29 Масонський та декабриський рух на украiнських землях. Романтичний перiод нацiонального вiдродження

Колишня козацька еліта стала основним джерелом постачання діячів першої хвилі українського національного відродження. Вона намагалася відстояти свої права і привілеї, підтвердити своє знатне походження, але разом з тим захищала ідею автономії України. Необхідність документально підтвердити права козацької старшини викликала інтерес до своєї історії і стала імпульсом національного відродження.

Національному відродженню сприяло і поширення романтизму як художньої течії в літературі та мистецтві.

Національно-культурне відродження розвивалося в кількох напрямках, серед яких слід виділити етнографічний, літератур но-мовний, театрально-драматургічний, історичний. Перший етап національного українського відродження саме й розпочався з видання фольклорних збірок. У 1798 р. побачила світ «Енеїда» І. Котляревського, з якою найчастіше пов'язують початок українського національного відродження.

З Європи в Україну через Росію і Польщу наприкінці XVIII ст. прийшло масонство.

Масонство — один з різновидів суспільного руху, що мав багатовікову істо рію.

Масони - члени релігійно-етичних організацій «вільних каменярів», що за родилися в Західній Європі в період Середньовіччя. Дуже поширилися в зв'язку з французькою революцією кінця XVIII ст

Члени масонських організацій (лож): лікарі, архітектори, літератори, купці.

В Україні - багато представників старшинсько-шляхетських родин.

Центр масонського руху в Україні: в останній чверті XVIII ст. центром став Київ.

Засновник - генерал-губернатор, граф Олександр Ланжерон, який залучив до масонства Івана Котляревського - ав тора вже надрукованої поеми «Енеїда», який служив у війську.

1817 p м. Одеса «Трьох царств природи» (надр, рослинного і тваринного світу) .

• Склад членів багатонаціональний: росіяни, українці, поляки, французи, греки, євреї, італійці, німці,

• Членами ложі були онуки останнього українського гетьмана Кирило і Петро Розумовські, яких переслідувала царська влада: першого, оголосивши божевіль ним, замкнули в Суздальському монас тирі, а потім «змилостивилися» заслан ням обох в Одесу під нагляд міської адміністрації.

Підсумок. Обидві одеські ложі змушені бу ли припинити свою діяльність через доноси на адресу царської влади про «політичні де бати» на засіданнях. Хоч ці дебати і не мали яскраво вираженого антиурядового характеру.

1818 - м. Полтава «Любов до істини»

Цілі товариства:

1. Вести пропагандистську роботу в масах, щоб сприяти підйому культосвітнього і полі тичного рівня свідомості.

2. Об'єднати маси навколо ідеї ліквідації кріпосництва та обмеження влади царського самодержавства.

3. Домогтися незалежності України і відме жування від Польщі. 23:51:52

30. Кирило-Мефодіївське братство: склад, ідеологія, програмні документи. Феномен українського месіанства.

В університеті ім. св. Володимира в Києві у січні 1846 року, постало з почину молодого викладача історії Миколи Костомарова (1817-1885) нелегальне українське таємне товариство Кирило-Мефодіївське Братство. Членами товариства були, крім історика М. Костомарова, письменник Пантелеймон Куліш, професор Микола Гулак, видатний етнограф Опанас Маркович та студенти Василь Білозерський, Олександер Навроцький, Іван Посяда та Юрій Андрузький.

Братство ставило собі за завдання втілювати християнські ідеали і за посередництвом різних реформ перебудувати суспільство на засадах християнського вчення про справедливість, свободу, рівність і братерство. І це було власне основою його філософії. Дуже тісно з тим пов'язана турбота братчиків про свою батьківщину. У програмі Кирило-Мефодіївці ставили вимогу, щоб "уряд і порядок і правление були на землі, але урядник і правитель повинні підлягати закону і сонмищу. Пани повинні освободити своїх невільних і зробитися їм братами, а багаті повинні наділити нижчих, щоб і вони розбагатіли". Отже, ідея законності всіх і зрівняння у правах з маленьким невиразним ухилом у бік економічної і соціальної рівності являлася головними точками програми. У політично-національному відношенні... висували вони ідею рівности слов'янських народів, рівних у вищому органі правління — сеймі, обороняли засади виборності, домагалися рівності, свободи, скасування станів і, щоб приймали депутатами й урядниками не по роду, не по багатству, а по розуму й освіті народним вибором.

