Дунайська конференція 1948 р.

Продовження мирного врегулювання в Південно-Східній Європі проходило на Дунайській конференції в Белграді 30 липня – 18 серпня 1948 р. В цій конференції брали участь придунайські держави (СРСР, Українська РСР, Румунія, Болгарія, Югославія, Угорщина, Чехословаччина), а також США, Великобританія та Франція як члени Ради Міністрів закордонних справ та Австрія із дорадчим голосом.

Основним було питання про судноплавство на Дунаї. Це пояснюється тим, що Дунай відіграє дуже велику роль в житті Європи, він поєднює 8 держав, на ньому розташовано три столиці – Відень, Будапешт та Белград.

Після напружених дискусій конференція прийняла Конвенцію про режим судноплавства на Дунаї, в основі якої лежав радянський проект.

Конвенція проголошала, що свобода судноплавства на Дунаї повинна здійснюватися “відповідно до інтересів та суверенних прав придунайських країн, а також в цілях зміцнення економічних та культурних зв’язків придунайських країн поміж собою та з іншими країнами”. Вилучалось положення, за яким на Дунаї здійснювали контроль недунайські країни, які переслідували тут свої політичні та військово-стратегічні інтереси. Передбачалось, що компетенція нової Дунайської комісії буде розповсюджуватися тільки на судноплавну частину ріки, а не на її притоки. Військовим суднам недунайських країн плавання на Дунаї заборонялось, і військовим суднам дунайських держав – дозволялось тільки із санкції зацікавлених сторін.

Західні країни виступили з вимогою зберегти в силі конвенцію 1921 р., за якою передбачався контроль з іх боку, але конференція відхилила цю вимогу. В результаті США, Великобританія та Франція відмовились підписати Конвенцію, вони були виключені з переліку держав в преамбулі Конвенції, що її заключили і мали право брати участь в будь-якому подальшому обговоренні питання про судноплавство на Дунаї. Конвенція стала чинною після ратифікації її державами-учасниками конференції 11 травня 1949 р., в 1960 р. до неї приєдналась Австрія.

Рішення Паризької мирної та Дунайської конференцій мали дуже велике значення. В результаті підписання прийнятих на них документів зформувались кордони, були закладені основи довготермінових міжнародних відносин в Європі. Другим кроком, який мав таке ж значення для європейського співтовариства, було підписання Заключного Акту на Нараді з безпеки та співробітництва в Європі в Хельсінкі в 1975 р.

Рекомендована література

Рахманинов Ю.Н. Послевоенное урегулирование в Европе.– М., 1984.

Рощин А.А. Послевоенное урегулирование в Европе.– М., 1989.

СССР и восточноевропейские страны в 1944-1949 гг.– М., 1995.

ТЕМА 5

“НІМЕЦЬКЕ ПИТАННЯ” В МІЖНАРОДНИХ

ВІДНОСИНАХ

• Рішення “німецького питання” після другої світової війни та розкол Німеччини

• Розвиток німецької проблеми в 50-60-х рр.

• “Німецьке питання” в 70-80-х рр.

• Об’єднання Німеччини та його значення

РІШЕННЯ “НІМЕЦЬКОГО ПИТАННЯ” ПІСЛЯ ДРУГОЇ

СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА РОЗКОЛ НІМЕЧЧИНИ

Після капітуляції Німеччини у другій світовій війні деякий час при владі знаходився уряд Деніца (наступника Гітлера), але 24 травня 1945 р. рішенням союзних окупаційних властей він був розпущений.

5 червня 1945 р. представники СРСР, Великобританії, США та Франції підписали Декларацію про поразку Німеччини та взяття на себе верховної влади по відношенню до Німеччини урядами СРСР, США, Великобританії та Тимчасовим урядом Французької республіки.

6 червня 1945 р. були опубліковані раніше заключені угоди про контрольний механізм в Німеччині та зонах її окупації. В них йшла мова про те, що верховна влада буде здійснюватися радянським, тританським, американським та французьким головнокомандуючими окупаційними силами, кожним у своїй зоні. Чотири головнокомандуючих складали Контрольну раду, яка створювалась для узгодження дій в зонах, опрацювання та прийняття рішень з головних військових, політичних, економічних питань, загальних для усієї Німеччини. Управління “Великого Берліну” повинна була здійснювати між союзницька комендатура, яка діяла під загальним керівництвом Контрольної ради.

