26.11. Людина в соціумі

1. Стиль як вияв індивідуальності

Стиль – освічення деякої індивідуальності, що виділяє індивіда з безлічі інших людей.

Знайти свій стиль і вміти його підтримувати – свідчення зрілості особистості.

Стиль (з лат.) – знаряддя для написання.

Стиль – індивідуально-специфічний спосіб, манери, прийоми поведінки, тобто характеристика процесу діяльності.

Стиль – як сукупність відмітних рис творчості певного автора, тобто характеристика продукт діяльності.

3 Етапи використання поняттю «стиль»:

1.Стиль розглядається в контексті психології особистості для опису індивідуально-своєрідних способів взаємодії людини із своїм соціальним оточенням.

2. «Новий погляд» (відмінності пізнавальної сфери) - стиль як своєрідна альтернатива тестологічного підходу, спроба знайти інші форми аналізу.

3.80 роки 20 ст. (гіперузагальнення поняття «стиль») – в рамках когнітивного підходу з’являється поняття «когнітивного стилю», розширення цього поняття за рахунок понять «стилі мислення», «стиль навчання», «епістоміологічні стилі», «оцінний стиль», «емоційний стиль», «стиль педагогічного спілкування».

Стилі – завжди індивідуальні відмінності. Але індивідуальні відмінності не завжди є стилем.

Шкуратова і Габдулина пропонують підхід до класифікації стильових особливостей індивіда (спрямованність):

1. Світ людей

2. Світ предметів

3. Внутрішній світ

   1. Стилі саморегуляції

   2. Стилі подолання

Взаємодія з об’єктами кожного з цих світів призводить до формування певного стилю.

Лібін (стиль відповідно до рівнів)

1. Стиль життя

2. Стилі поведінки і стилі діяльності

   1. Стилі спілкування та стилі міжособистісної взаємодіі, а також мотиваційні, емоційні стилі та стилі подолання (до стилів поведінки); індивідуальні стилі діяльності та керівництва (до стилів діяльності)

3. Когнітивні стилі і стилі мислення

4. Моторні перцептивні стилі

Від 4 до 1 рівня зменшується біологічний вплив, зростає соціальний.

Стилі за Толоченком (стилі під впливом 2х факторів)

1. Діяльнісний фактор (середовища)

2. Суб’єктивний фактор (інтерперсональність)

4 Групи стилів

а) стилі адаптації – стиль організації і структурування психічної діяльності, але в певній сфері її прояву (когнітивній, емоційній, моторній)

б)стилі діяльності – включення людини в певні професійно-трудові системи стилю діяльності

в)стилі взаємодії

г)стилі ставлення – система зіткнення індивідуальності з соціумом, з сукупністю умов життя – різні смисли особистості, стилі сприймання, використання продуктів – стилі життя, стилі поведінки.

2.Поняття когнітивного стилю. Когнітивний напрямок вивчення стильових феноменів.

Адлер – основоположник ідеї когнітивних стилів.

Стилі за Адлером – стиль як характеристика системи цілей, які ставить перед собою людина, захищаючи свою соціальну повноцінність.

Під стилем Олпорт розуміє – характеристика особистості «інструментального» формуванню певних операцій.

Когнітивні стилі (Гарднер, Кляйн, Віткін або Уіткін).

Стиль за Віткіним – інструментальною характеристикою перцептивної та інтелектуальної діяльністю людини.

Стиль стійкий у часі і різних ситуаціях. А також він відображає якісну своєрідність психічної діяльності.

Когнітивні стилі за Ютаусом – гіпотетичні конструкти для позначення переваги використання людиною способів сприйняття, мислення та дій.

Критерії класифікації когнітивних стилів:

1. Диференційованість від поля сприйняття (поле – біполярне визначення особистості). Віткіном було виділене поленезалежне і полезалежне сприйняття.

2. Тип мислиннєвого корегування (рефлексивний та імпульсивний когнітивні стилі). Стійка тенденція суб’єкта виявляти повільну реакцію у незвичній ситуації. Рефлексія чи імпульсивність визначає детермінанту прийняття рішень.

3. Особливості сприйняття та уваги (ригідність)

4. Когнітивна диференційованість (простота-скадність). В основі виділення лежить теорія Келлі. «Когнітивна складність – міра понятійної диференціації різноманітності та упорядкованості категорій, заснованих для класифікації об’єктів зовнішнього світу та соціального оточення.

5. Особливості побудови класифікації суб’єкта (узагальненість категорій, параметр – глобальне, специфічне) Гарднер. Узагальненість категорій.

6. Концептуалізація (абстрактність – конкретність). Поняття концептуальної диференціації було введено Шрьодером. За допомогою неї створюються узагальнені образи дійсності.