Політична програма Кирило-Мефодіївського Братства викладена в основних його документах, у "Книзі битія українського наро­ду" і в "Статуті Товариства св. Кирила й Мефодія" ( в оригіналі "Устав Славянского Общества"), написаного російською мовою. У першому пункті статуту говорилося, що "слов'янські народи повинні в будуччині прилучитися до Росії і скласти з нею одну федерацію". У другому пункті говорилося, що кожне плем'я при "соєдінєнії" повинно мати свою самостійність, а за такі племена признавалося "южнорусів, сєвєрорусів із білорусами, поляків, чехів зі словаками, лужичан, іліро-сербів з хорватами й болгар1. Йшлося про те, що слов'янські народи повинні мати свої окремі "штати" зі своїми власними урядами і президентами на чолі. Кожний народ мав сам порядкувати всіма своїми справами самостійно і незалежно від інших, щоб мав свою мову, свою літературу і свій окремий громадсько-політичний лад,. Отже, під оглядом політичної програми Кирило-Мефодіївське Братство різнилося від ідеології декабристів, бо трактувало всі слов'янські народи однаково.

Статут Кирило-Мефодіївського Братства говорить, що штати повинні разом творити слов'янську федерацію, з осідком у Києві, і нею повинна була правити спільна "Слов'янська Рада", складена із послів усіх слов'янських народів-республік, яка вирішувала б спільні справи цілої федерації. У Києві мав перебувати також і правитель Федерації, вибираний на чотири роки так само, як президенти поодиноких республік. Київ, як столиця федерації, не має належати до жодної республіки, але творити окрему адміністративну одиницю, щось на зразок як у США місто Вашінгтон.

М. Костомаров написав також і програмову "Книгу буття українського народу", в якій, так само як і в Статуті Братства, помітні впливи "Історії Русів", а також західноєвропейських ідей, головним чином його сучасника, великого польського поста Адама Міцкевича з його "Книгами народу і паломництва польського", де він надає месіаністичну роль польському народові, а Костомаров — українському. Україна весь час боролася за волю, і хоч впала жертвою нікчемного російського підступу, то вона встане з неволі й визволить з неї всю Слов'янщину. "Тоді скажуть усі язики, показуючи на місце, де на карті буде намальована Україна: "От камінь відкинений будівничим, він став основою всього".

У "Книзі Буття", як і в "Статуті Братства", йдеться про політичну рівноправність та національне визволення всіх слов'янських народів, а в тому числі українського народу. Костомаров підкреслював, що "українська нація творить собою особливу єдність пройняту духом рівності й братерства, що є її споконвічною властивістю". Члени Кирило-Мефодіївського Братства вимагали скасування будь-яких станових привілеїв і "ліквідації рабства та всякого приниження нижчих кляс", національної нерівності, поширення загальної освіти серед народу, запровадження всенародного виборчого права та виборність чиновників.

Крім Статуту, Братство видало також дві прокламації і в першій з них "До братів великоросів і поляків" члени Братства виступають просто від імені України "бідної, сестри вашої, яку ви розп'яли і розтерзали" і закликають росіян і поляків, щоб "ради загального спасіння занехати обопільну ворожнечу і ненависть, і збудувати слов'янську спілку на основі рівності, братерства й любові до людства. Другу прокламацію Братство звернуло до земляків, "братів українців по обох боках Дніпра" і, переказавши всі важливіші пункти Статуту, закликало, щоб вони над ними подумали.

У 1847 р. Кирило-Мефодіївське Братство налічувало вже близько сотні членів, і серед них знайшовся студент Олексій Петров, який доніс поліції про його існування. Цар Микола І, довідавшись про Братство і його програму, розгнівано заявив, що "тій відкритій роботі пропаганди з Парижа треба поставити рішучий край". У короткому часі поліція заарештувала всіх членів Братства, а його провідників: Миколу Костомарова, Миколу Гулака, Тараса Шевченка, Василя Білозерського, Миколу Савича й Пантелеймона Куліша замкнули в фортецях й засудили на каторгу й заслання; їхні твори заборонено, а цензура мала пильнувати, щоб їхні прізвища не з'являлися в друку".

Вирок проголошено 30 травня (11 червня н. ст.) 1847 р. і цар Микола І сам затвердив його. Найжорстокіше покарано Шевчен­ка, в якого при обшуку знайдено зошит з його революційними віршами — віддано на військову службу в Оренбурзькому корпусі з забороною писати й малювати. М. Гулака — на три роки до Шліссельбурзької фортеці, а Миколу Костомарова — на один рік ув'язнення в Петропавловській фортеці Петербурга, а потім на заслання в Саратові, де він перебував аж до 1856 р.

Після проголошення вироку в Україні "розшаліли цензура й донощицтво, заборонено не тільки всякі українські книжки,, але присікалися й до статтей писаних по російськи на теми України; заборонено вживати назву Україна, Малорусь, Гетьманщина".

У відповідь на це майже негайно після арештів членів Братства, на одній з вулиць Києва з'явилася прокламація, яка говорила: "Браття! надходить велика пора, пора, коли маємо можливість змити ганьбу збезчещених прахів батьків наших і нашої рідної України, діткне-ної підлою рукою ворогів наших. Хто ж з вас не піднесе руки в ім'я великої справи! З нами Бог і добрі люди, вічно вірні сини України".