6. Права й обов’язки екоаудиторів і екоаудиторьских організацій

Екоаудитори і екоаудиторські організації мають право:

1. Самостійно визначати форми і методи ЕА на умовах чинного законодавства, норм і нормативів, умов договору з замовником;

2. Одержувати необхідні роз’яснення в письмовому вигляді, усній формі від замовника та об’єкта аудита;

3. Вносити пропозиції про залучення на договірних умовах до участі в проведенні ЕА технічних експертів, вчених і т.д.;

4. Піднімати питання про відхилення запропонованих для аудиту матеріалів, що не відповідають вимогам ЕА;

Екоаудиторам забороняється:

• проводити ЕА в організаціях, власниками яких є родичі;

• проводити ЕА на об’єктах, частина власності яких належить екоаудитору.

Правопорушення в сфері ЕА. Ними є:

1) надання фальсифікованих даних щодо об’єкта ЕА;

2) надання позитивного висновку стосовно фінансування і реалізації проектів, програм, що можуть чи призвели до негативного впливу на навколишнє середовище або здоров’я людей;

3) проведення ЕА людьми, які не мають сертифіката;

4) будь-яке втручання в процес ЕА, не санкціоноване суб’єктами ЕА;

5) підготовка свідомо неправдивих висновків ЕА;

6) порушення умов конфедиційності результатів ЕА.

За погодженням між замовником і виконавцем звіт про екологічний аудит може включати рекомендації щодо заходів, яких необхідно вжити для усунення виявлених невідповідностей.

Звіт екологічного аудиту є власністю його замовника і підставою для прийняття ним відповідних рішень.

Висновки обов'язкового екологічного аудиту враховуються при визначенні умов приватизації об'єктів державної власності, що здійснюють діяльність, яка становить підвищену екологічну небезпеку, екологічного страхування об'єктів, що здійснюють таку діяльність, передачі або придбанні об'єктів у державну власність та в інших випадках, передбачених законодавством України.

Методичне забезпечення організації еколого-аудиторської діяльності та проведення екологічного аудиту здійснює центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища за участю зацікавлених центральних органів виконавчої влади.

Встановлюється також відповідальність за порушення законодавства про екологічний аудит. Особи, які здійснили порушення підчас ЕА підлягають притягненню до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Виконавець екологічного аудиту несе відповідальність за матеріальну та моральну шкоду, заподіяну внаслідок неправомірних дій при проведенні екологічного аудиту відповідно до закону.

 

 

Востаннє редаговано: Понеділок, 26 листопада 2018, 22:42. Версія: 5. Опубліковано: Середа, 17 жовтня 2012, 16:00.

План     1.Природні кадастри.

               2. Джерела фінансування охорони НПС.

               3. Платність природніх ресурсів.

               4. Екологічні фонди.

               5. Екологічне страхування.

               6. Екологічна паспортизація підприємств.

               7. Екологізяція виробництва і “зелені” технології.

 

Сучасні темпи економічного розвитку загострили проблему обмеженості природних ресурсів, виникла необхідність підвищення екологічних вимог до економіки. Варто підкреслити, що сам економічний розвиток внутрішньо суперечливий: з одного боку, він породжує ряд гострих екологічних проблем, а з іншого боку — у самому економічному розвитку закладена, основа для усунення цих протиріч. Розкрити природу цих протиріч — значить зрозуміти зв'язок двох систем: суспільного виробництва і навколишнього середовища. При цьому необхідно пам'ятати, що в системі «економіка — середовище» не може бути віддана перевага жодній частині перед іншою.

Сучасна екологічна ситуація викликає необхідність комплексного розгляду господарських проблем під кутом зору вимог навколишнього природного середовища, і в той же час природного середовища під кутом зору вимог економічного розвитку суспільства.

 Поняття і склад економічного механізму охорони навколишнього природного середовища

Протистояння економіки й екології — актуальна проблема охорони навколишнього природного середовища. Раніше її намагалися вирішувати шляхом адміністративно-командних методів впливу на основі заборон, обмежень, мір карного й адміністративного покарання.

Якщо метод адміністративного впливу виходить з відносин влади і підпорядкованих, то економічний механізм спирається на матеріальну зацікавленість виконавця в досягненні реальної мети. В основу екологічної економіки входять як постійно діючі інститути, так і нова сукупність ознак, що виникла на базі переходу до ринкових відносин.

Постійно діючі інститути:

-         природні кадастри;

-         заходи для матеріально-технічного і фінансового забезпечення;

-         платність за використання природних ресурсів;

-         платежі за забруднення навколишнього природного середовища;

-          пільги по кредитуванню, оподатковуванню;

-          звільнення від обкладання податками.

До нових економічних стимулів відносяться:

-         екологічне страхування,

-         установлення підвищених норм амортизації основних природоохоронних виробничих фондів,

-         введення заохочувальних цін на екологічно чисту продукцію і зниження — на екологічно несприятливу,

-          формування банку екологічних послуг,

-          удосконалення договірних відносин, де чільне місце займає економічний механізм регулювання — договори на комплексне природокористування, оренду, передачу в постійне користування об'єктів, охорону пам'ятників природи і т.д.

