Модуль 2

Аналіз національних ринків

Тема 4: Методологічні основи аналізу фінансового ринку

Мета заняття: Засвоїти методику розрахунку основних економічних показників стану грошово-кредитного, фондового та валютного ринків. Акцентувати увагу студентів на процеси капіталізації та дисконтування грошових потоків, на ефек­тивний зв’язок грошового, інвестиційного й товарного ринків. Засвоїти теоретичні основи класифікації основних видів цінних паперів, індекси фондового ринку та методи їх розрахунку. Оволодіти методикою аналізу фондового ринку. Визначити сутність і класифікацію суб’єктів валютного ринку, про основні види валютної системи, навчити визначати реальний та номінальний валютний курси, класифікувати їх, аналізувати наслідки коливання валютних курсів для національної економіки, оцінювати стан платіжного балансу, зовнішньої торгівлі, руху капіталів, а також ознайомити з методами валютного регулювання.

План заняття

1. Грошово-кредитний ринок: показники стану та методика аналізу

2. Методологія та методика аналізу фондового ринку

3. Методика аналізу валютного ринку

Умови і методика виконання Найважливішими показниками стану грошово-кредитного ринку є:

• загальна грошова маса;

• кредити, надані банками країни (у національній та іноземній валютах);

• ставка рефінансування;

• грошова база;

• частка готівки поза банками в грошовій масі;

• коефіцієнт готівки;

• рівень доларизації грошового обігу;

• швидкість грошового обігу;

• рівень монетизації (насиченість економіки грошима);

• кредитні ресурси комерційних банків;

• мультиплікатор депозитний;

• мультиплікатор грошовий.

Грошова маса (М) має свою структуру, яка характеризується грошовими агрегатами. Їх побудовано за поступовим зменшенням ліквідності грошей.

Кредити, надані банками країни (Cr_Н), складаються з кредитів, які надано органам загального державного управління, підприємствам, організаціям і населенню Національним банком Мінфіну (Cr_МФ) та комерційними банками (Cr_КБ).

Ставка рефінансування (R_Ф) — це облікова ставка, за якою Національний банк рефінансує комерційні банки, тобто це вираження ціни кредитних ресурсів у процентах, які Національний банк розміщує в комерційних банках. В Україні ставка рефінансування на 1—1,5 % перевищує темпи інфляції (Р_і).

Грошова база (Н) — це сума коштів, яка складається з готівки, що перебуває на руках у населення, і обов’язкових резервів комерційних банків (готівка в касах банків та кошти комерційних банків на рахунках Національного банку (RR).

Частка готівки поза банками в грошовій масі (Ч_СМ) характеризує частку готівки в грошовій масі.

Коефіцієнт готівки (cr) характеризує частку готівкових грошей у депозитних грошах.

Рівень доларизації грошового обігу (Р_D) — це частка валютної частини грошової маси у її загальній величині.

Швидкість грошового обігу (V) — це кількість обертів, що роблять гроші за один рік, щоб забезпечити певний рівень економічної активності, який приблизно визначається номінальним ВВП.

Рівень монетизації (Р_М) або коефіцієнт насиченості економіки грошима, — це співвідношення між грошовою масою в обігу та рівнем виробництва в поточних цінах (приблизно дорівнює номінальному ВВП).

Кредитні ресурси комерційних банків (CrR_КБ) складаються з власних коштів банків (В_ЛК); коштів, які залучено банками через продаж своїх боргових зобов’язань (БЗ); депозитів банків (D); залишків на рахунках юридичних осіб (З_Ю); обсягів кредитування Національним банком комерційних банків (Cr_НБ); обсягів грошово-кредитної емісії (МСЕ), крім обов’язкових резервів комерційних банків (RR).

Аналізуючи грошово-кредитний ринок, слід ураховувати фактор часу в оцінці грошових потоків. Така оцінка базується на фундаментальній концепції, відповідно до якої гроші сьогодні мають більшу вартість, ніж будуть мати через певний час. Це пояснюється тим, що гроші, інвестовані в цінні папери або депозити, приносять дохід, тобто капіталізуються. Крім того, у майбутньому знижується цінність імовірних доходів унаслідок підвищення ризику та інфляції.

Для порівняння вартості грошей у часі використовуються поняття майбутньої та поточної (нинішньої) вартості грошей.

Фондовий ринок охоплює частину кредитного ринку, зокрема ринок облігацій, і повністю ринок акцій. Інакше кажучи, це є ринок цінних паперів — система економічних відносин, пов’язаних із випуском, розміщенням, продажем цінних паперів. Він відрізняється від інших ринків специфічним характером свого товару — різних видів цінних паперів.

