4. Недержавні пенсійні та донорські фонди як інституційні інвестори

Недержавні пенсійні фонди (НПФ)  є новими фінансовими інституціями для переважної більшості населення, проте в світі вони є одними з найбільш популярних засобів здійснення заощаджень, в тому числі на старість, на противагу банківським депозитам та вкладенням в іноземну валюту. Розглянемо детальніше пенсійні фонди і принципи керування їхніми активами.

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) є елементом нової пенсійної системи, що створюється в Україні. Їх розбудова здійснюється починаючи з 2004 року після набрання чинності Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення».

Основною метою інвестування пенсійних активів є отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат разом із забезпеченням дохідності пенсійних активів вище рівня інфляції та залучення довгострокових інвестиційних ресурсів, необхідних для модернізації економіки.

Станом на 30.09.2016 р. в Державному реєстрі фінансових установ містилася інформація про 65 недержавних пенсійних фондів (далі – НПФ) та 22 адміністратори НПФ (довідково: станом на 30.09.2015 у Державному реєстрі налічувалось 72 НПФ та 23 адміністратори). Станом на 15.11 2017 р. кількість НПФ становила 58.

Недержавний пенсійний фонд (НПФ) здійснює залучення коштів, що надходять до нього на користь майбутніх отримувачів пенсійних виплат – учасників такого фонду.  В Україні недержавні пенсійні фонди є  юридичною особою,  яка  має  статус неприбуткової  організації (тобто прибуток не розподіляється на користь засновників НПФ, а спрямовується на формування пенсійних активів). Учасником НПФ може бути будь-яка фізична особа як громадяни України, так іноземці та особи без громадянства. Особа, що сплачує кошти (що називаються пенсійними внесками) на користь учасника НПФ, є вкладником фонду.  

Вкладниками будь-якого НПФ в Україні можуть бути:  

- сам учасник особисто (тобто на свою користь), 

- родичі учасника фонду, а саме подружжя,  батьки, діти,  

- роботодавець, у якого працює учасник фонду,  

- професійне об’єднання, членом якого є учасник фонду.

Гроші, що надходять до НПФ, інвестуються з метою отримання доходу та відповідно примноження суми пенсійних накопичень.  

Кожний учасник НПФ є власником своїх пенсійних накопичень, що сформовані за рахунок пенсійних внесків, сплачених на його користь, та частини інвестиційного доходу, отриманого НПФ від інвестування. 

Що дає участь в НПФ працівнику:

 -  можливість отримати додаткову пенсію, яка за розміром може значно перевищувати пенсію з солідарної системи;

 - формувати свої пенсійні накопичення не за рахунок власних коштів, а за рахунок пенсійних внесків, що сплачуватимуться до НПФ за рахунок інших осіб (зокрема, роботодавця);

 - якщо пенсійні внески здійснюються роботодавцем, їх можна вважати додатковою оплатою праці, крім заробітної плати;

 - самостійно впливати на розмір своїх пенсійних накопичень шляхом самостійного здійснення пенсійних внесків;

 - можливість перерозподілити доход всередині родини шляхом здійснення пенсійних виплат на користь свого подружжя, дітей, батьків.

 Що дає НПФ роботодавцю:

 - розширює та посилює систему соціального захисту працівників підприємств;

 - створює для працівників підприємства можливість отримати додаткову пенсію, що є додатковим стимулом для роботи на підприємстві;

 -  посилює позитивний імідж роботодавця;

 - пропозиція різноманітних умов пенсійного забезпечення є інструментом управління кадрами та може слугувати перевагою у випадку конкуренції на ринку робочої сили;

 - створює довгостроковий інвестиційний ресурс у формі пенсійних активів, що можна використовувати відповідно до вимог законодавства на задоволення інвестиційних потреб підприємства;

 - дозволяє оптимізувати витрати на оплату праці (пенсійні внески у встановленому законодавством обсязі дозволено відносити на валові витрати, а саме до 15%% нарахованої зарплати на кожного працівника).

Здійснення пенсійних внесків до НПФ є добровільним, проте є деякі винятки. Так, в обов’язковому порядку такі внески повинні сплачувати роботодавці до корпоративних або професійних фондів на користь тих своїх працівників, які працювали або   працюють   на  підземних  роботах,  на  роботах  з  особливо шкідливими і особливо важкими умовами  праці  тощо.

НПФ бувають трьох видів: відкриті, корпоративні та професійні.