Зони окупації були розподілені таким чином: східні райони країни були закріплені за радянськими військами, північно-західні – британськими, південно-західні – американськими і західні – французькими. Так само на чотири зони окупації був розділений і Берлін. При цьому головним завданням країн-переможниць визначалось перетворення Німеччини в єдину миролюбиву демократичну державу.

В ході зустрічей голів урядів союзних держав була розроблена реалістична програма перебудови господарчого та політичного життя німецького народа, яка передбачала здійснення:

1. демілітарізації – повного роззброєння, ліквідації усієї німецької військової індустрії;

2. денацифікації – знищення НСДАП, усіх її організацій, щоб вони ніколи не відродилися в будь-якій формі;

3. демократизації – реконструкції німецького політичного життя на демократичних засадах, щоб стала можливою участь німців в мирному міжнародному співробітництві;

4. декартелізації – децентралізації німецької економіки шляхом знищення черезмірної концентрації економічної сили, особливо у формі монополій – картелів, синдикатів, трестів.

Неодноразово розглядалося питання про кордони Німеччини. На Потсдамській конференції було прийняте рішення з цього питання, але в той же час було вирішено врегулювати кордони при підписанні мирного договору. Але він так і не був заключений, тому тривалий час на Заході існувала думка, що рішення Потсдамської конференції не остаточні і тому повинні бути переглянуті.

В 1950 р. була заключена угода між НДР та ПНР про проведення кордону лінією Одер – Нейсе, таким чином кордони набули законного характеру.

По-різному проходили процеси демілітарізації, денацифікації, демократизації в різних зонах окупації.

Відразу ж почалася боротьба і з питання про об’єднання Німеччини.

На IтаIIсесіях Ради Міністрів закордонних справ представники Франції висунули пропозицію, яка заключалась в тому, що для безпеки Європи доцільним є поділ Німеччини на декілька держав та відокремлення на користь Франції Рейнської області, Рура та Саара. Ця пропозиція не була підтримана представниками Великобританії та США.

Але 2 грудня 1946 р. сталося економічне об’єднання американської та британської зон окупації в так звану Бізонію, а в 1948 р. до них приєдналася французька зона, в результаті чого утворилась Тризонія.

Основною метою цього об’єднання було створення сепаратної західнонімецької держави та включення її до військового блоку, спрямованого проти СРСР та інших країн Східної Європи.

З 23 лютого по 6 березня і з 20 квітня по 1 червня 1948 р. в Лондоні проходила нарада представників США, Великобританії, Франції, Бельгії, Нідерландів, Люксембурга. На ній був прийнятий ряд заходів, спрямованих на підрив співробітництва із СРСР: проведення сепаратної грошової реворми в західних зонах, підготовка конституції для західнонімецьких земель та створення сепаратного уряду, припинення роботи Контрольної ради та Міжсоюзницької комендатури в Берліні. В березні 1948 р. Контрольна рада фактично перестала функціонувати.

18 червня 1848 р. було оголошено про проведення грошової реформи в західнонімецьких землях та в западному секторі Берліну. А 22 липня того ж року у відповідь на це про проведення грошової реформи було оголошено у радянській зоні окупації.

З 1 вересня 1948 р. в Бонні почала засідата Парламентська Рада на чолі з лідером Християнсько-демократичного союзу К.Аденауером. До травня 1949 р. Парламентська Рада підготувала проект Конституції, який був затверджений головнокомандуючими військами США, Великобританії та Франції. 23 травня 1949 р. було оголошено про вступ в дію Конституції Західної Німеччини, 14 серпня 1949 р. проходили вибори до вищого органу законодавчої влади західнонімецької держави – бундестагу, а 20 вересня 1949 р. було оголошено утворення Федеративної Республіки Німеччини.

У східній зоні 30 травня 1949 р. (через тиждень після введення в дію Конституції Західної Німеччини) IIIНімецький народний конгрес в Берліні затвердив Конституцію НДР, а 7 жовтня того ж року було проголошено створення Німецької Демократичної Республіки.

Таким чином, наслідком протистояння колишніх союзників з антигітлерівської колаліції, та “холодної війни”, стало створення двох німецьких держав, а кордон між цими двома державами на довгі роки стала кордоном між західним та східним блоками.