Властивості біоценозів

П.Трояном виділено п’ять основних влативостей біоценозу: а) єдність біотопу і біоценозу; б) організаційні основи біоценозу; в) основи автономії біоценозу; г) основи екологічної рівноваги; д) основи екологічної сукцесії.

Єдність біотопу і біоценозу. Всі абіотичні і біотичні компоненти, що входять до складу плеоцену (біогеоценозу), пов’язані між собою таким чином, що явища, які з’являються в одних елементах системи, впливають на процеси і стани в інших її складових. Біотоп впливає на біоценоз, який, в свою чергу, діє на стан біотопу. Організація біоценозу. Види, що входять до складу біоценозу, пов’язані між собою біоценотичними залежностями, внаслідок яких утворюється специфічна організаційна структура, що спирається на багатосторонні зв’язки між окремими компонентами, зокрема на кормові та конкурентні (продуценти, консументи, автотрофи, гетеротрофи, редуценти). Екологічна рівновага. В процесі еволюції природний комплекс адаптувався до умов місцезростання і вивести його з цієї рівноваги можуть лише якісь зовнішні (посуха, пожежа, інвазія шкідників, людська діяльність) чи внутрішні (демографічна ситуація і різкий спад народжуваності виду або повальна смертність) фактори. Екологічна сукцесія. Біоценоз розвивається поступово – через збільшення ступеня інтеграції складових компонентів і максимальне пристосування біологічного комплексу до умов середовища. Ці процеси, названі екологічними сукцесіями, являють собою прогрес у напрямку зростаючої стабілізації системи. Букові праліси приполонинної смуги Закарпаття являють собою таку сукцесію.

Отже, біоценоз – не просто сума видів, що його утворюють, але й сукупність взаємодій між ними. Емерджентні властивості, які він має, проявляються лише завдяки цій взаємодії. Приклад емерджентних властивостей діброви – це видове розмаїття, межі подібності конкуруючих видів, структура кормової мережі, біомаса і продуктивність угруповання. . Таким чином, екологія біоценозів (синекологія) – наука про емерджентні властивості структури і функції багатовидових біологічних об’єктів.

2. Хімічний склад рослин і потреба в елементах живлення.

Питання про формування хімічного складу рослин досить складне і на сьогодні до кінця не визначене. Встановлено, що залежність між вмістом хімічних елементів у грунтах і рослинах можна виразити адсорбційною кривою.

На ній виділяють три діапазони вмісту хімічного елементу у поживному середовищі:

I – діапазон малого вмісту;

II – перехідний діапазон;

III – діапазон великого вмісту.

При малому вмісті елементу у грунті рослина поглинає усю кількість доступних для неї форм цього елементу.

Зменшення кількості елементу у грунті призводить до зменшення його вмісу у рослині. В цьому діапазоні розвиток рослин та їх хімічний склад залежать від геохімічного середовища (лімітуючий фактор) – майже пряма залежність.

У третьому діапазоні хімічний склад рослин, в основному, залежить від біологічних особливостей рослин і фізіологічної ролі елементу. Хімічне середовище в цьому випадку не є лімітуючим фактором, тому в рослинах починають діяти механізми регуляції. Кількість хімічного елементу, що поглинається, визначається потребою для здійснення фізіологічних процесів, зокрема, для участі у фотосинтезі, обміні речовин, побудові клітин.

При розглядані залежностей в діапазоні малого і великого вмісту елементу необхідно мати на увазі, що вміст елементу потрібно розглядати тільки за наявністю рухомої форми елементу, яка добре засвоюється організмами, і при порівнянні необхідно враховувати його вміст не просто у грунті, а в тому його горизонті, який постачає поживні елементи.

На склад рослин, тобто на засвоюваність того чи іншого елементу рослинами, значною мірою залежить від форми хімічної сполуки, до якої входить хімічний елемент. Зміна в 100-1000 разів.