Политвесник

ВИМІРЮВАННЯ ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ...

371

де Y – загальний дохід економіки, К – кількість капіталу, L – кількість робочої сили, А – рівень технічного прогресу, а – параметр, що визначає частку капіталу. При цьому змінні К, L, А задаються ззовні, екзогенно, і впливати на їх величини неможливо.

Ще один варіант вимірювання технічних змін шляхом обчислення ВВП на душу населення запропоновано в праці Тджалінга Купманса, видані у 60-х роках минулого століття. Різниця полягає в тому, що до вимірювання ставки технічного прогресу вчений підійшов не з позиції заощадження, як у моделі Солоу-Свона, а з позиції функції споживання населення та бюджетного обмеження. Ключовим моментом вимірювання технічного прогресу виступає не накопичення фізичного капіталу, а зростання кількості робочої сили, тобто споживачів, що складалися з окремих династій, які живуть безконечно довго [3]:

		∞	s−t	(1+ n)s−t u(cs ),
Ut	= L	∑β
	t	s=t

(2)

де U – корисність спроживання; сs – споживання окремої династії, що проживає в час t; L – кількість населення (династій), n – ставка його зростання, що задавалася екзогенно. Точку рівноваги в економіці знаходять з урахуванням функції бюджетного обмеження споживання.

Технічний прогрес вимірювався тут як зростання додаткового споживання на душу населення при зростанні величини n. Отже, технічний прогрес тут теж є екзогенною величиною, оскільки такою є ставка зростання населення.

Вимірювання технічного прогресу за допомогою обчислення ВВП на душу населення залишається найбільш реалістичнішим методом, запропонованим будь-коли економістами. До нього неодноразово повертаються вчені у своїх працях, доповнюючи та вдосконалюючи його.

Зокрема, у 80-х роках свої корективи вніс Філіп Вайль, що також вивчав технічний прогрес з позиції зростання кількості робочої сили, аналізуючи функцію споживання. Всю робочу силу він поділяв на вітчизняну та представлену іммігрантами, а останню, своєю чергою, – на кваліфіковану та некваліфіковану. Причому кваліфікація робочої сили на вимірюванні технічного прогресу не позначалася, лише мала негативний короткостроковий ефект при досягенні стабільної позиції (steady state).

У 90-х роках XX ст. до цього методу обчислення технічних змін повертаються також такі економісти, як Ларрі Джонс, Родольфо Мануеллі та Серджіо Ребелло, що основний акцент роблять на державну політику охорони інтелектуальної власності, різницю між ставками оподаткування граничного капіталу в різних країнах світу та ставку соціального доходу на капітальні блага.

Незважаючи на переваги цього методу й емпіричні докази існування та наслідків технічного прогресу, постає низка проблем. По-перше, технічний прогрес є екзогенною величиною, тобто неможливо виміряти фактор, що спричиняє власне технічний прогрес, величину й основу технічних інновацій. Крім того, технічний прогрес у такому виражені є нейтральним в тому сенсі, що він прямо не впливає на граничну ставку заміщення між факторами “праця” та “капітал”, вимагає постійного ефекту масштабу обох факторів, що на практиці не відбувається.

Запропоновані методи обчислення показують технічні зміни в розвинених країнах, торгівлю між ними та напрями інвестицій, що веде до зближення їх за економічними

372	Наталія Голіян

показниками, тобто до конвергенції. На практиці ж протягом 80-90-х років особливо виділяються країни Південно-Східної Азії зростанням обсягів торгівлі, інвестицій в високотехнологічні галузі (капітал) та доходів на капітал, що суперечить основним висновкам теорії Солоу-Свона. Ці країни показують найвищі темпи технічного прогресу та економічного зростання.

Для пояснення цих феноменів розпочався пошук нових методів обчислення технічних змін, що докладно вивчають капітал як ключовий момент технічного прогресу.

