9. Найдавніші героїчні епоси середньовічної європи

Середньові́чна літерату́ра — це період в історії світової літератури, що розпочинається в надрах пізньої античності (4-5 століття), а завершується у 15 столітті. Першими ознаками середньовічної літератури стали поява християнських євангелій (1 століття), релігійних гімнів Амвросія Медіоланського (340—397), творів Августина Блаженного («Сповідь», 400 рік; «Про град Божий», 410—428 роки), переклад Біблії латинською мовою, здійснений Єронімом (до 410 року).

Зародження і розвиток літератури Середньовіччя визначається трьома основними факторами: традиціями народної творчості, культурними впливами античного світу і християнством.

Своєї кульмінації середньовічне мистецтво досягло у 12-13 столітті. У цей час його найвагомішими досягненнями стала готична архітектура (Собор Паризької Богоматері), лицарська література, героїчний епос. Згасання середньовічної культури і перехід її в якісно нову стадію — Відродження (Ренесанс) — проходить в Італії у 14 столітті, у решті країн Західної Європи — у 15 столітті. Цей перехід здійснюється через так звану словесність середньовічного міста, що в естетичному плані має цілком середньовічний характер і переживає свій розквіт у 14-15 та 16 століттях.

Раннє Середньовіччя

Література цього періоду досить однорідна за своїм складом і складає єдине ціле. За жанром це архаїчний (міфологічний) та героїчний епос, що представлені поетичними пам'ятками кельтів (давньоірландські сказання), скандинавів («Старша Едда», саги, поезія скальдів), а також англосаксів («Беовульф»). Хоча хронологічно ці пам'ятки у деяких випадках належать до значно пізнішого часу, за своїм характером вони відносяться ще до першого періоду. Збереженню ранньої творчості названих народів сприяло те, що віддалене від Риму місцеве християнське духовенство більш терпляче ставилось до національних язичницьких переказів. Більш того, саме монахи, єдині носії грамотності у той час, записували і зберігали цю літературу.

Архаїчний епос позначає добу переходу від міфологічного до історичного світосприйняття, від міфу до епосу. Проте йому ще притаманні численні казково-міфічні риси. Герой архаїчних епічних творів поєднує в собі риси богатиря та чаклуна, які споріднюють його з першопредком.

Окремо існувала література латинською мовою, переважно християнського характеру (Августин Блаженний).

Героїчний епос — збірна назва фольклорних творів різних жанрів, в яких у легендаризованій формі відображено волю, завзяття народу в боротьбі проти ворогів, зла, гноблення. В такому епосі прославляється розум, сила, мужність воїнів, богатирів, народних героїв. Витоки героїчного епосу лежать в усній народній творчості.

"Героїчний епос" (з грец. "епос" - слово або оповідання) - це героїчна ідеолізація історичного минулого народу шляхом створення монументальних образів богатирів, захисників, втілення в поетичній формі кращого народного характеру.

Епос поділяється на:

• Найдавніший (архаїчний) епос — міф, казка, легенда.

• Давній (класичний) епос — «Рамаяна», «Іліада» та «Одіссея» Гомера.

• Середньовічний героїчний епос — «Пісня про нібелунгів», «Пісня про Роланда».

Яскравим прикладом українського героїчного епосу є «Слово про похід Ігорів». Для літератури 12 столітті, коли була написана поема, цей твір героїчного епосу є унікальним зразком.

***

Чудовий зразок середньовічного народно-героїчного епосу - "Пісня про Роланда". Батьківщина "Пісні" - Франція, де отримали широке поширення "пісні про діяння", існували в лицарської середовищі. Усього їх налічується близько ста, що утворюють з точки зору сюжету і тематики три групи: у центрі першої - король Франції, мудрий монарх; в центрі другий - його вірний васал; в центрі третьої - навпаки, бунтівний феодал, не підпорядкований королю. В основі "Пісні про Роланда", самої знаменитої серед героїчних пісень, - реальна історична подія, короткочасний похід Карла Великого проти басків в 778 р. На зворотному шляху ар'єргард короля потрапив у засідку в Ронсельванській ущелині і був знищений. У бою загинув племінник Карла, префект на ім'я Хруотланд.

Приблизно чотири століття пісня, присвячена цій події, передавалася з уст в уста і була записана лише близько 1170 р. За цей час реальна історична основа піддалася переосмислення з точки зору політичної актуальності. Недовгий похід Карла перетворився на семирічну війну проти невірних сарацинів. Сама трактування цієї події придбала чітко виражену релігійну забарвлення, в чому позначилася атмосфера хрестових походів за звільнення Гробу Господнього, що відбувалися в Європі в XI-XII ст. Тема затвердження християнства з'єдналася в поемі з патріотичною темою захисту батьківщини. Поборниками державних інтересів виступають Карл Великий, Роланд, його вірний друг Олів'є. Значний соціальний сенс поміщений в фігурі Гвенелона. Він не тільки зрадник, чий злочинний егоїзм привів до величезних людських жертв. Гвенелон - носій згубної тенденції: він прихильник феодальної роздробленості, що завдає шкоди державі. Не випадково барони не підкоряються Карлу і відмовляються засудити Гвенелона; все вирішує тут поєдинок. Страта ж Гвенелона символічна. Його розривають на частини: з ним поводяться так, як він хотів вчинити з Францією.

Для "Пісні про Роланда" характерні монументальність образів, гіперболізм, зв'язок з фольклором, ліризм. Поема складається з особливих строф - тирад, які включають в себе іноді до 35 віршів. Вірш неримований, але з великою кількістю алітерацій. "Пісня про Роланда", її образи набули широкого поширення в Європі, зокрема в Італії. В італійській літературі, наприклад, паладини Карла Великого перетворені на витончених лицарів, а суворий Роланд - в палкого коханця (поеми Боярдо "Закоханий Роланд" і Аріосто "Шалений Роланд").