15.10 Характер як одна із структур індивідуальності

1. Місце характеру в структурі індивідуальності. Зміст терміну. Темперамент і характер.

2. Типологія характеру.

3. Акцентуації характеру. Формування характеру.

Термін характер вводить у психологію Теофраст або Феофраст.

Характер – штам, який ставили на виробі.

Лібін: характер – одна із структур індивідуальності, що фіксує специфіку переходу від психобіологічних і загальнопсихологічних закономірностей до соціопсихологічних, особистісних проявів.

Характер – індивідуальне поєднання стійких психологічних особливостей людини, які обумовлюють типовий для даного суб’єкта спосіб поведінки у певних життєвих умовах і обставинах.

Нартова-Бочавер: характер - своєрідність складу психічної діяльності, яка виявляється у особливостях соціальної поведінки особистості, зокрема у ставленні до професії, до людей, до себе.

Рубінштейн: характер – сукупність генералізованих мотивів в структурі особистості.

Тріада Джемса – розум, воля, почуття.

Структура характеру за Лібіним:

• Я-концепція

  • Образ я

  • Самооцінка

• Я-симптомокомплекс рис

  • Фон настрою

  • Саморегуляція особистості

  • Схильності

• Я-система орієнтацій

  • Спрямованість на себе (мотиви самореалізації)

  • Спрямованість на предмет (мотиви досягнення успіху)

  • Спрямованість на інших (мотиви взаємодії)

Центральним утворенням характеру виступає поняття «Я»

Я-концепція є результатом розвитку:

• Фізичного (фізичне Я, образ тіла)

• Когнітивного та емоційного (психічне Я)

• Навичок соціальної взаємодії (соціальне Я)

4 Точки зору щодо співвідношення темпераменту і характеру:

1. Темперамент і характер ототожнюються (Кречмер)

2. Антагонізм, протиставлення темпераменту і характеру (Вікторов: темперамент вроджений, характер набутий, вторинна реакція; набута вторинна реакція гальмує.

Лівітов: темперамент антагонізм характеру, подолання темпераменту характером)

3. Темперамент – елемент характеру (Бундобін, Городецький, темперамент – ядро характеру, його незмінна частина)

4. Темперамент – природна основа характеру, його формально-динамічний бік (темперамент і характер взаємообумовлюють одне одного, якщо темперамент є стійким, тотальним і описує формальні, незалежні від змісту діяльності особливості поведінки, то характер виявляється не в усьому та не завжди; якщо темперамент може не визначати змістового боку відносин особистості, то характер відображає саме його).

Суб’єктно-змістові характеристики (світогляд, цінності) – один полюс

Формально-динамічні характеристики (темперамент) – інший полюс

Характер займає проміжне положення (динаміко-змістові характеристики), адже він є з одного боку продуктом виховання, спілкування, навчання, діяльності, а з іншого боку знаходиться під впливом біологічних факторів.

Темперамент необхідний людини для регуляції адаптаційних механізмів у щоденних, нормальних умовах, а характер виступає на перше місце в екстремальних умовах, що супроводжуються дезадаптацією. Русалов і Манолова Характер – це видозмінений, захисний темперамент.

Лазурський відзначає єдність формально-динамічних і предметно-змістових характеристик індивідуальності. В основу теорії закладає принцип активного пристосування людини до середовища. В класифікації присутні 2 основи: психічний рівень і психічний зміст. Психічний рівень залежить від спадкових якостей: обдарованості, запасу нервово-психічної енергії, а психічний зміст визначає способи пристосування і індивідуальні варіації у відповідях на вияви, на впливи середовища. Говорячи про психічний зміст, автор вводить 2 поняття:

• Ендопсихіка – всі основні психічні і психофізіологічні функції (пам’ять, мислення) – визначається біологічними механізмами, а отже, вона наближена до формально-динамічних характеристик;

• Екзопсихіка – ставлення особистості до зовнішніх об’єктів (до людей, до природи) – визначається середовищ ними впливами, а значить вона наближена до змістових характеристикам, навіть ідентична з ними.

Критерієм першого, нижчого рівеня є ендопсихіка

Критерієм другого – взаємодія ендо і екзо

Критерієм третього – лише екзо

Перший найнижчий рівень – індивіди, які недостатньо пристосувалися, неприспособившиеся (має місце пасивне пристосування до середовища), 3 групи: розсудливі, афективні і активні

Другий рівень – індивіди, які пристосувались (приспособившиеся), взаємний вплив середовища і людини. 8 груп.

Третій рівень – індивіди, які пристосовуються (приспособляющиеся), 8 груп.