 

 1. Природні кадастри

 

Кадастри природних ресурсів — це зведення економічних, екологічних, організаційних і технічних показників, що характеризують кількість і якість пририродних ресурсів, а також склад і категорії природокористувачів.

Дані кадастрів лежать в основі раціонального використання природних ресурсів, охорони природного середовища; у їхній базі визначається грошова оцінка природного ресурсу, його купівельна ціна, система заходів для відновлення й оздоровлення навколишнього середовища.

Єдиного кадастру природних ресурсів не існує. Вони представлені по видах природних ресурсів і утворюють визначену економіко-правову структуру.

Земельний кадастр. У нього включені наступні основні зведення: якісний склад ґрунтів, розподіл земель по використанню, власники землі (власники, орендарі, користувачі).

Дані кадастрової оцінки земель враховують при плануванні використання земель, розподілі по цільовому призначенню, їх  наданню чи  вилученню, при визначенні платежів за землю, для оцінки ступеню раціонального використання земель. Ведення земельного кадастру доручено органам Державного комітету з питань земельних ресурсів і землевпорядкування .

Кадастр   родовищ   корисних   копалин. Його веде орган державної виконавчої влади з питань геології і використанню надр . Кадастр містить у собі зведення про цінність кожного родовища корисних копалин, гірничотехнічні, економічні, екологічні умови їхньої розробки.

Водний кадастр. Завдання державного водного кадастру наступні: поточна і перспективна оцінка стану водних об'єктів з метою планування використання водних ресурсів, запобігання виснаженню водних джерел, відновлення якості води до нормативного рівня

На основі матеріалів водного кадастру визначається цільове використання вод, проводиться паспортизація водних об'єктів, вилучення з господарського обороту найбільш коштовних, вводяться обмежувальні заходи для водокористування з метою охорони водних джерел

Лісовий кадастр. Лісовий кадастр містить зведення про правовий режим лісового фонду, про кількісну і якісну оцінку стану лісів, про груповий підрозділ і категорію лісів по їх захищеності, дається економічна оцінка лісу.

Своєрідним кадастром рідкісних тварин і рослин служать Червона книга України. Функції кадастру також виконує Реєстр природно-заповідних територій і об'єктів — заповідників, національних парків, пам'ятників природи. Функції по веденню двох перерахованих вище реєстрів покладені на Міністерство екології та природних ресурсів України.

 

2. Джерела фінансування охорони навколишнього природного середовища

 

У СРСР централізоване фінансування природоохоронної діяльності провод илося завжди на рівень нижче потреб, необхідних для вирішення завдань гармонізації людини і природи .

В Україні фінансування заходів щодо охорони НПС здійснюється за рахунок державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, позаб"юджетних фондів ОНПС, добровільних внесків та інших коштів.

 

 Платність природних ресурсів

Введення платежів за використання природних ресурсів — прямий наслідок перетворення природоресурсних відносин, проведених на базі ринкових реформ. Установлення такої плати стало можливим після скасування виняткової державної монополії на землю й інші природні ресурси, перетворення земель і інших ресурсів в об'єкт купівлі-продажу і цивільно-правових угод. При встановленні платності за користування природними ресурсами ставилися наступні завдання:

1. Підвищення зацікавленості виробника в ефективному використанні природних ресурсів і земель.

2. Підвищення зацікавленості в збереженні і відтворенні природних ресурсів.

3. Одержання додаткових засобів на відновлення і відтворення природних ресурсів.

Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища»  передбачено два види платежів за ресурси природи: за право користування природними ресурсами і за забруднення навколишнього природного середовища.

Плата за використання природних ресурсів включає: плату за право користування ресурсами; виплати за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів; виплати на відтворення й охорону природних ресурсів.

 Плата за землю здійснюється в трьох формах: земельний податок, орендна плата, нормативна ціна землі.

Ставки податку на сільськогосподарські землі (угіддя) встановлюються з урахуванням складу ґрунту, якості площі і місця розташування площ.

Середні ставки податку диференціюються суб'єктами держави, а по міських землях — місцевими органами самоврядування.

 Нормативні ціни землі застосовуються при безкоштовній передачі землі у власність, при встановленні загальної власності на землю, при передачі землі в спадщину, при даруванні, одержанні банківського кредиту під заставу земельної ділянки. Крім нормативної існує (в обмеженому обсязі) договірна ціна землі (за договором купівлі-продажу), конкурсна (при продажі за конкурсом) і аукціонна (при продажі на аукціоні). Нормативна ціна землі встановлюється суб'єктами держави, інші — за згодою сторін, у результаті конкурсного добору, аукціону.

 Плата за використання надр має три форми:

За право на пошук і розвідку родовищ корисних копалин; їхній видобуток; використання надр для інших цілей, не зв'язаних з видобутком корисної сировини.

Існує плата за поховання відходів. Цей вид надровикористання можна було б віднести до використання надр, не пов”язаних з добуванням корисних копалин.

