіональних економік. В цілому регіональна економічна політика включає бюджетну та податкову політику; планування, прогнозування та програмування в регіоні; використання природних ресурсів та розпорядження власністю регіону; розміщення продуктивних сил та здійснення структурних перетворень і регіоні; політику розвитку регіональних комплексів, контрольно-аналітичну діяльність та інформаційне забезпечення.

Принципи рп:

1. Пріоритет загальнонаціональних інтересів Це означає, що дії всіх суб'єктів регіональної політики потрібно спрямувати на зміц­нення державності України, збереження її територіальної цілісності, вони не повинні загрожувати національній безпеці держави.

2. Пріоритет інтересів регіону в цілому, його населення віднос­но галузевих, відомчих, корпоративних, а також інтересів окремих суб'єктів господарювання.

3. Законодавче забезпечення прав і повноважень суб'єктів регіональної політики. Політика стосовно регіонів і політика са­мих регіонів має регламентуватися нормативно-правовою базою, дотримання вимог якої є обов'язковою умовою регулювання взаємовідносин між усіма учасниками процесу.

4. Поєднання інтересів. Поточні і стратегічні завдання регіо­нальної політики мають враховувати державні, регіональні та міс­цеві інтереси, а її практичне здійснення - згладжувати можливі су­перечності між ними.

5. Всебічне врахування економічних, природних, історичних, технологічних, етнічних, екологічних, соціально-демографічних та інших умов і факторів регіонів з наданням переваги факторам соціальним та екологічним. Це означає потребу диференційовано­го підходу до регулювання регіональних процесів з врахуванням їхньої специфіки.

6. Пріоритет інноваційного, ресурсоекономного підходу, що полягає, передусім, у структурних трансформаціях господарських комплексів регіонів на користь інноваційних технологій, товарів народного споживання та послуг у разі раціонального обмеження енерго-, водо-, матеріало- та капіталоємних галузей і виробництв.

7. Необхідність поступового зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, забезпечення порівнянних соціальних стандартів у всіх регіонах та населених пунктах.

8. Принцип об'єктивності. Поточні завдання регіональної політики мають розкривати пріоритетні напрями загальнонаціональної стратегії соціально-економічного розвитку і відповідати реальним можливостям ресурсного забезпечення заходів щодо їхнього вирішення.

9. Принцип збалансованості критеріїв соціальної справедливості та загальнодержавної ефективності, особливо під час вибору методів і форм державної підтримки окремих територій.

10. Принцип партнерства передбачає необхідність налагодження тісного співробітництва між органами державної влади всіх рівнів та органами місцевого самоврядування, забезпечення політичної стабільності й суспільної злагоди у процесі регіональної політики.

Методи дослідження. Основні методи дослідження, які використовувалися при виконанні дисертаційної роботи, – це абстрактно-логічний, економіко-статистичний, розрахунково-конструктивний, балансовий, системного аналізу та інші, які у своїй сукупності становлять ядро методики дослідження даної теми.

Вихідною інформацією для обґрунтування основних напрямків удосконалення регіональної економічної політики, механізму її реалізації послужили чинне законодавство України з питань соціально-економічного розвитку регіонів, Концепція державної регіональної політики.

Механізм реалізації регіональної економічної політики держави. Важливим практичним інструментом реалізації ДРЕП є чіткий законодавчий розподіл повноважень, відповідальності та фінансово-економічної бази між різними рівнями управління: загальнодержавним, регіональним і місцевим.

Державне регулювання регіонального економічного розвитку забезпечує активізацію господарської діяльності в регіонах, запроваджуючи нові виробничі відносини і впливаючи на поліпшення використання природно-ресурсного та економічного потенціалу; створює умови для посилення спеціалізації регіонів, прискореного розвитку прогресивних галузей економіки, залучення іноземного капіталу в регіони з найсприятливішими умовами, а також здійснює державне регулювання, спрямоване на ліквідацію локальних екологічних криз та створення належних умов для життєдіяльності населення на території країни.

Основними складовими елементами механізму державного регулювання є:

• законодавчо-нормативна база;

• бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна підтримка окремих регіонів з боку держави;

• реалізація державних регіональних програм, а також індикативних прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних утворень;

• створення та розвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних регіонах;

• розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва.