3. Заходи та умови створення стійких агроекосистем.

Агроекосистема - це штучна або змішана система рослинних, тваринних і мікробіологічних угруповань з невираженим або відсутнім механізмом саморегулювання.

Стійкість агроекосистем – це стійкість агрофітоценозу,яка залежить від посіву с/г культури, здатності агрофітоценозу протистояти зовнішніх і внутрішніх несприятливих умов розвитку.

Під стійкістю розуміють:

- зберігання своєї структури;

- особливості функціонування агроекос-ми за змін абіотичних факторів та антропогенного навантаження.

Стійкість оцінюється за якостями,насамперед, грунту, води, виду рослинництва, розподілу речовин елементів живлення і шкодочинних організмів до яких належать шкідники.

Білет №18

1. Методи очищення та утилізації гнойових стоків.

Усі сто­ки тваринницьких комплексів підлягають утилізації. Ряд технологічних схем передбачає розподіл рідкого гною на тверду й рідку фрак­ції. Тверду фракцію окремо нагромаджують, вона проходить карантин, біотермічно знезаражується і вивозиться на поля під заорювання. Рідку фракцію накопичують у ємкостях-сховищах для очищення механічними та біологічними методами або вивозять безпосередньо на поля для по­ливу культур.

Найпоширеніший спосіб механіч­ного розподілу рідкої та твердої фракцій – використання відстійників. Осад, що виділяється із стічних вод, видаляють з відстійників, не допускаючи загнивання та ущільнення, його вологість становить 72—93 %.

Додатковим способом очищення стоків є використання їх для поливу сільськогосподарсь­ких культур. При зрошуванні стічними водами відбувається ґрунтове доочищення, підвищується вміст у ґрунті органічної речовини, зменшується його кислотність і поліпшуються фізико-хімічні властивості. При цьому необхідно враховувати, що компоненти стоків можуть виявитися факторами переда­чі збудників інфекцій, у тому числі загальних для тварин і людини. Тому для використання гнойових стоків необхідно підбирати земельні ділянки із спокійним рельєфом, що запобігало б надходженню стоків у водойми та підгрунтові води, а також витримувати 30-денну перерву між остан­нім зрошенням кормових угідь і почат­ком їх використання. Крім того важливо правильно визначити гранично допусти­мий рівень внесення гною. Якщо культури виносять менше елементів живлення, ніж вноситься з добривами, то вони будуть вимива­тися з ґрунту, забруднюючи підгрунтові води.

У теплий період року ефективною є безвідходна технологія, яка включає гравітаційний розподіл стоків на фракції. Тверду фракцію компостують, біотермічно знезара­жують і використовують як добриво. Рідка фракція надходить у ставок-нагромаджувач, а потім у секційні рибоводно-біологічні ставки (водоростеві, рачкові, рибоводні).

2. Типи реакції агрофітоценозу на антропогенний вплив.

3. Меліорація. Види меліорації.

Меліорація – це комплекс організаційно-господарських і технічних заходів, спрямованих на докорінне поліпшення несприятливих природних властивостей земель для підвищення їх родючості, продуктивності сільськогосподарських угідь та ефективності землеробства.

Існують такі види меліорації: агротехнічна, гідротехнічна, хімічна, лісотехнічна, культуртехнічна.

Агротехнічна – це суттєве поліпшення агротехнічних власт. за рахунок поглиблення та окультурення водного шару, де не глибокий гумусовий горизонт, обробіток повинен бути до 10-15 см. Для поліпшення водного режиму проводять боронування, вапнування.

Хімічна – це поліпшення ґрунту завдяки агрохім. заходами – внесення у грунт торфу, компостів, орган. добрив, сидератів.

Гідротехнічна – докорінне поліпшення водного режиму, завдяки осушенню та зрошенню.

Лісотехнічна – проводять для поліпшення водного режиму, захисту ґрунту від ерозії за рахунок лісових насаджень. На схилах вище 5⁰С потрібно заліснювати територію.

Культурна – заходи які пов’язані з підготовкою території і залущення площ у активних с.г. використання (вирубка лісу, розчистка чагарників).