36. Національний рух початку хх ст. Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр. Та третьочервневої монархії 1907-1914 рр.

У 1897 році на нелегальному з’їзді представників громад у Києві виникла Всеукраїнська загальна організація. Її почесними членами стали діячі «старої громади» В. Антонович, П. Житецький, М. Лисенко. Ця організація, як і попередні, робила ставку на культурницьку діяльність, не відповідало потребам часу.

Саме тому в 1900 році у Харкові група представників студентських українофільських гуртків створила першу на східноукраїнських землях українську політичну організацію – Революційну українську партію (РУП). Першим програмним документом цієї організації стала брошура «Самостійна Україна», автором якої був відомий діяч українського національно-визвольного руху М. Міхновський. Фундаментом, на якому ґрунтувався цей твір, були патріотизм, радикалізм та безкомпромісність. Також цей документ визначав мету партії та спосіб її досягти, вказував на нового лідера національного руху, конкретизував основні принципи боротьби та закликав до розмежування з представниками поміркованого крила національного руху. Гловною метою РУПу було створення політично незалежної української держави.

Більшість членів РУПу були проти таких радикальних поглядів. Тому в 1902 році партія розколюється, а прибічники М. Міхновського утворюють Українську національну партію (УНП). А невдовзі стався і третій розкол, в результаті якого виникла Українська соціалістична партія (УСП) на чолі з Б. Ярошевським. Виникнення нових партій не мало ніякого впливу на масову свідомість і фіксувало процес політичної диференціації у РУП.

Варто зазначити, що РУП вела досить активну діяльність. Була створена мережа рухівських груп у різних містах України та навіть на Кубані. Основним об’єктом їхньої пропаганди було селянство, яке, за їхнім переконанням, було основою української нації.

У 1904 році із Всеукраїнської загальної організації виокремлюється група на чолі з Є. Чикаленком, яка утворює Українську демократичну партію (УДП), з якої пізніше утворюється Українська радикальна партія (УРП). У 1905 році вони об’єднуються в Українську демократично-радикальну партію (УДРП). В тому ж році відбувається радикальна реорганізація та трансформація РУП, її претворення на Українську соціал-демократичну робочу партію (УСДРП).

3 червня 1907 р. в Росії почалася столипінська реакція, терор, репресії. Це зачепило український національний рух. Так категорично було заборонено викладати українською мовою в навчальних закладах. Заборонено було цензурою вживати слова “Україна”, “український народ”. Закривалися “Просвіти”, українські газети і журнали. Було заборонено збирати кошти на пам?ятник Шевченкові в Каневі. Антиукраїнську, шовіністичну пропаганду проводили чорносотенці, представники “Клубу русских националистов”, який було засновано у Києві у 1908 р. Посилювався антисемітизм. У 1913 р. у Києві гучного резонансу набула справа Бейліса. У 1910 р. розпорядженням уряду було заборонено в Росії створення будь-яких товариств з “інородців”, що торкнулося також і українців. У 1914 р. царський уряд фактично заборонив святкування 100-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка, що викликало загальне обурення навіть у консервативних діячів.

З 1911 р. почалося зростання робітничого руху. Якщо у 1907-1910 рр. було 100 тисяч страйкуючих, то у 1913 р. їх стало 77 тисяч, а у січні-липні 1914 р. вже 94 тисячі. Фактично напередодні першої світової війни в Росії визрівала нова революційна ситуація.