10 Зовнішньополітичні зв'язки русі

І. Київські князі вели боротьбу за об'єднання навколо Києва слов'янських племен. Так, князь Олег у 80-тІ рр. IX ст. приєднав до Київської Русі племінні союзи древлян, сіверян, радимичів, уличів, тиверців. Князь Святослав приєднав землі в'ятичів у 964 р. Ставши Великим київським князем, Володимир розгорнув енергійну діяльність щодо зміцнення державності. Досягненню мети сприяли його походи 981—993 рр. на ятвячів, в'ятичів, білих хорватів, внаслідок яких усі східнослов'янські племена були об'єднані навколо Києва. За врядування князя Володимира завершився тривалий процес формування території Давньоруської держави. Визначилися кордони Київської Русі, які в основному збігалися з етнічними межами східних слов'ян. Тільки незначну частину Її населення становили неслов'янські народи: на півночі — чудь, зесь, меря, на півдні — племена торків.

2. В історичній науці є кілька різних точок зору щодо ролі кочівників в історії давньоруського народу. Звичайно, було б неслраведливим спрощенням вбачати у взаємовідносинах Київської Русі зі своїми південними кочовими сусідами домонольського періоду лише негативний аспект. Їхня історія знає й :вітлі сторінки, які містять мирні договори, союзницькі відносини, торговельні і навіть шлюбні зв'язки, взаємовплив культур, мирне входження тюркських племен у державно-територх-льну й етнічну структуру Русі. Усе це зафіксовано у писемних а археологічних джерелах і не підлягає сумніву. І все-таки треба визнати, що загалом відносини КиЇвської 'усі зі своїми кочовими сусідами були антагоністичними. При-нна об'єктивна. Вона полягає, насамперед, у характері господарювання двох сусідніх народів. Кочовики не знали кордонів. спосіб ведення господарства змушував їх шукати нові життєві ростори. Неабияке значення мало й пограбування сусідів, на зму спеціалізувалася військово-дружинна верхівка кочовиків. Стримуючи тиск кочовиків, Давньоруська держава забезпечувала не тільки свій історичний розвиток, а й захищала від кочових орд Західну і Південну Європу. Так, князь Ігор у 915—920 рр. виступає проти печенігів, здійснює походи у Закавказзя. У 965 р. князь Святослав розгромив Хозарський каганат і оволодів важливим шляхом по р. Волга. На півдні виникає велика руська колонія-князівство Тмуторокань. У 985 р. князь Володимир переміг Дунайську Болгарію, уклав з нею мир. У 1036 р. князь Ярослав здолав печенігів, але з'явився новий ворог — половці. Боротьбу проти половців продовжив Володимир Мономах. Перше вторгнення половців на Русь відбулося в 1068 р. За пропозицією Володимира Мономаха в 1103 р. руські князі домовилися про спільну боротьбу з половцями. Походи відбувалися майже щорічно. Особливо вдалими були походи 1103, 1107, 1111 рр. Саме внаслідок останнього походу половці змушені були відійти аж до Грузії. За своє правління Володимир Мономах організував багато великих походів, неодноразово укладав угоди з половцями, полонив половецьких князів. Смерть Володимира 1125 р. ознаменувала завершення цілої епохи в історії Київської Русі. Через кілька років ця держава втратила цілісність.

3. Особливо слід виділити взаємовідносини Київської Русі з Візантією. Укладення з нею угод було актом великої Історичної цінності, свідчило про утвердження Київської Русі як рівного партнера імперії. За літописами відомо про похід 80-тисячного війська князя Олега на Візантію 907 р., результатом якого була угода між державами, почесна І вигідна для Русі. У 911 р. укладено нову угоду, що значно доповнювала попередню. Продовжуючи політику боротьби проти засилля Візантії в Причорномор'ї, князь Ігор двічі здійснив походи на Візантію: перший, 941 р., завершився невдачею, другий, 944 р., укладенням договору, за яким Русь позбавлялася багатьох привілеїв, обумовлених договорами 907 і 911 рр. Княгиня Ольга 957 р. відвідала Константинополь, де вела переговори з імператором. У 971 р. після невдалого походу князя Святослава на Балкани було підписано мирну угоду, за якою київський князь відмовився від претензій на візантійські володіння в Криму і на Дунаї. Коли 988 р. за князя Володимира на Русі було прийнято 'Фистиянство, це сприяло посиленню політичних і культурних ^'язків з Візантією. У 1043 р. спалахнула русько-вІзантійська війна, спричинена ворожістю до Київської держави нового Імператора Констян-'піна. Морський похід на Царгород закінчився невдало. Але Ярослав знайшов союзників на Заході, й Костянтину довелося розпочати мирні переговори. Русі була надана компенсація за військові втрати. Це була остання війна русичів проти Візантії. Київ надалі підтримував з Візантією дружні відносини.

4. У середньовічній Європі ознакою престижу й могутності правлячого роду була готовність інших провідних династій вступити з ним у шлюбні зв'язки, які відігравали велику роль у зміцненні політичних, економічних і культурних контактів між державами. Зокрема, дружні відносини Русі з Польщею І Швецією Володимир закріпив, одруживши своїх синів Свято-полка і Ярослава на дочках Болеслава Хороброго і Олава Скот-конунга. У майбутній боротьбі за стіл великого князя брати спиратимуться на підтримку Польщі і Скандінавії. На захист Святополка виступив польський князь Болеслав, а у війську Ярослава були норманські дружини. Сам Ярослав був одружений з донькою шведського короля Інгігердою (Іриною). Його сестра Марія-Доброгаіва була дружиною польського короля Казимира. У візантійського імператора Костянтина виникла потреба в допомозі з боку Русі для боротьби проти печенігів, і він пішої на зближення з нею. Щоб задобрити Ярослава, імператор видав дочку Анастасію за Всеволода — улюбленого сина киЇвського князя. Від цього шлюбу народився видатний у майбутньом державний діяч Володимир Мономах. Згідно з новою руське візантійською угодою у Візантії перебував постійний руський військовий корпус.Другий син Ярослава одружився на дочці польського короля, інші два — з німецькими княжнами. За Іноземних правителів були видані дочки Ярослава: Анастасія — за угорського короля, Єлизавета — за норвезького королевича Гарольда Сміливого, Анна стала дружиною французького короля Генріха І.

Такі династичні зв'язки сприяли прилученню Русі до європейськоЇ політики.

Київ став перерехрестям культурних, політичних для тодішнього світу.

Німецький окупаційний і національно-визвольний рух в Україні. Дії ОУН-УПА. На території України, окупованої німеЦЬко-фашистськими військами, з перших днів окупанії розгортається антифашистська боротьба.

Антифашистський рух опору в Україні включав:

— радянське комуністичне підпілля та партизанський рух;

— український самостІйнииький підпільний та парги-занський рухи;

— польський рух опору.