Білет №22

1. Маловідходні і безвідходні технології.

Термін "безвідходна технологія" був запропонований академіками М.М. Семеновим і І.В. Петрянова і в даний час поширений в усіх індустріально розвинутих країнах. Відповідно до Декларації про малоотходной і безвідходної технології ЄЕК ООН: "Безвідходна технологія є практичне застосування знань, методів і засобів з тим, щоб в рамках потреб людини забезпечити найбільш раціональне використання природних ресурсів та енергії і захистити навколишнє середовище". Маловідходна технологія як проміжний етап у створенні безвідходного виробництва забезпечує дотримання гранично допустимих концентрацій. При цьому рівні частина сировини і матеріалів переходить у категорію відходів і направляється на складування і тривале зберігання на полігонах або ж захороняется. Безвідходна технологія розуміється як принцип організації та експлуатації промислово-виробничих комплексів. творення промислових підприємств без викидів відходів передбачає систему технологічних процесів, що забезпечують комплексне використання сировини та енергії, при якому буде можливо раціонально витрачати природні ресурси та енергію і захистити навколишнє середовище від забруднення та деградації. В основу проектування виробничих підприємств такого типу закладена технологія комплексної обробки сировини, передбачає відділення та переробку всіх відходів в готову продукцію. Створення подібних маловідходних і безвідходних технологічних процесів і екологічних виробництв здійснюється за наступними напрямками:

1) комплексна переробка сировини;

2) розробка принципово нових технологій, технічних засобів і схем отримання відомих видів продукції;

3 ) проектування і впровадження безстічних і замкнутих систем водоспоживання;

4) рекуперація промислових відходів;

5) розробка і створення регіонально-промислових комплексів із замкнутою структурою динамічних потоків сировини та відходів.

Комплексна обробка сировини включає в себе два основні завдання: дбайливе витрачання багатств природи і зменшення викидів відходів у навколишнє середовище.

В даний час існує безліч способів вторинної переробки різних видів сміття. Найбільш поширені технології такі: макулатуру повторно подрібнюють в пульку, тобто паперову масу, з якої виготовляють різну паперову продукцію; скло роздрібнюють, розплавляють і ллють нову тару або використовують після дроблення в якості гравію чи піску при виготовленні бетону та асфальту; пластмасу переплавляють і виготовляють з неї штучну деревину, стійку до біодеградації і володіє хорошими якостями міцності для використання в будівництві.

2. Оптимізація структури агроекосистеми.

Організація ведення галузі рослинництва на сівозмінних принципах ґрунтується на одному з основних законів землеробства —законі плодозміни, суть якого зводиться до потреби періодичної зміни різних у біологічному відношенні культур і послідовного їх чергування в сівозміні. Необхідність впровадження сівозмін зумовлена комплексом чинників, які виявляються в процесі взаємодії рослин між собою та з ґрунтом. Їх поділяють на біологічні, хімічні і фізичні. Численними дослідженнями встановлено, що монокультура більшості сільськогосподарських рослин закономірно призводить до загального падіння їх продуктивності. Зміна місця посіву культур зменшує їх негативний вплив на родючість ґрунту та врожай внаслідок поліпшення фізико-хімічних властивостей ґрунту, водного й поживного режимів, мікробіологічної і ферментативної активності, зменшення шкідливості бур’янів, хвороб, шкідників.

Сівозміна — важливий біологічний та агроекологічний чинник рослинництва, зміст якого полягає в науково обґрунтованому щорічному або періодичному чергуванні культур (і пару) в часі на певній території по полях. Сівозміни є складовими елементами систем землеробства, які розвивались і змінювались із розвитком промисловості та сільського господарства, в них відбивався ступінь інтенсивності використання землі, набір культур і засоби підвищення родючості ґрунту.

На початку ХХ ст. замість парової, вигінної, травопільної та інших екстенсивних систем землеробства почали впроваджувати досконаліші — паро-зернову і плодозмінну. Відповідно до природно-екологічних умов територію України поділяють на Степ, Лісостеп, Полісся, передгірну і гірську зони, для яких наполегливою працею вчених і спеціалістів створено певні системи землеробства.

Системою сівозмін називають раціональне поєднання різних сівозмін у господарстві, спрямоване на продуктивне використання земель за найкращих економічних, екологічних та агротехнічних показників з урахуванням спеціалізації виробництва.

Тип сівозміни визначають залежно від сільськогосподарського виробництва, виходячи з місцевих ґрунтово-кліматичних умов.