Майбутні доходи від володіння облігацій складаються з двох частин:

• купонного доходу (щорічний дохід на облігацію);

• виплат під час погашення облігації.

Отже, розрахункова ринкова ціна облігації визначається як сума цих складових у поточній (теперішній) вартості:

(4.3)

(4.4)

де К_обл. — ринкова ціна облігації; Т — строк, на який випускається облігація; Д_t — купонний дохід у році t; k — купонний процент; К_обл.Н — номінальна ціна облігації; Ir — дисконтна (процентна) ставка.

Державні казначейські зобов’язання розповсюджуються серед населення та дають право на одержання фіксованого доходу. Вони свідчать про внесення їхніми власниками коштів до бюджету.

Вексель — це письмове зобов’язання сплатити борг.

До похідних цінних паперів належать: ф’ючерси; опціони; варанти.

Індекси фондового ринку відстежують поточну ситуацію в економіці й відображають локальні коливання кон’юнктури ринку. Найпопулярнішим показником фондового ринку є індекс Доу-Джонса. Це показник стану ринку акцій, запропонований американськими фінансовими журналістами Ч. Доу і Е. Джон­сом. Індекс Доу-Джонса застосовується з 1884 р. і розраховується на Нью-Йоркській фондовій біржі кожні півгодини.

Існує чотири індекси Доу-Джонса:

1. Промисловий індекс — простий середній показник зміни курсів акцій 30 найбільших промислових компаній (Аі). Перелік компаній може мінятися залежно від їхньої позицій в економіці.

2. Транспортний індекс — середній показник зміни курсів акцій 20-ти транспортних компаній.

3. Комунальний індекс — середній показник, що характеризує зміну курсів акцій 15-ти компаній, які займаються газо- й електропостачанням.

4. Середній індекс — складається на основі трьох попередніх індексів.

Поширеними також є індекси: «Standart and Poore’s» («S & P»); «Financial Times» («FT»); DAX тощо.

Найпоширенішим в Україні є індекс КАС-20, який офіційно визначається з 1 січня 1997 року. Розраховується простий базисний індекс (КАС-20 (S)) і зважений індекс (КАС-20 (W)):

де ; — котировки на купівлю акцій і-го підприємства відповідно в поточному й базовому роках;

; — котировки на продаж акцій і-го підприємства відповідно в поточному й базовому роках;

; — ринкова капіталізація і-го підприємства відповідно в поточному й базовому періодах.

(4.5)

(4.6)

Крім цих індексів, під час аналізу фондового ринку для характеристики акцій використовують такі показники:

1. Коефіцієнт дивідендної віддачі акцій (k_д.в.).

2. Відносний коефіцієнт «ціна-прибуток» (k_ц.-п.).

3. Коефіцієнт платіжності (k_пл.).

4. Коефіцієнт покриття дивідендів (k_п.д.).

5. Коефіцієнт капіталізованої вартості акцій (k_к.в.).

6. Рентабельність акціонерного капіталу.

7. Загальна ринкова вартість акції.

8. Коефіцієнт відносної стійкості ціни акції (k_в.ст.).

Ринок облігацій характеризують переважно такими показниками: дохідність облігації як відношення доходу від облігації до її річної ринкової ціни; ціна конверсії облігації (Ц_к.обл.), що обмінюється на акції.

Специфікою аналізу фондового ринку в умовах його становлення є те, що динаміку його процесів дослідити неможливо. Тому аналіз найчастіше зводиться до визначення початкового рейтингу емітента і його акцій.

Існують такі види аналізу фондового ринку:

• ретроспективний — дослідження функціонування фондового ринку в минулому, порівняння ефективності цінних паперів;

• оперативний — поточна оцінка стану фондового ринку;

• перспективний — прогнозування розвитку фондового ринку;

• тематичний — аналіз одного напрямку розвитку фондового ринку;

• системний — визначення впливу економічних і соціальних факторів на розвиток фондового ринку;

• обов’язковий — результати такого аналізу повинні обов’язково враховуватися у прийнятті рішень стосовно розвитку фондового ринку;

• рекомендований — результати аналізу не є обов’язковими, а можуть бути врахованими в прийнятті рішень.

Існують два способи дослідження стану фондового ринку: «зверху-вниз» і «знизу-вверх».

Підхід «зверху-вниз» — це традиційний підхід до аналізу економічних процесів, який починається з дослідження зовнішніх факторів стану фінансового ринку — аналізу широкої перспективи, потім охоплює окремі, специфічні сектори економіки й закінчується аналізом випуску акцій і облігацій.

