Розділ 1 огляд літератури.

1.1. Характеристика збудника та епізоотологія хвороби

Виділив вірус вперше Трефні в 1930 р. Вірус РНК-вмісний, належить до роду ентеровірусів, родини пікорнавірусів. Віріони розміром 25-30 Нм з сформованою оболонкою. Вірус стійкий до дії ефіру, хлороформу і трипсину, не чутливий до зміни рН в діапазоні 2,8-9,5. Вірус витримує нагрівання при температурі 60^оС протягом 15 хв. При 70^оС вірус втрачає активність через 10 хв. При 37^оС може переживати 17 днів, але швидко гине при гнитті вірусовмісних матеріалів, ось чому такий матеріал необхідно негайно консервувати гліцерином або розчином Хенкса з антибіотиками і поміщати в термос із льодом. При 0^оС вірус може зберігатися до 20 міс. Витримує висушування на сонці до 3-х тижнів. В засолених і копчених продуктах зберігається більше 3-х тижнів. Швидко інактивується 0,15 % - ним формальдегідом. Розмноження і ЦПД на культурі клітин проявляється на 3-5 день. При використанні адаптованих культуральних штамів вірусу перші ознаки ЦПД зявляються раніше (іноді вже через 12-16 год.). Уражені клітини відшаровуються від поверхні скла; крім вогнищ дегенерації зявляються ділянки без клітин. Добре розмножується на первинних культурах ембріонів поросят 3-8 – тижневого віку. В курячих ембріонах (КЕ) вірус хвороби Тешена не розмножується (Романенко В.Ф.,1972, 1973; Романенко В.П. із співавт., 1974; Сюрин В.Н., Фомина Н.В., 1979; Сюрин В.Н., Бєлоусова Р.В., Фомина Н.В., 1984; Романенко В.Ф., Полевик Е.И., 1990).

Вакцинні та вірулентні штами вірусів відрізняються лише за морфологією бляшок, а генетичні ознаки (здатність розмножуватись в культурі клітин при підвищеній температурі, репродуктивна активність після дії на вірус температурою 50^оС протягом год. тощо) не можуть бути використані для диференціації вакцинних і вірулентних штамів цього вірусу (Романенко В.П. із співавт., 1997; Коломійцев із співавт., 1997).

Д.М. Левківським із співавт. (2000) виділений штам “Підбоччя", що на 100% нейтралізується специфічною сироваткою з діагностичного набору “ВНИИВВиМ” (Росія). Проте сироватка реконвалесцентів лише на 70% нейтралізувала штам вірусу “Закарпатський”, який використовується при виробництві вакцини проти хвороби Тешена.

Збудник енцефаломієліту свиней не має антигенної родинності (так вважали раніше) із збудником поліомієліту людини.

В імунологічному відношенні віруси – збудники енцефаломієліту свиней представлені 1 типом, всередині якого розділяють 2 підтипи: до першого належать: Вогеп, Копгаїісе, Керогуіе; до другого належать штами: Тугої, Зшесіеп 1/8, ТаІГеп (Сюрин В.Н. із співавт., 1991,1998).

Слід врахувати, що збудник енцефаломієліту свиней, за аналогією з ентеровірусом поліомієліту людини, піддається підтиповій мінливості, яка як і при поліомієліті, має важливе значення при імунопрофілактиці цього захворювання (Бузун А.И. із співавт., 1997; Бузун А.И., Бабкин М.В., 2000).

Для очищення та концентрування вірусу ензоотичного енцефаломієліту застосовують ультрацентрифугування, ультрафільтрацію та осадження сірчанокислим амонієм із наступним центрифугуванням у градієнті щільності сахарози і хлористого цезію (Попов В.Й. із співавт.,1977), препарати вірусу добре очищаються і концентруються фреоном, хлороформом, оцтовокислим цинком, поліетиленгліколем і диференційним центрифугуванням (Губенко Т.Л. із співавт., 1972; Романенко В.П. із співавт., 1974,1981).

Крім вірусу хвороби Тешена, є інші ентеровіруси свиней, здатні викликати у молодих поросят енцефаломієлітний синдром.

Вперше ензоотичний енцефаломієліт (хворобу Тешена) свиней в Україні встановив В.П. Романенко в 1971 р. в Закарпатській області. В 1973 р. ця хвороба зареєстрована в Житомирській області, в 1974 р. в Івано-Франківській, в 1978 р. – Львівській, Волинській, Вінницькій та Київській областях. В 1981 р. випадки захворювання свиней на хворобу Тешена мали місце в 7-ми, а в 1982-

1994 рр. у 8-ми областях (Романенко В.П. Сорока В.І., Прусе О.Г., 1997).

Сприйнятливі до цього вірусу лише свині. Хвороба зустрічається також в Європі у диких свиней, на Мадагаскарі у водяних свиней. Найбільш сприятливі відлучені поросята й підсвинки.

Джерелом збудника інфекції є клінічно і латентно хворі, а також перехворілі тварини. Хворобою Тешена уражується від 20 до 90 % тварин, смертність серед захворілих досягає 85-100%. Хвороба може перебігати у вигляді спорадичних випадків або ензоотичних спалахів. В одних випадках спостерігається масове виділення хворих тварин, в інших – з інтервалами різної тривалості. Хвороба Тешена реєструється протягом усього року, проте в осінньо-зимовий і зимово-весняний періоди вона перебігає тяжче. Шляхи поширення або фактори передачі – незнезаражене мясо, боєнські відходи. Механічними переносниками можуть бути гризуни і люди. У благополучній місцевості та країни вірус заноситься в основному із свинями і мясними продуктами. Можливе перенесення вірусу птахами. Найчастіше хвороба Тешена зявляється в господарстві після завезення тварин із неблагополучних щодо захворювання районів. У неблагополучних районах поширенню інфекції сприяють переміщення й перегони тварин.

За спостереженнями В.Ф. Романенка (1973), свині сприйнятливі до хвороби Тешена переважно у віці 2-6 міс., рідше в 7-10-міс.віці. Свині старшого віку хворіють із проявом клінічних ознак у поодиноких випадках. Не відмічено жодного випадку захворювання поросят-сисунів до 3-тижневого віку. Проте експериментально вдалось заразити вірусом хвороби Тешена поросят до 2-3-х тижневого віку, але тільки тих, які не отримували молозива від свиноматок.

Хвороба Тешена після занесення в господарство перебігає у вигляді ензоотій, в подальшому, переважно в латентній формі, клінічно проявляючись лише в незначної кількості тварин. Так, наприклад, в одному з неблагополучних господарств, у перший місяць захворіло більш як 14 % свиней від загального поголівя тварин, на другий – 7, на третій – 2, на четвертий – 10,

на пятий – 3 % і надалі виділяли по 1-2 тварини.

Дуже рідко в неблагополучних господарствах спостерігають масове захворювання тварин на хворобу Тешена з вираженою клінічною картиною.