- •Iндо-Iранськi наради…..В Пiвнiчному Причорномор’ї та Криму с. Античнi- мiста держави.
- •3 Походження слов’ян. Слов’яни у Схiднiй Европi.
- •4.Германські,фіно-угорські та тюркські етноси у Північному Причорномор*ї та Криму в II-IX ст. Чи велике переселення народів і землі україни
- •5 Аварськi каганати
- •6 Скандинавiя у Східній Европы та их роль у Давній Руci
- •9 «Аскольдове» хрещеня Русi
- •10 Зовнішньополітичні зв'язки русі
- •11 Культура Давньої Русі.
- •12.Русь у середині XI-першій чверті XIII ст. Формування нових державних центрів.
- •13 Галицько-Волинське князівство: Походження культура полiтика.
- •14 Державна криза Давньоi Русi
- •15 Процес входження до складу Польщi
- •16.Польсько-литовські унії XIV-XVI ст. Та їх роль в історії України. Литовські статути та їх роль.
- •17 Походження укр. Козацива
- •18 Польсько-украiнськi вiйни 16-17 столiття
- •19 Культурно нацiональне вiдродження. Братський рух
- •20 Украiнська нацiональна революцiя середини 17 столiття
- •21 Гетьманування Iвана Виговського Концепцiя " Великого князiвства Руського" у складi Речi Посполити
- •22 Феномен Руiни в iсторii Украiни
- •23 Украiнська культура доби Барокко
- •24 Полiтика Росii стосовно Украiни на межi 17-18 столiття
- •26 Росiйський порядок у Гетьманщинi перша половина 18 столiття. Гетьман Кирило Розумовський
- •27 Реформе на Лiвобережнiй Украiнi в другiй половинi 18 столiття
- •29 Масонський та декабриський рух на украiнських землях. Романтичний перiод нацiонального вiдродження
- •30. Кирило-Мефодіївське братство: склад, ідеологія, програмні документи. Феномен українського месіанства.
- •31.Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії. Риси політичного та культурного відродження у 30-40х рр. Хiх ст. «Руська Трійця»
- •33. Українська культура першої половини хіх ст. – початку хх ст.
- •34. Скасування кріпацтва та буржуазні реформи російського уряду 60 – 70х рр. Хіх ст. Соціально-економічний розвиток України у пореформений період.
- •35. Суспільні течії та рухи в Україні в другій половині хіх ст. Народницький, соціал-демократичний, ліберальний та національний напрямки.
- •36. Національний рух початку хх ст. Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр. Та третьочервневої монархії 1907-1914 рр.
- •38. Українські землі в роки першої світової війни
- •39. Автономістичний та самостійницький етапи доби Центральної Ради (березень 1917 – квітень 1918 рр.)
- •40. Проголошення Української Народної Республіки. Війна радянської Росії проти унр. Гетьманат Павла Скоропадського. Директорія унр.
- •41. Громадська війна в Україні. Політика продрозверсток радянської влади. Національно-визвольні рухи. Махновщина.
- •43. Встановлення радянської влади в Україні. Нова економічна політика. Україна у складі срср (1922-1939 рр.):українізація, колективізація, індустріалізація
- •44.Україна Другій Світовій Війні. Радянський та національний партизанський та підпільний рухи. Військові операції на українських теренах.
- •45. Післявоєнна відбудова народного господарства, соціально-економічний та культурний розвиток України у другій половині 40 – першій половині 60рр. Хх ст. «Хрущовська» відлига
- •46. Україна у другій половині 60 – на початку 80-х рр. Хх ст. Спроби економічних реформ та формування застійних явищ. Дисидентський рух.
- •47. Україна у період «перебудови» (друга половина 80 – початок 90-х рр. Хх ст.). Особливості процесу національного відродження.
- •48. Україна на початку 90-х рр. Хх ст. Здобуття державної незалежності. Досягнення та проблеми
- •49. Соціально-економічний та політичний розвиток України на сучасному етапі.