Розподіл засобів податків і засобів від використання здійснюється в такий спосіб:

— платежі за право видобутку корисних копалин розподіляються у відповідних відсотках

— плата за право виконання пошуково-розвідувальних робіт і за право використання надр для цілей, не пов'язаних з розробкою корисних копалин, а також платежі за право видобутку загальнопоширених корисних копалин надходять у бюджети міст і районів, на території яких відбувалося користування надрами.

Плата за право видобутку корисних копалин може здійснюватися грошима, частиною добутої продукції, виконанням  робіт чи наданням послуг. Крім податків за видобування корисних копалин, з користувачів надр стягуються відрахування на створення позабюджетного фонду, для фінансування пошуково-розвідувальних робіт, розширення наукових досліджень.

 

3. Плата за користування водними об'єктами. Існують дві форми оплати: за право користування водними об'єктами і на відновлення й охорону вод.

 

Плата за право користування вноситься споживачами у вигляді регулярних платежів протягом терміну водокористування. Плата за користування поверхневими водами надходить у бюджети суб'єктів держави. Плата, за право користування підземними водами надходить у державний бюджет  і розподіляється органами державної представницької влади  Плата на відновлення й охорону водних об'єктів встановлюється урядом відповідно до Основ водного законодавства. Вона стягується з водокористувачів і надходить у державний позаб”юджетний фонд відновлення й охорони водних об'єктів, а за користування підземними водами — у державний позаб”юджетний фонд відтворення мінерально-сировинної бази.

Порядок встановлення плати складається з трьох етапів: визначення базових нормативів плати; диференційованих ставок,  конкретних розмірів плати за забруднення.

Базові нормативи визначаються за кожним видом забруднювача чи виду шкідливого впливу (шум, електромагнітне випромінювання) з урахуванням ступеня їхньої небезпеки для навколишнього середовища і здоров'я населення.

Базові нормативи представлені в двох видах — за викиди, скидання, розміщення відходів у межах установлених нормативів; понад установлені нормативи, але в межах затверджених  лімітів чи тимчасово погоджених викидів.

Диференційовані нормативи обчислюються на основі базових, але з поправкою на екологічну ситуацію й екологічні фактори відповідних регіонів. До останнього відносяться природно-кліматичні, економічні особливості територій, значення охоронюваних природних об'єктів. Диференційована ставка платежів для конкретних регіонів, басейнів рік і морів визначається множенням коефіцієнта, що відбиває екологічні особливості регіону, на базову ставку платежів.

Конкретні розміри платежів за забруднення для підприємств - забруднювачів визначаються виконавчими органами влади міста, району за участю органів охорони навколишнього середовища, санепіднагляду і підприємства.

Платежі за викиди і розміщення відходів здійснюються за рахунок собівартості продукції, а платежі за перевищення лімітних забруднень — за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства - забруднювача.

Дуже важливо відзначити наступні дві обставини. По-перше, платежі за забруднення носять податковий характер, тому їхня несплата надає право органам екології стягувати з підприємств у безакцептному порядку. По-друге, постановою Уряду так роз'яснюється факт, що випливає з діючого законодавства: якщо платежі підприємства рівні чи перевищують розмір прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства,  місцевими органами охорони навколишнього середовища чи органами санепіднагляду розглядається питання про  призупинення чи припинення діяльності даного суб'єкта.

 

Екологічні фонди

Для забезпечення надійного фінансування різних видів природоохоронної діяльності  створюється система екологічних фондів, що включає державний та місцеві позаб”юджетні фонди охорони НПС екологічні фонди, страхові фонди навколишнього середовища, екологічні фонди підприємств.

Державний  екологічний фонд — позабюджетна державна організація, що здійснює свою діяльність під загальним керівництвом Міністерства екології та природних ресурсів. Основним завданням фонду є фінансування усіх видів природоохоронної діяльності, що мають загальнодержавне і міжрегіональне значення. Засоби фонду формуються за рахунок відрахувань регіональних і обласних екологічних фондів у розмірі 10% власної комерційної інвестиційної, банківської, страхової, видавничої й іншої діяльності, відрахувань з державного бюджету, а також засобів, які одержані від проведення грошово-речових лотерей аукціонів і інших благодійних акцій.

Правління щорічно звітує про витрати засобів з питань екології і природокористуванню.

