10 . Звільнення від кримінальної відповідальності

Про гуманність чинного КК свідчить наявність в ньому інституту звільнення від кримінальної відповідальності. Це означає, що особа, яка вчинила злочин, за певних обставин може не нести за це відповідальності. Звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється виключно за рішенням суду і лише у випадках прямо визначених у КК, а також на підставі закону України про амністію або акту помилування (ст..44КК).

Звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування до особи, яка вчинила злочин заходів кримінально-правового впливу, яка здійснюється за рішенням суду за наявності передбачених законом підстав.

Чинний КК визначає вичерпний перелік підстав для звільнення від кримінальної відповідальності:

1) добровільна відмова від доведення злочину до кінця (ст.17 КК);

2) дійове каяття (ст.45 КК);

3) примирення винного з потерпілим (ст.46 КК);

4) передача особи на поруки (ст.47 КК);

5) зміна обстановки (ст.48 КК);

6) закінчення строків давності (ст.49 КК);

7) застосування примусових заходів виховного характеру – виключно для неповнолітніх (ст. 97 КК);

8) акти амністії та помилування (ст.ст. 85-87 КК).

Як ми вже казали вище закон чітко визначає умови, за яких особа звільняється від кримінальної відповідальності. Для прикладу розглянемо декілька з них.

Наприклад звільняється від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК) особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв 'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК) може мати місце, якщо особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Підстави та умови звільнення особи при добровільній відмові від доведення злочину до кінця ми вже розглядали вище.

Всі названі вище нами підстави передбачені у нормах Загальної частини КК. Проте крім них існують і так звані спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності, які зазначені безпосередньо у окремих нормах Особливої частини КК .Це зокрема ч.3 ст. 263 (”Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”), ч.4 ст. 289 (”Незаконне заволодіння транспортним засобом”) та цілий ряд інших.. Наприклад особа, яка незаконно придбала, зберігала чи носила вогнепальну зброї і добровільно її органам влади звільняється від кримінальної відповідальності.

11. Покарання: поняття та види

Поняття покарання, так само як і поняття злочину є однією із базових категорій кримінального права. Як визначає ч.1 ст. 50 КК покарання - це захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Отже сутність покарання полягає в тому, що певні права засудженого обмежуються відповідно до санкцій відповідної статті Особливої частини КК. Наприклад позбавлення волі обмежує права засудженого на свободу і особисту недоторканість, а також право на вільне пересування; штраф обмежує матеріальні (майнові) права засудженого тощо. Це і є кара за вчинений злочин. Проте крім кари, метою покарання є ще й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Всього ст. 51 КК передбачає 12 видів покарань, які за порядком призначення поділяються на 3 групи: 1) основні покарання; 2) додаткові покарання; 3) покарання, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові.

Основні покарання – це покарання, які можуть призначатися лише як самостійні покарання. До засудженого може бути застосоване лише одне основне покарання. Охарактеризуємо коротко ці види покарань.

Громадські роботи (ст.56 КК) полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільне корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Призначаються на строк від 60 до 240 годин і відбуваються не більше як 4 години на день.

Виправні роботи (ст. 57 КК) – призначаються на строк від 6 місяців до 2 років і відбувається засудженим за місцем його роботи. Із заробітку засудженого здійснюються відрахування в дохід держави у межах від 10 до 20% .

Службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК) – це спеціалізований вид покарання, який застосовується до засуджених військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) на строк від 6 місяців до 2 років. Його сутність полягає в тому, під час його відбування військовослужбовець не може бути підвищений у посаді та у військовому званні, а з його заробітку (грошового забезпечення) в доход держави здійснюються відрахування в розмірі від 10 до 20% (ч.2 ст.58 КК).

Арешт (ст.60 КК) – по суті є короткостроковим позбавленням волі і призначається на строк від 1 до 6 місяців.

Обмеження волі (ст.61 КК) полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу (виправних центрах) без ізоляції від суспільства з обов'язковим залученням засудженого до праці і призначається на строк від 1 до 5 років.

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст.62 КК) — застосовується виключно до військовослужбовців строкової служби на строк від 6 місяців до 2-х років.

Позбавлення волі на певний строк (ст.63 КК) являє собою ізоляцію засудженого від суспільства на строк від 1 до 15 років в установах закритого типу (колоніях). Це найбільш суворий вид покарання. В окремих випадках, передбачених КК цей вид покарання може бути призначений і на строк понад 15 років, але його термін не може становити більше 25 років.

Довічне позбавлення волі (ст.64 КК) застосовується за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Додаткові покарання – це такі покарання, що призначаються лише на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть. До них належать: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна. КК передбачає можливість приєднання до основного покарання двох і більше додаткових покарань.

Покарання, які можуть призначатися і як основні, і як додаткові – штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.