3. Вермикультура та перспективи її використання.

Біологічна характеристика вермікультури

Серед ключових завдань, що стоять перед сільськогосподарської екологією, важливе значення належить конструювання оптимальних схем гармонійного розвитку біогеоценотичного по даху над головою, невід'ємною складовою частиною якого є агроекосистеми

В останні роки в багатьох країнах досить широке поширення набуло одне з нових напрямків біотехнології - вермікультивованні, що полягає в промисловому розведенні деяких форм дощових черв'яків (від Vermes - черв'як).

Формування і розвиток даного напрямку обумовлено можливістю рішення на біологічній основі низки актуальних екологічних завдань (утилізація органічних відходів, підвищення родючості грунту, отримання високоякісного чистого органічного добрива, вирощування безпечної сільськогосподарської продукції та ін.)

Метод вермікультури істотно обмежує або виключає небезпеку забруднення середовища різними поллютантами.

Особливий інтерес до вермікультівірованію виявляють прихильники так званого альтернативного землеробства, які ратують за відмову від застосування мінеральних добрив і пестицидів і закликають до широкого використання компостів, здатних підтримувати на високому рівні біологічну активність грунту.

Головне джерело живлення хробака - рослинні залишки. Не випадково присутність його можна розглядати як тест на обогащенность грунту органічною речовиною. Дощові черв'яки, риючись у грунті, значно впливають на її властивості. Вони сприяють перемішуванню і розпушуванню землі, накопичення органічних речовин, що утворюють гумус. Для гуміфікації особливо важливі два фактори - повітря і вологість. Дощові черв'яки покращують аерацію грунту, полегшують доступ вологи, посилюють процеси гумусообразованія, нітрифікації і амоніфікація.

Білет №20

1. Стійкість та мінливість агроекосистем.

Стійкість агроекосистем – це стійкість агрофітоценозу,яка залежить від посіву с/г культури, здатності агрофітоценозу протистояти зовнішніх і внутрішніх несприятливих умов розвитку.

Під стійкістю розуміють:

- зберігання своєї структури;

- особливості функціонування агроекос-ми за змін абіотичних факторів та антропогенного навантаження.

Стійкість оцінюється за якостями,насамперед, грунту, води, виду рослинництва, розподілу речовин елементів живлення і шкодочинних організмів до яких належать шкідники. Стійкість агроландашафту завжди нижча від природного і вимагає постійного догляду. Зміна будь-якого чинника чи антропог. чи абіот. завжди приводить до зміни і функціонування агроекосистеми. У разі збільшення критичного рівня,розвиток і функ-ня агроекосис. різко змін.

Вчений еколог Одум (1986р) виділив 2 види стійкості агроекосис-м:

- резистентна (здатн екосис чинити опір різним змінам)

- пружна (здатн відновлення струк-ри,після її порушення).

Типи стійкості агроекосистем:

Мінливість – власт орг.-в набувати нових ознак або втрачати попередні під впливом різних чинників. Толерантність – здатн орг.-в витримувати відхилення різних чинників середовища від оптимального,які хар-ся конкретним діапазоном і які можуть існувати у певних межах (ділянка може бути гранично min, max, оптимальною). Цю стійкість можна ще назвати - Екологічною валентністю – здатн орг.-в існувати в різних умовах н/с.