Першим, хто підійшов до вивчення технічного прогресу альтернативним шляхом, намагаючись пояснити феномен “азійських тигрів”, був Поль Ромер у своїй праці “Зростаючі доходи та економічне зростання в довгостроковому періоді”, написаній 1986 р. При цьому П. Ромер відштовхувався від припущень Кеннета Арроу, що технічний прогрес супроводжується зростанням обсягу капіталу, який спричиняє пропорційне зростання фактора “знання” і доходу від нього. Ідея чи запас ідей як основна форма капіталу є винятковою та конкурентоспроможною на ринку, тобто виробляється конкретною фірмою та є її власністю. Ексклюзивність такої форми капіталу полагає в існуванні патента [4].

Yjt= A(kjt)ak1-at ,

(3)

де Yjt = Y/L, kjt= Kj/Lj – обсяг капіталу на одного працівника в конкретній фірмі, тобто норма капіталу “знання”, k – середній рівень обсягу капіталу на одного працівника в економіці країни, тобто норма фізичного капіталу. Прибуток максимізується за умови одночасного врахування обох коефіцієнтів.

Частка технічних змін, що досягає рівня граничної продуктивності капіталу в економіці, зростає зі збільшенням середнього рівня капіталоінтенсивності. Крім того, знання має зростаючий граничний продукт, що записується такою формулою [4]:

dy j			k		1−a
		= aA			.
	j
dk				j
		k

(4)

З формули 4 випливає, що технічний прогрес дорівнює темпам відкриття нових ідей, що будуть зростаючою функцією запасу ідей. Оскільки темпи відкриття нових ідей вимірюються в моделі Поля Ромера кількістю патентів, технічний прогрес та економічне зростання вимірюють кількістю та вартістю нових патентів.

Ідею вимірювання технічного прогресу за допомогою кількості патентів, а саме фінансування наукових досліджень, що передують їх виникненню, розвинули в 90-х роках Р. Евенсон, С. Вайс, та В. Хуфман. Зокрема, Р. Евенсон у своїх дослідженнях ставку технічних змін розраховував за кількістю патентів у шести основних галузях: фармацефтика, тваринництво, медицина, генна інженерія, молекулярна біологія та сільське господарство, а точніше, винайдення нових сортів рослин. При цьому, найбільшою ставкою технічного прогресу була у галузі молекулярної біології, де близько 70% патентів пов’язані хоча б з однією науковою публікацією. Наступними були генна інженерія та тваринництво з 61 та 50% відповідно [5].

Такий спосіб вимірювання технічного прогресу не повністю відображав стан розвитку світової економіки, оскільки не у всіх країнах (наприклад, в Україні) фінансування науки і винайдення нових технологій можна зіставити, а тим більше

ВИМІРЮВАННЯ ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ...

373

обчислити. Отже, аналіз зводився виключно до високорозвинених країн. Це підтверджується тим, що в розрахунках Р. Евенсона такі галузі, як загальна медицина, фармацефтика та сільське господарство показали найменший ступінь пов’язаності з наукою та науковим фінансуваням – 15 та 8% відповідно, що є парадоксом.

Неможливим завданням виявилося також виміряти міжіндустріальні потоки технологій чи внесок у винайдення нових технологій таких галузей як будівельна, лісова та рибна промисловість, комунікації, охорона здоров’я, фінанси та торгівля, куди активно надходять інвестиції, що є фактично інвестиціями в фізичний капітал.

Крім того, немалою проблемою була різниця в економічних показниках і кількості населення в різних країнах. Щоб якось зіставити технологічні зміни та економічне зростання країн світу, С. Вайс склав технологічну матрицю, що відображає 8 ступенів технологічного розвитку. На найнижчому ступені розвитку перебувають країни, що мають близько мільярда населення та характеризуються малою або відсутньою технічною інфраструктурою. Слідом за ними йдуть країни, що мають можливість використовувати деяку техніку та дослідження виключно в сільському господарстві. На найвищому щаблі розвитку вчений розмістив “нові індустріальні країни”, до яких відніс Гон Конг, Тайвань. Слідом за ними йдуть Китай, Індонезія, Малайзія та Таїланд, що показують високий розвиток макро- та мікрополітики та інвестицій, які сприяють технічному прогресу [5].