Засновниками екологічних фондів є відповідні комітети з питань екології і природокористування. Ці екологічні фонди є юридичними особами і діють самостійно в межах затверджених кошторисів, мають самостійний баланс і можуть мати відділення і філії. Засоби цих фондів не підмінюють інші джерела фінансування по проектах соціально-економічного розвитку території, планові природоохоронні заходи природокористувачів. Вони служать додатковим джерелом фінансування і кредитування для:

— будівництва, технічного переозброєння, реконструкції і капітального ремонту об'єктів природоохоронного призначення, включаючи міські очисні спорудження, каналізацію, і інших природоохоронних заходів територіального призначення;

— створення й удосконалення автоматизованих систем моніторингу і технічних засобів для них, розробки, придбання й оренди приладів, устаткування і техніки для здійснення контролю;

— розвитку власної матеріально-технічної бази місцевих комітетів з питань екології і природокористування (придбання машин, приладів, обчислювальної техніки і т.д.);

— створення місцевої інформаційної системи збору, збереження, систематизації й обробки екологічної інформації й інформації з території;

— створення і розвитку заповідників, заказників, національних парків і збереження пам'ятників природи;

—              наукових і практичних робіт зі створення ресурсозберігаючих і природоохоронних видів техніки і технології;

— дослідницьких робіт з вивчення території і розвитку ринку екологічних послуг;

— проведення робіт з екологічної експертизи об'єктів;

— створення підприємств із метою рішення екологічних проблем;

— проведення заходів щодо забезпечення екологічної безпеки населення, охорони і відтворення порушених господарською діяльністю окремих природних экосистем;

— організації екологічного навчання і виховання, пропаганди екологічних знань, видавничої діяльності по екології і природокористуванню.

Частина засобів (до 5%) екологічних фондів може бути використана на будівництво об'єктів охорони здоров'я, для відновлення здоров'я працюючих, захворювання яких пов'язані з забрудненням навколишнього середовища.

Екологічні фонди, будучи невід'ємною частиною економічного механізму регулювання природокористування, утворюються за рахунок засобів, що надходять від підприємств, організацій, окремих громадян, а також фізичних і юридичних іноземних осіб. Дані фонди формуються за рахунок наступних платежів:

— за забруднення навколишнього середовища;

— за наднормативне використання природних ресурсів (також втрати);

— плати по позовах у відшкодуванні збитку;

— штрафів за порушення природоохоронного законодавства, екологічних норм, правил і стандартів;

— засобів від реалізації конфіскованих знарядь полювання і рибальства, а також продажу незаконно добутих з їхньою допомогою продукції і природних ресурсів;

—           добровільних внесків.

 

 

Також у ці фонди надходять:

— відрахування на природоохоронні заходи з державного і місцевого бюджетів;

— засоби, які одержані у вигляді дивідендів, відсотків по вкладах від пайової участі в діяльності спільних підприємств, інших юридичних осіб і кредиторів;

— доходи від видавничої, господарської, комерційної й іншої діяльності;

— засоби від проведення грошово-речових лотерей і різних благодійно-екологічних заходів;

— прибуток від засобів, розміщених як депозити в банках;

— засоби з інших джерел, що не суперечать існуючому законодавству.

Екологічні фонди підприємств у перспективі передбачається формувати за рахунок відрахувань від прибутку, а також інших надходжень. Прибуток, що направляється в ці фонди, не підлягає оподатковуванню. Засоби даних фондів необхідно використовувати для здійснення природоохоронних заходів для досягнення викидами встановлених нормативів та стандартів.

Для початку необхідно ввести систему економічного стимулювання природоохоронної діяльності, що включає пільгове оподатковування, пільгове кредитування і субсидіювання проектів по охороні природи, прискорену амортизацію природоохоронних основних фондів.

Система податкових пільг повинна включати:

— зменшення податкованого прибутку при здійсненні природоохоронних заходів;

— податкові пільги для підприємств, що випускають природоохоронне устаткування, матеріали і реагенти, прилади й устаткування для екологічного моніторингу, а також роблять виробничі послуги екологічного характеру (експлуатація міських водоочистних споруджень, збір, утилізація і поховання побутових відходів, будівництво, реконструкція природоохоронних об'єктів і т.п.).

Для пільгового оподатковування також бажані:

— зменшення суми доходу, оподатковуваного податком;

— пряме скорочення податків (з використанням коефіцієнтів, диференційованих по системі пільгового оподатковування);

— виключення окремих видів витрат з валового доходу;

— відповідне використання підсистеми податкового

кредиту.

При розрахунку оподатковуваної податком суми доходу може бути передбачена прискорена амортизація основних фондів за умови виконання усіх вимог охорони навколишнього середовища. У цьому випадку від податків звільняються суми доходу, рівні різниці між амортизаційними відрахуваннями, прийнятими в системі бухгалтерського обліку, і нормативами податкової амортизації, що вводиться.

Система стимулювання  в області охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів може передбачати знижки з доходу для оподатковування (для підприємств госпрозрахункових) у перший рік у розмірі до 100%, включаючи поточні і капітальні витрати.

Екологічні критерії, за якими регулюється система оподатковування, враховують:

— ступінь відповідності фактичного рівня ресурсокористувача і ресурсозбереження регіональним граничним нормативам;

— нормативні навантаження на навколишнє природнє середовище;

— територіальні ліміти природокористування;

— необхідні темпи перебудови народногосподарських структур на екологічній основі;

— рівень основних капітальних вкладень у природоохоронні заходи, які оцінюються з урахуванням еколого-економічної ефективності цих заходів;

— природоохоронна цінність території.

Екологічні пільги даються в залежності від типу підприємств, розмірів і напрямку їхнього розвитку, видів споживаних (охоронюваних) ресурсів, характеру кінцевої продукції у взаємозв'язках з лімітом техногенного навантаження на територію.