- •50.Українська культура на сучасному етапі (друга половина 90-х рр. – початок ххі ст. )
27 Реформе на Лiвобережнiй Украiнi в другiй половинi 18 столiття
Гайдамацький рух в Україні. Коліївщина..Основним виявом боротьби проти польсько-шляхетського панування в першій половині XVIII ст. був гайдамацький та опришківський рух.Гайдамаками (від тюркського «гайде» — чинити свавілля, турбувати) польська шляхта презирливо називала учасників національно-визвольних рухів в Україні, що пожвавилися в перші десятиріччя XVIII ст. на Волині та Поділлі, а в середині століття охопили Київщину.Учасниками гайдамаччини були переважно незаможні селяни, що втікали від панщини, робітники з ґуралень, млинів і панських фільварків, запорізькі козаки, міщани, православні священики.Спочатку гайдамацькі загони були невеликі і вели боротьбу розрізнено, грабуючи панські маєтки і фізично знищуючи своїх гнобителів. Виступи були стихійними і не мали виважених політичних цілей, що зумовлювало формування в свідомості певних кіл стереотипу українця — «різуна».Незабаром гайдамацькі виступи переросли в масовий національно-визвольний та антикріпосницький рух українського народу, завданнями якого було відновлення козацьких вольностей, визволення від шляхетсько-магнатської залежності, захист прав православної церквиУ 1768 р. спалахнуло повстання, відоме під назвою «коліївщина». Приводом була поява російських військ на Правобережній Україні. У народі вирішили, що солдати прийшли І захищати православних від насильницького насадження католицизму та уніатства. Центром підготовки повстання став Мотронинський монастир, де захисником православних був ігумен М. Значко-Яворський. Очолив повстання запорожець Максим Залізняк, син бідного селянина. Хоч повстання закінчилося поразкою, образи героїв-гайдамаків назавжди закарбувалися в народній пам'яті, їх приклад надихав український народ на визвольну боротьбу проти поневолювачів.Після придушення повстання виступи селян не припинялися. Так, протягом 1776—1784 рр. на території України діяли загони народного месника С. Гаркуші, учасника Коліївщини. Це були невеликі, але рухливі загони, які здійснювали раптові напади на панські маєтки, а забране майно розподіляли серед селянської бідноти,Визвольні повстання другої половини XVIII ст. закІнчились поразками. Їх причини в дуже нерівному співвідношенні сил, розрізнених стихійних діях повстанців, які не мали чіткої програми дій. На західноукраїнських землях у цей час діяли загони опришків. Влаштувавши у важкодоступних гірських ущелинах і лісах свої стани, вони нападали на гнобителів - шляхту, орендарів, лихварів. Опришки користувалися підтримкою місцевого населення, одержуючи від нього продовольство, зброю та захист від переслідувань. Найвищого піднесення опришківський рух у підкарпатських землях досяг під керівництвом Олекси Довбуша (1738-1745). Понад сім років, до підступного вбивства Довбуша, його мобільні загони здійснювали зухвалі походи на Закарпаття, Західну Галичину та Поділля. Майно пограбованих поміщиків опришки часто роздавали біднякам, чим заслужили славу і щиру повагу народу. 23:56:55
Кінець XVIII-початок XIX ст. був часом великих політичних змін і соціальних перетворень в Україні, спричинених насамперед новою геополітичною ситуацією у Центральній та Східній Європі. Наприкінці XVIII ст. перестала існувати Річ Посполита, до складу якої входила значна частина українських земель. На південних кордонах зникло Кримське ханство, що з кінця XV ст. становило постійну військову загрозу для підсоння українських етнічних земель. На початку XIX ст. переважна частина українських земель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Південна Україна) належали Російській імперії. У цей період сільське господарство було головним сектором економіки, а стан аграрних відносин значною мірою визначав динаміку всього суспільного розвитку. І це не випадково, оскільки саме в аграрній сфері перебувало ядро феодально-кріпосницької системи: основний засіб виробництва — земля, що належала поміщикам, і основна виробнича сила — залежне від феодала чи держави селянство. На ефективність сільськогосподарського виробництва суттєво впливали рутинний стан техніки та технологічно відстала традиційна система землеробства. У середині XIX ст. землю обробляли тими ж знаряддями праці, що й століття тому — плугом, ралом, сохою, серпом, косою. Та навіть цього традиційного та малопродуктивного реманенту не вистачало: в 1838 р. на 100 ревізьких душ припадало два плуги. Такими ж, як і століття тому, залишилися і системи обробітку землі: класичне трипілля на Правобережжі, архаїчна перелогова система — на Півдні та комбінація цих двох систем — на Лівобережжі.Рутинний стан техніки, традиційна система землеробства, низька організація праці та малоземелля були головними чинниками прогресуючого падіння врожайності. Ситуацію в сільському господарстві ускладнювали ще й неврожайні роки: від 1799 р. до 1856 р. у Східній Україні було 28 повсюдних і часткових неврожаїв, які призвели до голоду та епідемій, спричинили розорення селянських господарств. Прогресуюче обезземелення, руйнація індивідуальних господарств зумовили появу надлишків робочої сили в аграрному секторі. У першій половині XIX ст. почалися суттєві зрушення в аграрному секторі: поступова руйнація натурального господарства та еволюційний перехід господарської діяльності на рейки товарності та підприємництва. У першій третині XIX ст. сталися і певні якісні зміни, які мали надзвичайно серйозні наслідки. Йдеться насамперед про зростання ролі вільнонайманої праці. У 1828 р. підприємства з вільнонайманою робочою силою становили 46,2% усіх підприємств, на яких працювало 25,6% робітників. Характерною рисою цього етапу був уповільнений промисловий розвиток. розвиток сільського господарства українських земель у складі Російської імперії в першій половині XIX ст. визначали такі тенденції: домінування в аграрній сфері поміщицького землеволодіння, яке перебувало в кризовому стані; посилення експлуатації селянства, його майнова диференціація; застосування застарілих способів і засобів ведення господарства; поява в аграрному секторі надлишків робочої сили; поступова руйнація натурального господарства та розвиток підприємництва. Динаміка розвитку промислової сфери цієї доби визначалась сумарною дією низки процесів: бурхливим зростанням кількості промислових підприємств; промисловим переворотом, запровадженням нової техніки та технологій; поступовим витісненням кріпосницької мануфактури капіталістичною фабрикою; збільшенням ролі вільнонайманої праці; виникненням нових галузей промисловості; поступовим переміщенням промислових підприємств з сіл у міста; формуванням спеціалізації районів на виробництві певної промислової продукції