9. Обставини, що виключають злочинність діяння

У повсякденному житті іноді виникають ситуації, коли людина за певних обставин вимушена здійснювати такі вчинки, які за своїми ознаками хоча й схожі зовні на певний злочин, проте не тягнуть за собою кримінальної відповідальності, оскільки визнаються суспільством правомірними. У кримінальному праві такі вчинки називаються обставинами, що виключають злочинність діяння.

Обставини, що виключають злочинність діяння – це передбачені КК, а також іншими законодавчими актами зовнішньо схожі зі злочинами суспільно корисні (соціально прийнятні) і правомірні вчинки, які здійснені за наявності певних підстав і виключають злочинність діяння, а тим самим і кримінальну відповідальність особи за заподіяну шкоду.

Чинний КК передбачає 7 видів обставин, що виключають злочинність діяння: необхідна оборона; затримання особи, що вчинила злочин; крайня необхідність; фізичний або психічний примус; виконання наказу або розпорядження; діяння, пов'язане з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Розглянемо більш детально ті з обставин, з якими пересічний громадянин може найбільш часто зустрітися у повсякденному житті. На нашу думку до таких обставин належать необхідна оборона та крайня необхідність.

Поняття необхідної оборони закріплено у ч.1 ст.36 КК – необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільна небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони .

Сутність необхідної оборони полягає у правомірному заподіянні шкоди людині, яка здійснює суспільно небезпечне посягання іншою людиною, яка реалізує своє право на захист інтересів, що перебувають під захистом закону про кримінальну відповідальність. Проте про стан необхідної оборони можна говорити лише за наявності певних умов, які науковці умовно поділяють на 2 основні групи: 1) умови, які характеризують суспільно небезпечне посягання; 2) які характеризують захист

До першої групи умов належать: 1) суспільна небезпечність посягання , яка полягає в тому, що дії особи, яка здійснює посягання повинні бути злочинними, тобто кваліфікуватись за відповідною статтею Особливої частини КК України; 2) наявність посягання – посягання або напад вже розпочався і ще не закінчився у часі, або існує реальна загроза такого посягання (якщо посягання вже закінчилося, стан необхідної оборони буде відсутній); 3) дійсність (реальність) посягання – воно повинно існувати реально (об'єктивно), а не в уяві особи, яка здійснює захист .

До другої групи – умов правомірності захисту належать: 1) захист визнається правомірним лише стосовно тих прав і інтересів особи, яка захищається, іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави, які охороняються законом про кримінальну відповідальність; 2) шкоди завдається лише тій особі, яка здійснює посягання (напад), а не іншій особі; 3) захист не може перевищувати меж необхідної оборони. Сутність останньої умови полягає в тому, що захист має відповідати характеру посягання (не є правомірним позбавлення життя чи заподіяння тяжкої шкоди особі, яка вчиняє крадіжку)ї.

Разом з тим закон (ч.5 ст. 36 КК) передбачає, що не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Наступною обставиною, яка виключає кримінальну відповідальність є стан крайньої необхідності, сутність якого законодавчо закріплена у ч.1 ст.39 КК – не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в дати обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Сутність крайньої необхідності полягає в тому, що з метою усунення небезпеки одним суспільним інтересам, шкода завдається іншим. Проте знову таки, особа не буде при цьому нести кримінальну відповідальність, якщо буде дотримана низка наступних умов: 1) така небезпека повинна бути наявною, а її джерелом можуть бути: дії сил природи (пожежі, повені, землетруси і т.ін.); фізіологічні та патологічні процеси, які проходять в організмі людини (хвороба, спрага, голод і т.ін.); дії машин та механізмів, технологічні процеси; дії тварин; дії людей, які не можуть визнаватись суб'єктами злочину; 2) небезпека повинна бути реальною; 3) така небезпека інтересу, що охороняється, не може бути усунена без заподіяння шкоди іншому інтересу. Якщо є можливість відвернути таку шкоду, без заподіяння шкоди іншому інтересу стан крайньої необхідності відсутній. Класичним прикладом, який наводиться в літературі для ілюстрації цього положення, є такий: якщо розлючений бугай напав на людину, то у разі можливості втекти, а не вбивати його, особа не повинна вбивати бугая для відвернення загрози заподіяння ним шкоди; 4) шкода при крайній необхідності заподіюється лише третім особам; 5) шкода, яка заподіюється при вчиненні дій у стані крайньої необхідності, повинна бути меншою, ніж шкода відвернута, оскільки при заподіянні більшої чи рівної шкоди стан крайньої необхідності відсутній.