Регулювання системи оподатковування за екологічними критеріями здійснюється на всіх рівнях відповідно до компетенції відповідних органів керування.

Втрати бюджетних доходів за рахунок запровадження податкових пільг можуть компенсуватися за рахунок надходжень по додатковому оподатковуванню продукції підприємств, що випускають екологічно небезпечну  продукцію чи небезпечні технології.

На територіях з високим екологічним навантаженням повинно також застосовуватися пільгове податкове стягнення.

 

Екологічне страхування

Законодавство визначає страхування, як відносини по захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб при непередбачених подіях за рахунок коштів (фондів), що створюються із страхових внесків, що сплачуються ними. Екологічним страхуванням варто вважати також відносини, спрямовані на захист майнових інтересів громадян і юридичних осіб при настанні екологічно несприятливих обставин за рахунок грошових фондів, створюваних страхувальниками.

 Закон допускає дві форми страхових відносин — обов'язкову і добровільну, але називає лише один вид страхових відносин — страхування фізичних і юридичних осіб, об'єктів, їхньої власності і доходів на випадок екологічного чи стихійного лиха, аварій і катастроф.

Таким чином, мета екологічного страхування — надання страхового захисту майнових інтересів третіх осіб від ненавмисного і несподіваного забруднення навколишнього середовища.

Страхування класифікується за такими ознаками:

• за сферами діяльності (внутрішнє і зовнішнє (іноземне));

• за галузями і підгалузями страхування;

• за формами проведення;

• за видами і об’єктами страхування.

Об’єкти і суб’єкти ЕС. Об’єктом ЕС є майнові інтереси застрахованої особи, пов’язані з обов’язком останньої в порядку, встановленому цивільним кодексом, нести відповідальність за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу і третім особами, у зв’язку зі здійсненням застрахованими особами діяльності, що представляє підвищену небезпеку для оточуючих.

Суб’єктами ЕС є:

1) страхувальники (застраховані особи) - громадяни і юридичні особи, діяльність яких пов’язана з підвищеною екологічною небезпекою;

2) страховики - юридичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку, мають відповідні ліцензії, в обов’язок яких входить виплата страхового відшкодування особам, яким (чи їхньому майну) завданий збиток діяльністю страхувальника;

3) вигодоотримувачі - громадяни, юридичні особи, органи державної влади і місцевого самоврядування, яким може бути заподіяна шкода внаслідок порушення екологічного благополуччя і на користь яких укладається договір екологічного страхування.

 

Страхувальниками тут є підприємства, організації усіх форм власності, що мають виробничі потужності. Звичайно це підприємства, що представляють об'єктивну потенційну небезпеку для виникнення аварійних ситуацій чи катастроф (хімічні заводи, атомні реактори, нафтогазопроводи, транспорт). Страхування є добровільним. Тому страхувальники укладаються договір з державною страховою компанією, де передбачається страхова оцінка договору, страхові платежі, порядок і умови їхньої виплати. Страхова оцінка в добровільному екологічному страхуванні — це розмір річного обороту підприємства, тобто виручка від реалізації продукції і надання послуг.

 

Страхові платежі сплачуються по тарифних ставках, що встановлюються у відсотках від річного обороту підприємства.

Об'єктом екологічного страхування в цьому випадку є ризик майнової відповідальності, що виражається в пред'явленні страхувальнику майнових претензій про відшкодування збитку за забруднення земель, вод, повітря в результаті настання страхової події.

Страховою подією в даному виді екологічного страхування є раптове, непередбачене нанесення збитку навколишньому середовищу в результаті аварій, які призвели до несподіваного викиду забруднюючих речовин в атмосферу, до забруднення ґрунту, скиданню стічних вод.

Неодмінною умовою настання страхової події (а, отже, і видачі страхової винагороди) є два фактори: раптовість, що позбавляє можливості вжити захисних заходів до настання події, і ненавмисність, тобто відсутність наміру з боку підприємства-забруднювача. Відсутність даних умов (наприклад, підприємство кілька разів попереджувалось про можливість  аварії, знаючи про потенційну небезпеку аварії, виявило байдужість, самовпевненість у її запобіганні) позбавляє права на страхове відшкодування.

Потерпілі  громадяни і юридичні особи в такому випадку звертаються в суд. Позов про відшкодування заподіяного збитку суд, арбітражний суд повинний розглядати, згідно статей чинного законодавства з охорони навколишнього середовища, що конкретизує цивільно-правову відповідальність за заподіяну шкоду джерелами підвищеної небезпеки.

Страхове відшкодування виплачується страхувальнику в розмірі, що обумовлений укладеним договором. Воно містить у собі кілька показників:

-  компенсацію збитку;

- виплату збитку від погіршення умов життя і навколишньої природного середовища;

- компенсацію витрат по очищенню території, по порятунку життя і майна.

Страховик може відмовити у виплаті страхового відшкодування в декількох випадках. Наприклад, невиконання підприємством запобіжних заходів за вимогою страховика; недбалість страхувальника у виконанні своїх обов'язків після настання страхової події.

