Предмет, завдання та історія розвитку диференціальної психології

1.Походження диференціальної психології.

2.Предмет, завдання, розділи ДП та її науковий статус

3.Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу.

Номотетичний метод – метод зведення до «загального», пошук спільного.

Варіативність – базова риса поведінки, яка визначає багатоманітність її форм.

Індивідуальні відмінності властиві не тільки людині, а всьому живому.

Ідіорафічний підхід – зосереджує увагу дослідника на індивідуальному.

Як самостійна наука з’являється наприкінці 18, на початку 19 століття.

3 етапи розвитку:

1.Донауковий

2.Етап природничо-наукової парадигми або пізнання (узагальнення, номотетичний метод)

3.Гуманітарна парадигма (індивідуальність, ідіографічний метод)

1.Донауковий етап розвитку дп

В первісному суспільстві розрізняється спочатку «ми» і «не ми», люди з іншого племені. Надалі «Я» відокремлюється від «не Я».

Виникають первинні типології, в літературі їх називають перші примітивні поведінкові типології. Яскраві приклади – гороскопи друїдів, астрологічні гороскопи. Ця типологія ґрунтується на зовнішніх об’єктах, подіях. Містять тільки опис відмінностей, але не мають спроб пояснити їх походження.

Платон (государство), Арістотель (групові відмінності), Теофраст або Феофраст (відмінності характеру).

Середньовіччя мало уваги приділяло відмінностям, але все ж були Фома Аквінський, Аврелій Августин.

Передісторію становлення ДП представляють такі галузі донаукового пізнання:

• Характерологія

• Психогностика (зв’язок між характерологічними рисами та анатомічні особливості)

• Фізіономіка (міміка)

• Френологія (Гальп, за формою черепу)

• Графологія (Мішон, за почерком)

Передумовами виділення ДП в окрему науку стали:

1. Запровадження експериментального методу в психології

1882 рік Фредерік Бессель перший науковий звіт астронома про диференціально-психологічні аспекти реакції людини.

Френсіс Гальтон створює техніку вивчення індивідуальних відмінностей, запроваджує статистичний метод. Він масово обстежує здібності людей. «Спадковий геній» - робота Гальтона.

Анна Анастазі говорить, що введеня експерименту гальмувало розвиток.

2. Застосування методу статистичного аналізу. Дисперсія та факторний аналіз

3. Застосування даних психогенетики. Середовище та генетика

Засновники ДП Штерн та Дільтей

Вільям Штерн вводить термін «Диференціальна психологія». Обгрунтовує необхідність інтеграції знань. 1900 рік «ДП та її методичні основи».

Він обґрунтовує принцип конвергенції.

В 1911 році він до психології індивідуальних відмінностей додає рухові та типологічні відмінності.

Продовжують це Теплов, Небиліцин, Голубєва, Айзенк, Пауєл.

Продовжує цю тему Анна Анастазі «ДП» в 1958.

Вітчизняні:

1.Олександр Федорович Лазурський. Учень Бєхтєрева. У 1897 році він друкує роботу «Сучасний стан індивідуальної психології». Тут він формулює мету ДП. Обґрунтовує терміни ендопсихіка і екзопсихіка.

2.Григорій Россолімо запроваджує ідею кількісної оцінки психічних явищ для утворення індивідуального профілю душевного життя здорової або хворої особистості.

3.Іван Петрович Павлов (сила, рухливість, врівноваженість)

4.Теплов і Нєбиліцин

5.Русалов

6.Мерлін – інтегральна теорія індивідуальностей

7.Рубінштейн

8.Ананьєв

На сьогодні можна говорити про 3 напрямки вітчизняної ДП

1.Ананьєвський напрямок. ДП – одна із основоположних наук для психологів, доводить це. Створює організаційні структури (лабораторія ДП та антропології). Ананьєв створює спеціалізація – диференціальний психолог. Проводячи дослідження, за Ананьєвим, необхідно поєднувати 3 види аналізу

1)диф-но-психологічний

2) загально психологічний

3)віковий

2.Московський (Теплов). У 1920 починає. Вивчає музичні здібності, психофізіологію.

3.Пермський (Мерлін) інтегральна теорія індивідуальностей.

Сучасні дослідники ДП: Белоус, Дорфман, Вяткін, Щебетенко, Голубєва, Лібін,Ахвердова, Волоскова, Бєлих, Клімов, Ильїн, Палій, Романовська.