Учасниками відкритого НПФ можуть бути  будь-які  фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи. Засновниками такого фонду можуть бути одна чи декілька юридичних осіб. Такий НПФ дозволяє отримати максимально широке коло вкладників та учасників. 

Корпоративний пенсійний фонд може бути  заснований тільки юридичною особою, що є роботодавцем (або декількома такими юридичними особами) для участі в ньому своїх працівників. До нього можуть приєднуватися роботодавці-платники, що не є засновниками корпоративного пенсійного фонду, але користуються багатьма правами і обов’язками по відношенню до обслуговування своїх працівників у такому НПФ. Такий роботодавець має укласти договір про  участь  у  корпоративному  пенсійному фонді з  радою  цього фонду.

Учасниками корпоративного НПФ можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками та роботодавцями-платниками цього фонду.

Професійний НПФ може бути  заснований об’єднанням юридичних осіб-роботодавців,  об’єднанням фізичних осіб, включаючи професійні спілки (об’єднання професійних спілок), або фізичними особами, пов’язаними за родом їх професійної діяльності (занять). Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, пов’язані за родом їх професійної діяльності (занять), визначеної у статуті НПФ.

Види пенсійних схем. Існує два основних типи найбільш розповсюджених пенсійних схем: схеми з встановленими внесками і схеми з встановленими виплатами. Останнім часом з’явилися змішані, гібрідні схеми, що представляють собою сполучення основних типів, їх називають часто комбінованими (designer pension).

У схемі зі встановленими внесками (defined contribution plans) вкладник (спонсор) робить внески в інтересах учасників, причому сума внеску складає звичайно визначену частку прибутку спонсора або зарплати працівника. При цьому вкладник не гарантує визначеного рівня пенсійних виплат. Величина виплат, які буде одержувати учасник, що вийшов на пенсію, залежить від зростання вартості активів. Інакше кажучи, вони визначаються якістю інвестиційного керування активами пенсійного фонду. Таким чином, учасник схеми бере на себе весь інвестиційний ризик. Учасник при цьому має право вибору конкретного виду схеми даного типу. До їхнього числа належать так звані накопичувальні схеми (money purchasing plan), схеми участі в прибутках (emploee stock ownership plans) та ін.

Змішані пенсійні схеми мають риси обох основних схем. Головною її перевагою є подолання недоліків основних схем: прийняття ризику службовцем у схемі встановлених внесків і великих витрат та ризику в схемі встановлених виплат для компаній з невеликим персоналом з постійно працюючих службовців. Хоча змішані схеми мають багато форм, однією з найрозповсюдженіший є схема з гарантованими мінімальними виплатами (floor-offset plan). Відповідно до цієї схеми, щороку, як і у випадку схеми з встановленими внесками, роботодавець вносить у фонд визначену суму. Внески залежать від терміну служби працівника і гарантують визначений мінімум пенсійних виплат, як у схемі з встановленими виплатами. Роботодавець керує пенсійним фондом і періодично інформує службовців про стан їхніх рахунків. Якщо фонд не зібрав достатніх коштів для виплати встановлених пенсій, працівник зобов’язаний внести необхідну суму для покриття дефіциту. Таким чином, у змішаних схемах ризик несуть і роботодавці, і службовці.

Підсумки розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні у 2016 році можна простежити з такого джерела: https://nfp.gov.ua/files/DepFinMon/NPF_III_kv%%202016.pdf. (опрацювати самостійно).

У зарубіжній практиці також використовуються донорські фонди (endowment funds), що створюються інвесторами, що роблять інвестиції на фінансовому ринку. До таких спонсорів належать коледжі, приватні школи, музеї та деякі установи. Інвестиційний доход використовується для підтримки життєдіяльності відповідного інституту. Для коледжів, наприклад, це означає покриття поточних операційних витрат чи капітальних вкладень (будівля нового будинку чи спортивних майданчиків). Багато організацій, що мають донорські фонди, засновують також і пенсійні схеми для своїх працівників. Наприклад, університет штату Кентуккі створили пенсійну програму і донорський фонд у величиною більше 100 млн. грн.

Керуючі донорськими фондами, як правило, інвестують у довгострокові активи, ставлячи основну мету — збереження і збільшення капіталу фонду. З цієї причини, донори надають перевагу активам зі стабільним поточним доходом і малою мінливістю цін. Вони інвестують також в урядові і корпоративні облігації високої якості. Друга, не менш важлива мета, полягає у створенні стійкого потоку доходів, достатнього для забезпечення діяльності установи чи організації, для якої і створювався фонд.