Найпоширеніша класифікація учасників фондового ринку поділяє їх на чотири групи: емітенти; інвестори; посередники; держава.

Фондова біржа — це організаційно оформлений ринок, який постійно діє і на якому відбувається торгівля цінними паперами. Забезпечення зберігання цінних паперів та оформлення передачі прав власності здійснюють депозитарій, розрахунково-клірингові установи та реєстратори.

Основна макроекономічна функція фондового ринку полягає в тому, щоб трансформувати тимчасово вільні грошові засоби у виробничі капіталовкладення, тобто передати грошові ресурси від позикодавців до позичальників.

За етапами функціонування розрізняють первинний і вторинний ринки цінних паперів.

На первинному ринку початково розміщуються цінні папери серед інвесторів. Основне завдання первинного ринку — мінімізувати ризик інвестора. Аналіз первинного ринку цінних паперів здійснюється за такими ознаками: основними емітентами; основними інвесторами; основними об’єктами угод; основними формами угод.

Вторинний ринок забезпечує обіг цінних паперів. Його основними функціями є створення умов для широкої торгівлі цінними паперами, забезпечення їхньої ліквідності, визначення ринкової ціни цінних паперів та надання інформації щодо її зміни.

Організаційними формами вторинного ринку є фондова біржа та позабіржовий ринок цінних паперів.

Ринок цінних паперів також характеризується за такими ознаками:

• за строками випуску (без установленого строку обігу, з установленим строком обігу, безстрокові цінні папери);

• за територією поширення (міжнародний, національний, регіональний ринки);

• за видами цінних паперів (ринок акцій, облігацій тощо).

Предметом торгівлі на фондовому ринку є цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають стосунки між продавцем (емітентом) та їх власником, передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів.

Цінні папери поділяються на три великі групи:

1. пайові — засвідчують відносини співвласності або пайової участі у формуванні статутного фонду та розподіленні прибутку (акції);

2. боргові — опосередковують кредитні відносини (облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати, векселі);

3. похідні — особливі фондові цінності, які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладання угоди (опціони, ф’ючерси, варанти тощо).

За ознакою дроблення цінні папери розділяються на:

• роздроблювані;

• нероздроблювані.

За ознакою порядку передачі майнових прав (форми виплати дивідендів чи процентів) розрізняють такі цінні папери:

• іменні;

• на пред’явника;

• переказні.

Цінні папери мають також різний рівень надійності й залежно від цього поділяються на:

• високонадійні, із високою ймовірністю повернення вкладеного капіталу та отримання доходу;

• ординарні, ризикованіші.

Існують і інші класифікаційні ознаки групування цінних паперів.

Акція — це цінний папір, що засвідчує пайову участь власника в капіталі ділової одиниці бізнесу. Акції випускаються акціонерними товариствами для збільшення власного капіталу. Вони дають право на участь в управлінні акціонерним товариством та на отримання частини прибутку у формі дивідендів.

Грошова форма вартості акції називається ціною акції. Ціна акції буває:

• номінальною (яка вказується на цінному папері);

• емісійною (за якою акція продається на первинному ринку, тобто емітується);

• курсовою або ринковою (за якою акція котирується на вторинному ринку цінних паперів);

• балансовою (яка є різницею між вартістю майна, що належить акціонерному товариству, і сумою його боргів).

Дохід акціонера складається з дивідендів на акцію і зміни курсової вартості акцій. Це визначає сукупну дохідність акції.

Облігація — це письмове боргове зобов’язання, у якому емітент гарантує повернення отриманої грошової суми й виплату встановленого процентного винагородження. На відміну від акції, яка є правом на власність, облігація — це право на позики.

Ринкова ціна (курс) облігацій дуже нестабільна і залежить від коливань економічної активності та процентних ставок. Так, під час економічного пожвавлення зростає попит на гроші, а значить і процентні ставки. Зростає попит на більш прибуткові облігації, тому пропозиція випущених раніше низькоприбуткових цінних паперів зростає. У результаті курс облігацій падає. Тобто за зростання процентних ставок курс облігацій зміниться рівно настільки, щоб компенсувати втрати доходу через зміни ставок.

Під час аналізу ринку облігацій і визначення їхньої ринкової вартості методами капіталізації та дисконтування враховується фактор часу.

Капіталізація — майбутня вартість (К_Т) теперішніх облігацій (К) через Т років за відомої процентної ставки (Ir):

(4.1)

Дисконтування (знижка) — теперішня вартість майбутнього доходу від облігації:

(4.2)

де — дисконтний коефіцієнт; Т — кількість років, які віддаляють нас від майбутнього доходу.