Ці дослідження призвели до констатації відомих вже фактів, а не до остаточного вирішення проблеми вимірювання технічного прогресу.

Ідею вимірювання технічного прогресу прибутком від людського капіталу, тобто власне інвестиціями в освіту, науку, перекваліфікацію кадрів, розвинув 1988 р. Роберт Лукас. У своїй праці “Щодо механіки економічного розвитку” основним рушієм технічних змін він назвав людський капітал, точніше його вплив на зростання продуктивності всієї нації [6].

y = Axδhy,

(5)

де: у – дохід ефективного працівника; x – капітал ефективного працівника, h – людський капітал на одного ефективного працівника, hy – змінна, що описує зовнішні ефекти людського капіталу, його вплив на економіку, тобто технічний прогрес.

Праці Поля Ромера та Роберта Лукаса сприяли поглибленому вивченню технічного прогресу з позиції зростання інвестицій та якості фізичного й людського капіталу, а також високої ставки соціального доходу на капітальні блага, що зумовлює економічне зростання в довгостроковому періоді.

Визначення технічного прогресу інвестиціями в людський та фізичний капітал було вдосконалено1990 р. в новій праці Поля Ромера “Ендогенні технічні зміни” та Роберта Барро “Державні видатки в простій моделі ендогенного зростання”. Саме на ці роки припадає пік іноземних (особливо американських) інвестицій у виробництво нових технологій країнами Південно-Східної Азії.

Технічний прогрес полягає тут у створенні людським капіталом конкурентоспроможного товару для отримання прибутку на ринку. Отже, прибуток виступає основним рушієм перетворення знань у технічний прогрес.

Безпосередньо в моделі технічний прогрес представлений тепер двома чинниками: людським капіталом Н, що створює кінцеву продукцію за допомогою знання (ідеї), та доступний для всіх технічний прогрес А, що створюється за допомогою фізичного капіталу К. Отже, [7]:

374 Наталія Голіян

a	β ∞		1−a−β	,
Y (H y,L, x) = H y L		∑x
		1

(6)

де L - робоча сила, Ну – відношення кількості людського капіталу до кількості виробленої продукції; х – частка фізичного капіталу; а та β – параметри, що визначають різну частку капіталу.

На відміну від попередньої моделі (1986), де фізичний і людський капітал при вимірюванні технічного прогресу використовувалися в фіксованих пропорціях, Поль Ромер запровадив поняття еластичності заміщення факторів виробництва. Проте в моделі обидва фактори капіталу виступають досконалими замінниками, виходячи з виробничої функції.

П. Ромер та Р. Барро доводять, що інвестиції в нові дослідження та людський капітал спричиняють збільшення граничного продукту людського капіталу, внаслідок чого перманентне зростання загальної частки людського капіталу сприяє зростанню корисності фізичного капіталу, тобто його використання в виробництві кінцевої продукції.

В особливий спосіб вимірювати технічний прогрес запропонував Моріс Обсвельд у своїй праці “Ризик, глобальна диверсифікація та зростання” (1994). Суть цього способу полягала у складанні портфеля, більшу частину якого становили інвестиції в високоризиковий капітал, що сприяло технічному прогресу та економічному зростанню. Насправді такий спосіб має ефект лише за умови незмінного доходу з капіталу. Якщо б дохід з капіталу зменшувався, диверсифікація вкладів мала б позитивний вплив на світовий випуск продукції, а не на світову норму технічних змін.