Усі суперечки, що виникають у зв'язку з реалізацією договору екологічного страхування, вирішуються в суді.

 

                             

6. Екологічна паспортизація підприємств.

        Екологічна паспортизація підприємств та інших госп. об”єктів є одним із ефективних перспективних заходів ОНПС. Екологічний паспорт підприємства належить до його основної проектно – технологічної документації. Поряд з технологічним регламентом він повинен бути на кожному підприємстві. У цьому документі наведено дані, що характеризують взаємовідносини підприємства з довкіллям.

 

Екологічний паспорт підприємства

 

Екологічний паспорт підприємства — комплексний документ, що містить характеристику взаємин підприємства з навколишнім середовищем.

 

Екологічний паспорт містить загальні відомості про підприємство, використовувану сировину, опис технологічних схем вироблення основних видів продукції, схем очищення стічних вод і викидів у повітря, їх характеристики після очищення; дані про тверді й інші відходи, а також відомості про наявність у світі технологій, що забезпечують досягнення найкращих питомих показників по охороні природи.

 

Екологічна характеристика підприємств припускає оцінку прогресивності технологій, повноту використання сировини і палива; оцінку застосовуваних схем очищення стічних вод і викидів у повітря, характеристику потоків води і газу, що відходять; оцінку відчужуваної території, загальну економічну оцінку збитку, який наноситься підприємством навколишньому середовищу і деталізацію цієї оцінки по вадах продукції і технологіях.

 

В екологічному паспорті повинні бути наведені показники впливу підприємства на стан навколишнього середовища, такі як:

Екологічність продукції, що випускається (частка продукту з поліпшеними екологічними показниками; випуск екологічно чистої продукції).

Вплив на водні ресурси (обсяги води, що забирається, по різних джерелах; використання води на виробничі цілі; обсяги води, переданої іншим підприємствам і організаціям; скинуті стічні води; частка забруднених стічних вод; концентрація шкідливих речовин у забруднених стічних водах; кількість шкідливих речовин у водах, що надходять на очисні спорудження, ступінь очищення стічних вод; зміна обсягів і якості стічних вод).

Вплив на повітряні ресурси (обсяг використовуваного атмосферного повітря; кількість шкідливих речовин, що відходять, по видах і джерелах, частка шкідливих речовин, що уловлюється і знешкоджується від загального обсягу шкідливих речовин, що надходять в атмосферу; зміна обсягів і якості викидів шкідливих речовин в атмосферу після очищення по видах в порівнянні з попереднім періодом).

Вплив на матеріальні ресурси і відходи виробництва (обсяг утилізованих шкідливих речовин, витягнутих зі стічних вод; обсяг шкідливих речовин, які утилізовано, витягнутих з газів, що відходять; кількість твердих відходів, що утворюються; кількість утилізованих твердих відходів; кількість твердих відходів, що підлягають похованню; ступінь витягу основних компонентів з мінеральної сировини).

Вплив на земельні ресурси (коефіцієнт забудови - відношення площі, зайнятої під будинки і спорудження, до загальної площі підприємства; обсяг продукції підприємства, що випускається з 1 га землі; співвідношення основних, допоміжних і обслуговуючих площ; величина виробничої площі на одного робітника, одиницю устаткування, агрегату; загальна площа або довжина комунікацій, під'їзних колій, водопостачання, каналізації, енергопостачання; площа земель, що відводяться під культурно-побутове і житлове будівництво; частка площі, займаною санітарно-захисною зоною; площа рекультивованих земельних ділянок).

 

Друга частина паспорта містить перелік планованих заходів, спрямованих на зниження навантаження на навколишнє середовище, із вказівкою термінів, обсягів витрат, питомих і загальних обсягів викидів шкідливих речовин до і після здійснення кожного заходу.

 

Програма заходів щодо зниження навантаження на навколишнє середовище повинна передбачати перспективну стратегію і найближчий план із вказівкою термінів реалізації, обсягів витрат, необхідних для досягнення знижень викидів до їх концентрації, при якій досягається зниження збитку навколишньому середовищу.

 

В другій частині приводяться показники організаційно-технічного рівня природоохоронної діяльності підприємства. Як показники організаційно-технічного рівня природоохоронної діяльності можна виділити:

 

1.Оснащеність джерел забруднення очисними пристроями (кількість джерел шкідливих викидів; кількість неорганізованих джерел шкідливих викидів).

 2.Пропускна здатність наявних очисних споруджень (кількість і потужність основного технологічного устаткування, функціонування якого супроводжується виділенням визначених видів забруднень; частка визначеного виду забруднень, що утворяться при виробництві одиниці основної продукції; кількість і потужність природоохоронного устаткування, призначеного для очищення визначених видів забруднень).

 3.Прогресивність застосовуваного очисного устаткування (ККД застосовуваного очисного устаткування; частка очисного устаткування з високим ККД; частка шкідливих викидів, очищених на устаткуванні з високим ККД).