Хейманс, Вірсма і Лесенн. Типологія ґрунтується на 3 психологічних характеристиках (елементи характеру):

• Активність-пасивність (по-перше, виявлення діяльності у всіх сферах, по-друге, манеру одразу виконувати справу або відкладати її на потім)

• Емоційність-беземоційність (вказує на чистоту і силу емоційних реакцій у відповідь на все, що відбувається або стає їй відомим)

• Первинність-вторинність (темпоральна-енергетична реакція людини) – первинні і вторинні люди виділяються. Первинні люди – перша реакція сильна, одразу і швидко зникає. Вторинні навпаки.

Характер може бути більш чи менш виражений. За цією вираженністю виділяють зону норми і зону патології.

Зона норми – нормальні характери і виражені характери (сховані акцентуації і явні акцентуації)

Критерії психопатії за Ганнушкіним-Кербіковим. Відмінності між нормальним і патологічним характером. Характер може вважатися психопатією, якщо:

• Він стабільний у часі

• Тотальність проявів

• Соціальна дезадаптація

При акцентуаціях жодної із названих ознак немає, а саме:

• Акцентуйований характер не проходить крізь все життя

• Риси акцентуйованого характеру виявляються тільки в особливих умовах

• Соціальна дезадаптація або не наступає, або є нетривалою

При акцентуація виникають «місця найменшого опору». Якщо ми маємо справу з гіпертимним типом – то важко переносить монотонну працю і переживає бездіяльність. Шизоїдний тип – важко даються емоційні контакти і стосунки. Істероїдний тип – необхідність уваги.

Так званий «нормальний» характер – характер без відхилень (золота середина – ? ).

Характер містить вказівку про те, що властиве одній людині більше, ніж іншим та в одних ситуаціях більш часто, ніж в інших. Отже, показує зони переваг і зони вразливості. Якщо якась риса характеру стає надмірно вираженою, то людина набуває підвищеної чутливості до деяких боків дійсності, саме при цьому говорять про акцентуації характеру.

Личко: акцентуації – варіанти норм, при яких окремі риси характеру надмірно підсилені, внаслідок чого виявляється вибіркова вразливість щодо певного роду психогенних впливів при достатній стійкості до інших.

Сховані акцентуації – звичні прояви норми, за яких особливості задатків, здібностей пом’якшуються правильним вихованням, акцентуація назовні не виявляється. При зіткненні з певними труднощами компенсація послаблюється і вірогідність проявленню акцентуації збільшується.

Явні акцентуації – крайній варіант норми, який при дії факторів, адресованих до «місць найменшого опору» можуть призвести до дезадаптації.

Леонгард розуміє всі акцентуаціі як крайній варіант норми, акцентуючи увагу на недоліках. Виділяє 4 акцентуації характеру і 6 акцентуацій темпераменту.

Демонстративний (істероїдний) – прагнення постійно бути в центрі уваги, висока здатність до витіснення, залуження від соціального оточення.

Педантичний або надто пунктуальний тип – найбільшого значення надає дрібницям, довго переживає дрібні образи, притримується зразка поведінки, підвищена відповідальність, обмежена креативність.

Застрягаючий тип – важко переключається, ставить складні цілі.

Збудливий або епілептоїдний – дуже сильна і неконтрольована реакція, повертається до своїх образ.

Гіпертимічний тип – підвищений настрій, прагне діяльності, до оточуючих не завжди уважний, лакмусовий папірець – дитина с посмішкою.

Дистимічний тип – знижений настрій, песиміст, бачить лише погане.

Тривожно-боязкий

Циклотимічний

Емотивний

Афективно-екзальтований

Порівняти з Личко і авторами ММРI

До 12-го листопада здати самостійні роботи по темам:

Стильові особливості

Диференціально психологічні аспекти

Внутрішньо сімейні процеси як чинник

Самостійно написати лекцію по темі:

1.Здібності та інтелект

1. феномен здібностей. Концепції здібностей. Задатки та здібності. Схильності та здібності. Характеристики здібностей. Рівні та властивості здібностей.

Визначення поняття здібностей, схильності, що перше, що друге, їх взаємозв’язок, основні характеристики здібностей. Концепції здібностей: біогенетичні, взаємозв’язок. Гальтон, Гельвельція, сучасні автори.

2.Індивідуальні відмінності у інтелекті. Факторні теорії інтелекту. Теорії множинності інтелектів. Джерела варіативності інтелекту.

Поняття коефіцієнт айкаю, що визначає і детермінує, а що – ні. Теорія Спірмена, Келлі, Терстоуна, ієрархічні моделі інтелекту Барта, Вернона, Гілфорда.

Теорії множинного інтелекта Стернберга, емпіричний інтелект, соціальний, емоційний, ситуативний.

Погляди Айзенка. Говард Гарднер. Хорн. Концепція Бальтес.

3.Обдарованість та геніальність. Теорії геніальності. Передумови геніальності.

Поняття обдарованості, ознаки обдарованості, що таке талановитість і геніальність, теорії геніальності і джерела геніальності.

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

МОДУЛЬ 2. ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1