Підхід «знизу-вверх» полягає у використанні статистично визначених критеріїв відбору цінних паперів. Такими критеріями є:

• відношення ціни акції до прибутку на одну акцію порівняно із середнім значенням цього відношення за останні 5 років (відносний коефіцієнт kц.-п.);

• річний прибуток на акцію порівняно з середнім прибутком на акцію за останні 5 років;

• загальна ринкова вартість акції;

• відношення курсу акцій у поточному році до їхнього курсу в попередньому році (відносна стійкість ціни акції);

• стандартне відхилення місячної норми прибутку на акцію за останні 5 років.

За цими критеріями відбираються прибутковіші цінні папери, що забезпечать порівняно низький відносний коефіцієнт, зростання коефіцієнта прибутку, стійкість ціни акцій.

Валютний ринок — це сфера економічних відносин із купівлі-продажу іноземної валюти й цінних паперів у іноземній валюті, а також операцій щодо інвестування валютного капіталу.

Об’єктами аналізу валютного ринку є:

• валютні цінності — іноземна валюта;

• цінні папери — фондові цінності в іноземній валюті: акції, облігації, чеки, векселі, акредитиви;

• дорогоцінні метали (крім ювелірних виробів) — золото, срібло, платина;

• природні дорогоцінні камені.

Валютному ринкові властиві атрибути будь-якого ринку: він завжди є конкурентним ринком; обмінні операції на ньому пов’я­зані з певним ризиком. У процесі аналізу розрізняють валютні ринки: функціональний, інституційний, організаційно-технічний, за сферою поширен­ня, за валютними обмеженнями, за видами валютних курсів, за рівнем організованості, євровалют, єврооблігацій, євродепозитів, єврокредитів, «чорний», «сірий».

Складовою валютного ринку є ф’ючерсний ринок, основними учасниками якого є фінансові центри, центральні банки, великі фінансові організації. Валютні ф’ючерси дають змогу мінімізувати економічний ризик за проведення валютних операцій, тобто здійснити хеджування валютних ризиків. Хеджування сприяє зниженню собівартості продукції та підвищенню ефективності експорту та імпорту. Операції на валютному ринку аналізуються за такими напрямами: переказ валюти; рух капіталу; спекулятивні операції; здатність капіталу приносити високий дохід.

Розрізняють поточні валютні операції, які проводяться протягом 180 днів, а також операції, що проводяться більше 180 днів (пов’язані з рухом капіталу). У процесі аналізу валютного ринку розглядають способи проведення міжнародних валютних операцій і засоби регулювання руху капіталів між національним і міжнародними ринками.

Фінансові операції на валютному ринку здійснюються різними способами:

• телеграфного переказу — це переказ грошових засобів за допомогою телеграфа;

• переказного векселя — це розпорядження, за яким банк зобов’язується виплатити пред’явникові визначену суму;

• валютних операцій (купівля-продаж);

• операцій із дорожніми чеками.

Валютна система формується з розвитком міжнародних господарських зв’язків і за своєю суттю є державно-правовою формою організації валютних відносин. Мета цих правил — спростити процеси міжнародної торгівлі, забезпечити її максимальну ефективність.

Розрізняють національну, світову та міжнародну валютні системи.

Національна валютна система визначається національним законодавством і є формою організації економічних відносин країни, за допомогою якої здійснюються міжнародні розрахунки, фор­муються її валютні резерви. На основі національних валютих систем виникла світова валютна система. Вона є формою реалізації валютних відносин, закріплених міжнародними угодами. Міжнародна валютна система у своєму розвитку пройшла три основні етапи: золотий стандарт, Бреттон-Вудська та Ямайська валютні системи.

Важливим індикатором фінансової стабільності є обмінний курс національної валюти. Валютний курс як економічна категорія є ціною грошової одиниці однієї країни, вираженою в грошових одиницях інших країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперових грошей. Установлення курсу називається котируванням валюти. Котирування — це визначення офіційними державними органами (Національним банком або іншою фінансовою установою) ціни іноземної валюти. У більшості країн для встанов­лення валютного курсу застосовується пряме котирування, тобто певна постійна сума іноземної валюти (1, 10, 100 одиниць) використовується для вираження змінної величини відповідної суми національної валюти (наприклад, 1 долар дорівнює 5,34 грн). Іноді застосовується непряме котирування, коли одиниця національної валюти порівнюється з певною сумою іноземної валюти (наприклад 1 грн дорівнює 0,02 долара).

