2. Лімітування природокористування

 

В екологічному нормуванні слід виокремити два напрями: саме нормування і лімітування. При нормуванні визначаються нормативи гранично допустимих викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище та інших видів шкідливого впливу на нього, а також нормативи плати за забруднення навколишнього середовища і розміщення відходів. Мета лімітування полягає в затвердженні для підприємств, установ та організацій лімітів використання чи добування природних ресурсів, лімітів викидів і скидів забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище та лімітів на утворення і розміщення відходів.

Екологічні стандарти поділяються на міжнародні, державні, галузеві та локальні. Міжнародні стандарти затверджуються і впроваджуються Міжнародною організацією із стандартизації ( ІSО), державні – спеціальними постановами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, галузеві – наказом відповідного міністерства чи відомства, локальні – постановою відповідного територіального природоохоронного органу в межах його компетенції

Ліміти на природокористування — це система екологічних обмежень по територіях. Вони являють собою обсяги граничного вилучення природних ресурсів, що встановлені підприємствам - природокористувачам на певний термін, а також викидів чи скидань у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин і розміщення відходів виробництва. Ці ліміти встановлюються для підприємств - природокористувачів державними органами охорони навколишнього природного середовища з урахуванням необхідності поетапного досягнення нормативних обсягів використання природних ресурсів.

Ліміти, так само як і ліцензії, є одним з ефективних засобів охорони навколишнього природного середовища. Так само як і ліцензування, лімітування обумовлене обмеженістю запасів природних ресурсів і необхідністю їхнього раціонального використання і відтворення.

Лімітування природокористування здійснюється відповідно до тих напрямків, по яких здійснюється саме природокористування, а саме:

-         вилучення природної речовини з природи;

-         внесення антропогенної речовини в природу.

Звідси  ліміти можуть установлюватися на гранично припустимі норми вилучення, виїмки, використання природної речовини з природного середовища, або на гранично припустимі норми викидів, скидань шкідливих речовин у природне середовище, розміщення відходів.

Ліміти на вилучення природної речовини при використанні природного середовища встановлюються і реалізуються під загальною концепцією раціонального використання і відтворення природних ресурсів. Вони розподіляються по визначених об'єктах:

— по землях — діють норми відводу земель для автомобільних доріг і залізниць, для аеропортів, магістральних трубопроводів, для меліоративних систем, газових і нафтових шпар, для підприємств рибного господарства, для ліній зв'язку, електромереж і т.д.

Мета встановлення  лімітів подвійна — природоохоронна й економічна: збір плати за нормативне і наднормативне споживання ресурсів. Кошти, отримані від мита за споживання ресурсів, йдуть на їхнє відтворення і раціональне використання.

Гранично припустимі скидання, викиди, розміщення відходів (шкідливих речовин) також являють собою вид природокористування. У цьому випадку лімітування вирішує природоохоронні завдання шляхом економічного стимулювання джерела забруднення до скорочення відходів (використовують екологічні фонди, що акумулюють засоби, що надходять за викиди, скидання, поховання шкідливих речовин).

Одним з основних недоліків екологічного нормування на сучасному етапі його розвитку є те, що лише незначна частина норм може вважатися екологічними, оскільки встановлені вони без врахування законів існування екосистем та біотичного механізму регулювання якості навколишнього середовища. Тому одним із головних завдань є підвищення саме ступеня екологічності норм. Крім того, під час їх розробки слід враховувати специфіку регіонів держави і вносити елементи територіальної диференційованості цих регіонів. Чимало норм природокористування слід також відобразити в законодавчих актах, які регулюють сфери підприємницької діяльності, у нормах цивільного, податкового, інвестиційного, банківського права тощо.