Насправді припущення П. Ромера про одиничну еластичність заміни факторів було помилковим. Воно підштовхнуло до висновку, що інвестиції як у людський, так і в фізичний капітал однаково впливають на технічний прогрес, що призвело до інвестиційного буму у країнах Південно-Східної Азії. На практиці з’ясувалося, що економіка не може підтримувати нескінченне зростання ВВП на душу населення, що залежить лише від якості фізичного чи людського капіталу. Тому з середини 90-х років постала необхідність розглянути вивчення технічного прогресу не лише з макро-, а й мікропозиції, враховуючи граничну продуктивність фактора “робоча сила”.

Наступним важливим запереченням при визначенні технічного прогресу є те, що знання може використовуватися більш ніж однією фірмою одночасно і не може бути досконало запатентованим. Насправді, для того щоб певна фірма мала мотивацію для інвестування, повинні існувати інституційні механізми захисту.

Так були створені теорії, що вивчають екзогенний технічний прогрес з позиції повного виробничого циклу, тобто починаючи з комплектуючих і закінчуючи випуском кінцевої продукції. Основними в цьому напрямі вважаються дослідження Елхана Гросмана, Жене Гелпмана та Мануела Трайтенберга.

Технічний прогрес і надалі вимірюється інвестиціями в високотехнологічні галузі, а саме в сектор дослідження та розвитку нових технологій, але інвестиційні ресурси тепер повинні розподілятися поміж усіма видами капіталу, а не враховуватися в виробничу функцію в сумарному виді. Отже, тепер технічний прогрес вимірюється з урахуванням субсидуючого інвестування.

Для детальнішого вимірювання технічного прогресу, тобто ставки субсидуючого інвестування, припускалося, що інновації ведуть до створення особливого типу

	= L1−a	At	K a
Y		∑
t	Y ,t	j =	j,t
			1

ВИМІРЮВАННЯ ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ...

375

проміжного продукту “капіталу”, що, своєю чергою, сприяє збільшенню продуктивності робочої сили, яка витрачається на виробництво одиниці кінцевого товару. Таким чином аналіз джерел технічних змін включає три сектори виробництва: 1) виготовляє кінцевий продукт; 2) виробляє проміжну продукцію; 3) займається інновацією – творить новий вид капіталу [9]:

(7)

де j є {1, 2,…At} позначає різні види капіталу Kj, що використовується при виробництві, At – кількість типів винайденого капіталу на дату t, змінна LY,t – кількість робочої сили, необхідної для виготовлення кінцевої продукції.

Продукція, що виготовляється в третьому секторі, залежить від кількості робочої сили LA і поточної технології, що відповідає винайденому новому виду капіталу А. Чим вищий рівень технології, тим менше робочої сили витрачається, тобто існує позитивний ефект масштабу.

З цього випливає, що ставка технічного росту (технічного прогресу) є зростаючою функцією загальної пропозиції праці і буде тим більшою, чим більшим буде зростання пропозиції праці.

Висновки та перспективи подальших розвідок. У статті проаналізовано всі існуючі способи обчислення технічного прогресу, починаючи від запровадження цього терміна Р. Солоу і до наших днів. Проаналізовані праці таких економістів, як П. Вайль, С. Ребелло, Л. Джонс, Р. Мануеллі, П. Ромер, Р. Лукас Р. Барро, Е. Хелпман, Ж. Гросман, М. Трайтенберг.

Еволюція способів вимірювання технічного прогресу пройшла довгий шлях. За індикатори технічного прогресу приймалися зростання ВВП на душу населення (як початковий етап досліджень), зростання граничного прибутку капіталу, інвестицій у якість людського та фізичного капіталу, кількість і вартість патентів і наукових проектів, ставка соціального доходу на капітальні блага (як спосіб пояснення доходів на капітал та інвестицій та феномену “азійських тигрів”), зростання граничного прибутку фактора “праця”, різниця в ставках оподаткуваня інвестицій.

