3. Негативний вплив тваринництва на довкілля.

Тваринництво. Вплив тваринництва природний ландшафт характеризується поруч специфічних особливостей. Перша у тому, що тваринницькі ландшафти складаються з різнорідних, але тісно пов'язаних між собою частин, як-от пасовища, вигони, ферми, зони утилізації відходів та т.д. Кожна частина вносить особливий внесок у загальний потік на природні комплекси. Друга особливість – менше територіальне поширення проти землеробством.

>Випас тварин за першу чергу, впливає на рослинний покрив пасовищ: зменшується біомаса рослин i відбуваються зміни у видовій складі рослинного співтовариства. При особливо тривалому чи надмірному (для тварина) випасі грунт ущільнюється, поверхню пасовищ оголюється, що посилює випаровування і приводить у континентальних секторах поміркованого пояса дозасолению грунтів, тоді як у вологих районах сприяє заболочування.

Використання земель під пасовища поєднується і з винесенням поживних речовин з грунтів у складі підніжних кормів і сіна. Щоб компенсувати втрати поживних речовин, у прикордонні землі пасовищ вносять добрива,двоякость впливу яких описано на розділі про землеробстві.

Білет 11

1. Способи зберігання гною.

Щільний (холодний) – гній складають у гноєсховища або бурти шириною не менше 3 – 4 м, товщиною до 1 м і відразу ущільнюють. Утворюються анаеробні умови, температура влітку підвищується до  35 0С, а взимку – не більше 250С.

Пухкий з наступним ущільненням (гаряче – холодне) – гній складають у штабелі без ущільнення, утворюється аеробний процес, температура підвищується до 60 оС. Через 4–5 діб гній ущільнюють і накладають новий шар гною без ущільнення. Висота штабеля 1,5–2 м.

Пухкий (гарячий) – гній складають у штабелі без ущіль­нення, температура підвищується до 60–70 оС. Гній розкладається нерівно-мірно.

Гноєсховища. Гній зберігають у гноєсховищах котлованного і наземного типу. Північні райони – наземні гноєсховища з боковими бортами із каменя, цегли або інших матеріалів. Південні та південно-східні райони – котлованного типу глибиною до 1 м.

Гноєсховища розташовують на підвищених місцях на відстані не менше 50 м від ферми і вище 200 м від житла. Розміри залежать від поголів’я тварин, тривалості зберігання, кількості гною, яке можна вивезти безпосередньо на поля, не використовуючи гноєсховищ.

2. Біоценоз та агроценоз. Їх критерії, складові.

Біоцено́з (від біо- та грец. koinós — спільний) — сукупність рослин, тварин і мікроорганізмів, що населяють певну ділянку суші або водоймища і характеризуються певними відносинами як між собою, так і з абіотичними факторами середовища.

Біогеоценоз – саморегулююча система, але стійкий стан їх ніколи не досягається повністю. Співтовариства організмів змінюються в часі, при цьому зміни торкають видова розмаїтість, кількісні показники, структуру харчових ланцюгів, продуктивність і т.д. Мінливість біогеоценозу в основному проявляється в зміні чисельності окремих видів і в зміні біогеоценозів. Чисельність популяції залежить від співвідношення що народжуються й гинуть особин. Підвищення народжуваності приводить як до збільшення чисельності, так і до зменшення загибелі. Обоє ці показника залежать від багатьох екологічних факторів, які діють разнонаправлено.

Агроценози – штучні біогеоценози, створювані людиною для своїх цілей шляхом посіву або посадки й подальшого культивування оброблюваних рослин, а також використання територій для інтенсивного випасу свійських тварина. Однієї з головних особливостей агроценоза є те, що явно переважає один або дуже невелика кількість видів рослин. У них знижене видова розмаїтість тварин, тому що тут можуть жити тільки види, що харчуються певними рослинами