Проблема “північних територій у відносинах між срср та японією

Одним з наслідків того, що Радянський Союз відмовився від підписання Сан-Франциського мирного договору 1951 р., стала проблема “північних територій” та боротьба навколо них. Що ж це за території і чому так довго ця проблема не була розв’язана?

“Північні території” – це територія СРСР (зараз – Росії), на які претендує Японія.

У вузькому смислі це: південна частина Великої Курильської гряди – острів Кунашир (Кунасірі), острів Піко або Ловцова (Бентен) і острів Ітуруп (Етофору) з прилягаючими островами Лебідя та острівом Камінь-Лев (Моекесі), а також усі острови Малої Курильської гряди – острів Шикотан або Шпанберга (Сікотан) та група островів Плоські (Хабомаі), до якої відносяться острови Сигнальний (Кайчара), Танфильєва (Суйсьо), Юрій (Юрі), Акучина (Акіюрі), Зелений (Сібоцу) та Полонського (Тараку) з прилягаючими острівками та скелями. Загальна площа цих островів 5 тис.кв.км.

В широкому смислі до “північних територій” відноситься також решта Курильських островів та південна частина острову Сахалін. Деякі відносять до цих територій і його північну частину.

Ще в XVII ст. ці території стали освоювати російські дослідники. Але тільки в XIX ст. сталося їх розмежування. 7 лютого 1855 р. між Японією та Росією був підписаний трактат про торгівлю (Симодський договір), відповідно до якого було зроблено територіальне розмежування Курильських островів, на володіння якими претендували обидві країни. Кордон між Японією та Росією був визначений між островами Ітурупом та Урупом. Острів Сахалин, який освоювався і росіянами і японцями, був залишений нерозмежованим.

25 квітня 1875 р. був підписаний ще один трактат між Японією та Росією (Санкт-Петербурзький договір), який визначав територіальне розмежування між країнами на основі взаємних поступок. Росія поступилася частиною Курильських островів на північ від острову Ітуруп, а острів Сахалин повністю перейшов у володіння Росії.

5 вересня 1905 р. був підписаний Портсмутський договір, який врегульовував відносини між двома країнами після російсько-японської війни 1904-1905 рр. Росія в цій війні зазнала поразки і вимушена була поступитися південною частиною острову Сахалин.

За Сан-Франциським мирним договором 1951 р. Японія відмовилась від спірних територій, а відповідно до Кримської угоди з питань Далекого Сходу, підписаною СРСР, США та Великобританією в 1945 р., ці території повинні були бути передані Радянському Союзу. Але, як ми пам’ятаємо, СРСР мирний договір не підписав.

З 1 червня 1955 р. по 19 жовтня 1956 р. проходили радянсько-японські переговори про заключення мирного договору. В ході їх Японія висунула вимогу про передачу їй південної частини Курил (“північні території” у вузькому смислі), пояснюючи це тим, що ця частина не входить до складу Курильських островів, не дивлячись на те, що за японським законодавством не тільки острови Кунашир та Ітуруп, але й навіть Шикотан входять до складу Курил, від яких вона відмовилась ще в 1869 р.

СРСР погодився поступитися Японії Малою Курильською грядою, щоб заключити на цих умовах мирний договір і підвести тим самим рису під територіальним врегулюванням між СРСР та Японією.

19 жовтня 1956 р. була підписана Спільна декларація СРСР та Японії, яка проголошувала, що стан війни між СРСР та Японією припиняється із дня набуття чинності Декларації і між ними встановлюється мир та добросусідські дружні відносини, в цій же Декларації містилася згода СРСР передати Японії Малу Курильську гряду після заключення мирного договору між двома країнами.

Але в зв’язку із заключенням 19 січня 1960 р. японо-американського Договору про взаємне мпівробітництво та гарантії безпеки радянський уряд в пам’ятній записці від 27 січня 1960 р. заявив, що в нових умовах, які склалися, ці острови можуть бути передані Японії тільки за умови виведення з її території усіх американських військ та підписання радянсько-японського мирного договору.

Таким чином рішення цієї проблеми було заморожене на тривалий час.

23 січня 1991 р. під час зустрічі президента СРСР М.Горбачова з міністром закордонних справ Накаямою було заявлено, що територіальна проблема – найбільш важке питання при розробці мирного договору.

У квітні 1991 р. під час візиту М.Горбачова до Японії пройшли переговори з прем’єр-міністром Японії Т.Кайфу по усьому комплексу питань, пов’язаних з розробкою та заключенням мирного договору між Японією та СРСР, включаючи проблему територіального розмежування, з урахуванням позицій сторін про приналежність островів Плоські (Хабомаі), островів Шикотан, Кунашир та Ітуруп.

Був узгоджений ряд концептуальних положень, що торкалися майбутнього мирного договору (вони були зафіксовані в Спільній радянсько-японській заяві від 18 квітня 1991 р.); цей договір повинен був стати документом остаточного післявоєнного врегулювання, включаючи розв’язання територіальної проблеми, відкрити довгострокову перспективу для японсько-радянських відносин на дружній основі, виключити завдання збитків безпеки іншої сторони. СРСР вніс пропозицію в найближчий час здійснити заходи по розширенню спілкування між населенням Японії та островів Хабомаі, Шикотан, Кунашир та Ітуруп, встановленню спрощеного, безвізового режиму відвідування цих островів японськими громадянами, налагодженню спільної взаємовигідної господарчої діяльності в цьому районі та скороченню радянського військового кнтингенту. Японська сторона висловила намір в подальшому консультуватися з цих питань з радянською стороною.

Але в результаті розпаду Радянського Союзу ця проблема так і не була вирішена. І в наш час цю проблему намагаються вже вирішити Японія та Росія.