Підсумувавши результати, доходимо висновку, що всі запропоновані способи є лише певним доповненням до методу Р. Солоу, який є основним при вимірюванні технічного прогресу, а всі технічні зміни і надалі залишаються змінами екзогенного типу.

_________

1.Solow R. A Cotnribution to the Theory of Economic Growth // Quartely Journal of Economics. – 1956. – № 70. – Р.65-94

2.Solow R. Thechnical Change and tyt Aggregate Production Function // Review of Economics and Statistics. – 1957. – № 39. – Р. 312-320.

3.Koopmans T. On the Concept of optimal economic growth // In the econometric approach to development planning. Amsterdam: North Holland, 1965.

4.Romer P. Increasing Returns and Long-Run Growth // Journal of Political Economy. – 1986. – № 94. – Р. 1002–1038

5.Evenson R., Westphal L. Technological Change and Technology strategy // Yale University: Economic Growth Center. – 1994. – №1. – 132 р.

6.Lucas R. On the mechanism of Economic Development // Journal of Monetary Economics.

– 1988. – № 22. – Р. 3–42.

7.Romer P. Endogenous Technological Change // Journal of Political Economy. – 1990. – № 5. – Р. 70 –102.

376	Наталія Голіян

8.Barro R. Government Spending in a Simple Model of Endogenous Growth // Journal of Political Economy. – 1990. – № 10. – Р. 103–125.

9.Grossman G., Helpman E., Trade, Innovation and Growth // American Economic Review.

– 1990. – №5. – Р. 86–91.

10.Helpman E., Trajtenberg M. A Time to Sow and a Time to Reap: Growth Based on General Purpose Technologies // NBER: Working Paper № 4854. – 1994. – 41 p.

TECHNOLOGICAL CHANGE: INDICATORS OF TECHNOLOGICAL DEVELOPMENT

Nataliya Holiyan

Ivan Franko National University of Lviv

vul. Universytetska 1, Lviv 79000, Ukraine, tel.[phone]

The article analyses various methods used by researching the indicators of technological development; evolution of technological change and the impact of various forms of investment, different policy variables, variables like research and development (R&D sector), schooling, infrastructure and the policy regime upon the technological development.

Key words: technological development, rate of technological change, investitions, GDP per capita.

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН–ТУ	VISNYK LVIV UNIV
Серія Міжнародні відносини	Ser. Mizhnarodni Vidnosyny
2005. Вип. 15. C. 377-377	2005. № 15. P. 377-377

УДК 341

ОЦІНКА СТАНУ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ

Андрій Худо

Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська, 1, м. Львів 79000, Україна, тел. [phone]

Розглядаються деякі шляхи реформування політики залучення іноземних інвестицій. Аналізуються питання інвестиційних процесів як у світі, так і в Україні. Наводяться приклади ефективності діяльності держави у залученні іноземних інвестицій.

Ключові слова: інвестиції, капітал, інвестиційний клімат

При нинішній невизначеності і розмитості самого змісту національних українських інтересів, немає сумніву в їхньому існуванні й об’єктивній заданості. З економічної точки зору, вони виводять на створення сприятливих умов для розвитку вітчизняного виробництва і підвищення рівня життя населення. Економічний підйом у даному випадку стає визначальним критерієм при виробленні національної державної інвестиційної політики, в основі якої повинне лежати поетапне відкриття для іноземних вкладень обґрунтовано обраних галузей і регіонів, а також розумний захист національного виробника в ступені, що дозволяє підтримувати здорове конкурентне середовище усередині країни.

Аналіз галузевої структури іноземних інвестицій в Україні дозволяє зробити висновок, що їх приплив обмежується не тільки наявністю високих політичних і економічних ризиків, але і протидією сил, що прагнуть уникнути конкуренції на внутрішньому ринку.