 4.Контроль за функціонуванням очисного устаткування (рівень забезпеченості очисного устаткування контрольно-вимірювальною апаратурою; коефіцієнт фактичного використання контрольно-вимірювальної апаратури; частка прогресивних приладів у загальній кількості застосовуваних контрольно-вимірювальних приладів; частка очисних споруджень, що працюють під контролем прогресивних приладів; частка очисного устаткування, що працює під централізованим контролем над викидами, у загальній кількості устаткування, що працює під контролем).

 5.Раціональність існуючої організаційної структури природоохоронної діяльності (наявність природоохоронних служб і відділів; рівень централізації керування природоохоронною діяльністю; оперативність керівництва природоохоронних служб і відділів при прийнятті рішень; оснащеність природоохоронних служб і відділів обчислювальною технікою; інформаційна забезпеченість природоохоронних служб і відділів; ступінь економічної самостійності природоохоронних служб і відділів).

 6. Інші показники (відношення результату природоохоронної діяльності до вартості основних виробничих фондів; відношення результату природоохоронної діяльності до вартості очисного устаткування; відношення результату природоохоронної діяльності до вартості матеріалів, використовуваних у її ході; відношення результату природоохоронної діяльності до загальної чисельності працівників і до чисельності працівників, зайнятих природоохоронною діяльністю).

 

Як загальні показники використовуються відношення економічного ефекту від застосування природоохоронних заходів до загальної величини витрат на їхнє проведення.

 

Як окремі показники можуть застосовуватися:

 - частка капітальних витрат на природоохоронні заходи в загальному обсязі капітальних витрат підприємства;

 - частка витрат на охорону повітряного басейну в загальному обсязі витрат на природоохоронну діяльність;

 - частка витрат на охорону і раціональне використання водяних ресурсів у загальному обсязі витрат на природоохоронну діяльність;

 - частка поточних витрат на природоохоронну діяльність у загальному обсязі поточних витрат підприємства;

 - частка витрат на знищення і знежирення твердих і рідких відходів у загальному обсязі витрат на природоохоронну діяльність;

 - частка витрат на розробку і впровадження прогресивних технологій (маловідходних, безвідхідних, безстічних і т.п.) у загальному обсязі витрат на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи;

 - частка витрат на оплату послуг сторонніх організацій на природоохоронну діяльність у загальному обсязі цих витрат підприємства.

 

 

       У першій частині паспорта  наводяться загальні відомості про виробництво: назва підприємства та продукції, яка виготовляється, район розташування, його потужність, займана площа, кількість працюючих та основні витратні виличини споживаної сировини, води енергії, палива, пари, повтря тощо, а також відомості про споживану сировину, джерела водо- і теплопостачання, короткий опис технологічних систем виробництва основної продукції, технології очищення газодимових викидів в атмосферне повітря та стічних вод, оборотність, зберігання, транспортування та вилучення твердих відходів (назва, кількість, хімічний склад та деякі основні властивості, технології перероблення або складування), утримання приміщень і споруд, плани дій в аварійних умовах, небезпечні матеріали (втому числі й радіоактивні), відомості про кращі альтернативні технології, що застосовуються на інших підприємтсвах країни чи світової практики і завдають меншої шкоди довкіллю. Характеризуються також санітарно-захисна зона підприємства   (величина зони, прилеглі об”єкти, її оформлення).

             У другій частині паспорта відображені заплановані природоохоронні заходи із зазначенням конкретних термінів, виконавців, обсягів і витрат, питомих і загальних газодимових викидів в атмосферне повітря і скидів стічних вод та відходів виробництва до і після впровадження кожного заходу.

             Екологічні паспорти дають змогу зробити аналіз екологічного стану на підприємстві та навколишнього природнього сердовища в регіоні, порівняти техніко – і еколого – економічні дані з даними інших підприємств, що характеризуються кращими природоохоронними заходами. Одночасно можна оцінити й ефективність застосованої технології, повноту використання сировини й палива, ефективність технології очищення стічних вод і газодимових викидів та перероблення відходів виробництва. Можна також зробити еколого – економічну оцінку збитків взагалі і завданих природі зокрема, визначити ступінь вилучення основних компонентів із сировини, ефективність використання палива та енергії, вилучення площі земельних ресурсів та площі земель, які можуть бути рекультивовані

      Екологічні паспорти розробляються також для рідкісних видів рослин і тварин. До них заносять дані про ареал виду, чисельність, місця перебування, структуру популяцій, особливості розмноження, трофічні зв”язки, наявність шкідників та ворогів, вразливість до різних антропогенних впливів.

 

                 7.  Екологізація виробництва і “зелені” технології

 

      З метою подолання екологічної кризи в країні потрібно здійснити екологізацію виробництва. Екологізація виробництва – це поступове розширення дії екологічних пріоритетів у виробничій діяльності, підвищення екологічної освіченості й свідомості управлінського персоналу, поступове проникнення екологічних нововведень у виробництво, екологічна модернізація виробництва.