Розрізняють також крос-курси — котирування двох іноземних валют, які не є національною валютою даної країни. Наприклад, крос-курсом вважається курс японської ієни до марки ФРН, установлений українським банком. Крос-курсом може бути будь-який курс, виведений розрахунковим шляхом із курсів двох валют, до третьої валюти.

Основою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність валют — це вартість товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю порівняно з базовим періодом. Співвідношення купівельної спроможності валют називається паритетом купівельної спроможності (РРР). Для певного набору товарів паритет може бути частковим, а для всього ВВП — загальним.

Існує декілька методик обчислення РРР:

1. На основі зіставлення рівня цін стандартного набору товарів і послуг (споживчого кошика):

(4.7)

де ІЦ _Н — індекс цін національної економіки; ІЦ _ін. — індекс цін іноземної економіки.

2. На основі співвідношення витрат виробництва. Це неціновий метод, тобто він дає можливість абстрагуватися від цінових коливань.

3. На основі зіставлення ефективних виробничих витрат у країні. До ефективних виробничих витрат належать: заробітна плата (W), рента (R), процентна ставка (Ir), продуктивність праці (PR). Для визначення РРР використовується така формула:

(4.8)

Паритет купівельної спроможності характеризує товарне наповнення грошових одиниць різних країн. Але в дійсності валютний курс, як правило, суттєво відхиляється від паритету й збігається з ним лише за умов функціонування золотого стандарту. Валютний курс формується безпосередньо під впливом попиту та пропозиції на валютному ринку. У практиці валютних відносин використовують такі види курсів: фіксовані, гнучкі, змішані.

У процесі аналізу динаміки валютних курсів ураховується рівень інфляції, що потребує визначення номінального й реального валютного курсів.

Номінальний валютний курс — це відносна ціна національної валюти, за якою вона обмінюється на іноземну, і навпаки.

Реальний валютний курс ураховує зміни рівнів цін в обох країнах відносно базового року. Цей курс розраховується за формулою:

(4.9)

де ВК_р, ВК_н — реальний та номінальний валютні курси.

Зміни валютного курсу суттєво впливають на розвиток макроекономічних процесів національної економіки та на зовнішньоекономічні позиції країни. Від валютного курсу залежать: стан платіжного балансу, зовнішньої торгівлі, рух довгострокових та короткострокових капіталів тощо. Регулювання валютного курсу враховує цілі макроекономічної політики та конкурентну ситуацію на світовому ринку. Валютне регулювання здійснюється на двох рівнях:

• міжнародному — через систему міжнародних валютних організацій, союзів і угод;

• національному — через застосування різних методів впливу на валютні курси.

У практиці валютного регулювання на національному рівні застосовуються такі методи, як девальвація та ревальвація валюти, валютна інтервенція, корекція процентних ставок Національного банку, валютні обмеження, регулювання платіжного балансу, режим конвертованості валют.

Основні поняття та терміни

Грошово-кредитний ринок, грошова маса, кредити, відсоткова ставка, грошова база, коефіцієнт готівки, рівень монетизації грошові агрегати рівень доларизації, швидкість грошового обігу ануїтет, теперішня вартість грошей майбутня вартість грошей дисконтна ставка, фондовий ринок, акція, облігація, державні казначейські білети, вексель, опціон, варант, індекси фондового ринку валютний ринок, девальвація, ревальвація, валютна інтервенція, валютні обмеження, валютний курс, котирування валюти, хеджування крос-курс, паритет купівельної спроможності, міжнародний валютний фонд.

Питання для повторення

1. Поясніть економічну сутність та структуру фінансового ринку

2. Визначте, які показники характеризують стан грошово-кредитного ринку. Приведіть методику розрахунку кожного.

3. Охарактеризуйте структуру фондового ринку, визначте його сутність, специфіку та мету.

4. Визначте, у чому полягає сутність макроекономічної, політичної, соціальної функції фондового ринку

5. Поясніть сутність фондових ринків та висвітліть методику їх трозрахунку.

6. Визначте сутність та структуру валютного ринку.

7. Поясніть, у чому полягає економічна сутність валютного курсу? Що таке котирування валюти і які існують його види?

8. Визначне причини і наслідки девальвації та ревальвації.