Галузі, що збільшують своє значення в економіці України, наприклад, телекокомунікаційна і харчова, мають сили для того, щоб не пускати до себе іноземні компанії, щоб не “ділитися” з ними контролем над підприємствами і, відповідно, прибутком. Ті ж галузі, у яких складається критичне положення і стоїть питання про виживання, наприклад, верстатобудівництво, уступають контроль заради самозбереження. У результаті, найбільш доступними для іноземних інвесторів виявляються галузі, що переживають серйозні труднощі. Це має свою позитивну сторону, тому що іноземні капітали підтримують тих, хто має потребу в них найбільшою мірою.

Аналіз регіонального розподілу імпорту іноземного капіталу показує, що найбільш привабливими залишаються: Київ і Київська область, Одеська область, Донецька область. У структурі територіального розміщення іноземних інвестицій відсутні такі, здавалося б, привабливі регіони, де високий рівень промислового розвитку сполучається з критичною потребою в припливі іноземного капіталу для відновлення і переорієнтації виробництв. Однак іноземні інвестори не поспішають задовольнити дану потребу, і це може бути пояснено наявністю обмежень позаекономічного характеру, пов’язаних із

© Андрій Худо, 2005

378 Андрій Худо

прагненням частини місцевих виробників зберегти монополію і не допустити конкуренції з боку іноземних компаній.

Інвестиційний інтерес до України з боку іноземного приватного капіталу обумовлений рядом досить суперечливих факторів. Відсутність (у більшості галузей) у даний час ефективної конкуренції серед вітчизняних виробників, кваліфікована і дешева робоча сила, відносно недорогий і ємний ринок сировини, неосяжний споживчий ринок і, насамперед, можливість одержання значно більш високої норми прибутку в порівнянні з розвинутими країнами – от що робить українську економіку особливо привабливою для іноземних підприємців.

З іншого боку, велика частина іноземних інвесторів не бажає піддавати ризику свої капітали і поки формує тільки інфраструктуру для майбутніх ділових операцій (одержують акредитацію, відкривають представництва, філії з 100-процентним іноземним капіталом), не переміщаючи в Україну значних фінансових ресурсів в очікуванні моменту, коли ситуація в країні стане більш стабільною.

Природно, інвестори прагнуть у ті сфери, де вони можуть отримати найбільший прибуток (у короткостроковому плані), і прибігають до таких видів операцій, що дозволяють їм уникнути непрогнозованих обставин. От чому в даний час іноземні інвестори застосовують в Україні мінімально ризикову стратегію, в основному зосереджуючи своєї інвестиції на наступних напрямках:

-на великих сировинних об’єктах, де прибуток гарантується зробленим продуктом і вкладення можуть бути підтримані кредитами міжнародних фінансових організацій;

-на низьковитратній індустрії споживчих товарів і послуг, де при відносно незначних інвестиціях (у тому числі й у виді застарілих технологій) гарантовані швидка окупність і валютні доходи;

-на підприємствах, де може бути інтернаціоналізований весь виробничий ланцюжок – завантаження сировини, обробка, вихід готової продукції, так що вони виявляються відносно незалежними від можливої нестабільної обстановки

в Україні.

Тому, незважаючи на значний кількісний ріст числа зареєстрованих в Україні підприємств з іноземним капіталом, економічний ефект їхньої присутності в масштабах країни залишається невисоким. За рідкісним винятком, ці підприємства вивозять традиційні експортні товари і закуповують продукцію, вигідну для реалізації на внутрішньому ринку. Украй повільно і неохоче вирішуються задачі, пов’язані з передачею новітніх технологій і з довгостроковими вкладеннями.

По оцінках деяких учених, приплив прямих іноземних інвестицій в Україну продовжує збільшуватися. Експерти вважають, що причиною такого росту (який став стабільним) є як загальна стабілізація української економіки, так і розширення ЄС до границь України. Крім того, у випадку приватизації “Укртелекома” іноземними інвесторами навіть нинішній прогноз про збільшення ПІІ в 1,4 рази, до $1,6 млрд., буде явно заниженим [1].