     Екологізація виробництва може здійснюватись різними шляхами: впровадженням раціонального природокористування ( заощадження природних ресурсів, економія витрат сировини, палива та енергії тощо) та проникненням екологічних нововведень у промисловість ( виробництво продукції тривалого і багаторазового використання, споживання відновних природних ресурсів взамін невідновних, комплексне перероблення сировини та утилізація відходів виробництва і споживання, мінімізація розсіюваних і невідновних відходів, використання нетрадиційних джерел енергії тощо).

   Одним із основних шляхів екологізації промисловості є  вдосконалення і модернізація технології виробництва, в тому числі уловлювання викидів, комплексне перероблення стічних вод і відходів та використання продуктів перероблення як вторинної сировини, тобто перетворення забруднювальних речовин на корисні продукти. Другий напрям екологізації виробництва полягає в очищенні викидів і стоків від забруднення і третій – це виробництво обладнання та устаткування для здійснення екологічно безпечних (“зелених”) технологій. Очікують, що останній напрям, пов”язаний з виробництвом устаткування для “зелених” технологій, набуватиме дедалі більших масштабів у промисловості розвинених країн.

          Модернізацію виробництва потрібно здійснювати на основі системно – екологічного механізму. Під останнім розуміють процес, що відбувається між вихідним і завершальним еколого – економічним станами виробничої системи, з урахуванням поставлених цілей екологічної модернізації виробництва. Отже, в результаті екологізації виробництва отримують модернізовану модель з поліпшеними еколого – економічними характеристиками, яка може бути одержана лише завдяки застосуванню системного підходу та екологічного менеджменту. За допомогою екологічного менеджменту розробляють програму екологічного та технічного оздоровлення виробництва, за допомогою екологічного маркетингу – управлінські й технологічні рішення, спрямовані на виконання запропонованих заходів, за допомогою екологічного інжинірингу здійснюють впровадження всіх запланованих заходів у виробництво.

      Таким чином, екологічний інжиніринг – це еколого – інженерна діяльність, що має на меті техніко – еколого – економічне обгрунтування комплексу заходів та їх виконання, які спрямовані на “Зелену” модернізацію виробництва. У процесі екологічного інжинірингу проводять технологічні дослідження на пілотному устаткуванні. Наприклад, перевіряють технологічні рішення щодо очищення газодимових викидів, стічних вод або перероблення відходів виробництва. Це можуть бути також дослідження різних процесів удосконалюваної технології з метою зменшення витрат сировини, енергії, викидів, стоків та відходів виробництва.

     Основними завданнями екологічного інжинірингу є:

-         проведення пошуку на ринку “зелених” технологій відповідних технічних рішень, здатних задовольнити можливість виконання програми екологічної модернізації підприємства;

-         еколого – економічне обгрунтовання запропонованої програми екологізації виробництва;

-         проведення необхідних технологічних досліджень на пілотних установках щодо доцільності використання запропонованих для модернізації технічних рішень (очищення стоків і викидів, перероблення відходів тощо);

-         розроблення програми впровадження “зеленої” технології в діюче виробництво;

-         організація виконання програми впровадження “зеленої” технології”

-         екологічне навчання персоналу підприємства”

-         виробництво екологічно безпечної продукції та продуктів.

 

Питання для самоперевірки:

1.Назвіть складові частини економічного механізму охорони навколишнього природного середовища.

2.Що являють собою кадастри природних ресурсів? Назвіть їхні види й основний зміст.

3. Назвіть основні джерела фінансування охорони навколишнього         природного середовища.

4.Чим відрізняється плата за використання природних ресурсів від  платежів за забруднення навколишнього природного середовища?

5.Для чого призначені екологічні фонди? З яких платежів вони  формуються? 

6. Які бувають види екологічних фондів?

7. Що таке екологічне страхування? Порядок виплати страхового     відшкодування.

8. Для чого потрібна екологічна паспортизація підприємств?

9. Що передбачає екологізація виробництва і “зелені “ технології?

10.  Які  основні завдання екологічного інжинірингу?

11.Що таке екологічний менеджмент і яке його основне завдання?

12.Що стримує розвиток екологічного менеджменту в Україні?

 13.Що таке екологічний моніторинг і які його основні завдання?

 14. Які об'єкти повинні піддаватися екологічній експертизі?

 15. Яке основне завдання екологічної експертизи?

 16. Які показники роботи підприємства повинні бути представлені у екологічному паспорті цього підприємства?

 17. Із яких частин складається екологічний паспорт підприємства?

 

Література:

1. Андрейцев Ю., Пустовойт М. А . Екологічна експертиза, право і практика. — К., 1992.

 2. Дудник О. Природокористування: еколого-економічні основи. - Полтава: Астрея, 1994.

 3. Норт Клоус. Основы экологического менеджмента. -М.:Мир,1994.

 4. Ярошева О.І. Соціально-економічні проблеми екології. - Донецьк.:ДонДУЕТ, 2001.

 

Востаннє редаговано: Понеділок, 26 листопада 2018, 22:42. Версія: 10. Опубліковано: Понеділок, 14 травня 2012, 14:00.