Незважаючи на існуючі припущення про можливе скорочення інвестицій в Україну в рік виборів президента, статистика демонструє протилежну картину. Приріст обсягів прямих іноземних інвестицій у вітчизняну економіку за січень-червень 2004 року склав $863 млн., що на 22% більше, ніж в І півріччі 2003 року. Такі дані приводяться в аналітичній записці Національного банку України за підсумками I півріччя 2004 року [2]. Слід пригадати, що, загальний обсяг ПІІ на 1 січня 2004 року склав $6657,6 млн., тобто зросли на 21,7% у порівнянні з обсягом ПІІ 2003 року.

ОЦІНКА СТАНУ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗАЛУЧЕННЯ...

379

Такий стабільний ріст можна пояснити збільшенням участі нерезидентів в акціонерному капіталі компаній. Також аргументованою причиною збільшення ПІІ є відкриття в Україні нових підприємств з іноземним капіталом, що зв’язано з розширенням Євросоюзу. Зараз границі ЄС впритул прилягають до території України, а значить у Київ, як столицю, і в сусідні з ЄС області можна прогнозувати значний приплив інвестицій.

Однак дослідження незалежних експертів показують [4], що велика частина іноземних інвестицій приходиться на фінансовий сектор і портфельні інвестиції, які у значній мірі носять спекулятивний характер. Необхідні якісні зміни в підході до використання іноземного капіталу для довгострокового підйому вітчизняної економіки, насамперед підвищення ефективності використання закордонного капіталу в реальному секторі народного господарства; для відновлення і модернізації виробництва і його інфраструктури, де в закордонного інвестора є організаційні і технологічні переваги.

На наш погляд, діюче українське законодавство у відношенні ПІІ далеко не в усьому відповідає вимогам міжнародної практики і глобальної тенденції лібералізації режиму залучення ПІІ. Більш того, українське інвестиційне законодавство в області залучення ПІІ за своєю “привабливістю” помітно законодавствам багатьох інших країн, що конкурують з Україною в області залучення ПІІ.

Зокрема, Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1999 р. “Про тимчасовий порядок митного оформлення товарів, які ввозяться на митну територію України підприємствами з іноземними інвестиціями” було зупинено дію статей 18 та 24 Закону України “Про режим іноземного інвестування”, чим позбавлено усі підприємства з іноземними інвестиціями митних пільг.

Останню риску під пільгами для іноземних інвесторів поставили Указ Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 3 лютого 2000 р. “Про вдосконалення державного регулювання діяльності підприємств з іноземними інвестиціями в Україні” від 15 лютого 2000 р. та прийнятий 17 лютого того ж року Закон України “Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження” [3]. Ці документи фактично ще раз підтверджують національний режим валютного регулювання та оподаткування для всіх суб’єктів підприємницької діяльності, який був проголошений раніше. Крім того, відмінено всі вище перераховані законодавчі акти, що стосуються іноземного інвестування [4].

Отже, встановлення податкових пільг фактично вилучено із законодавчого арсеналу. Проте, це не є серйозним стримуючим фактором для прямих іноземних інвестицій, активне встановлення податкових пільг і в економічній теорії, і в практиці вважається вторинним фактором. Важливим кроком для формування чіткого і сприятливого законодавчого поля останнім часом стало прийняття Митного кодексу.

У зв’язку з цим необхідним є прискорення розробки і прийняття Верховною Радою Закону України “Про створення пільгових умов діяльності окремим стратегічним інвесторам для реалізації ними пріоритетних інвестиційних проектів у виробничій сфері”, який встановлював би критерії, за якими інвестор може претендувати на пільговий режим діяльності. До цих критеріїв доцільно віднести такі:

-інвестиція має супроводжуватись впровадженням ресурсозберігаючих і екологічно безпечних видів технологій;

-інвестиційний проект має орієнтуватись на найкраще використання сировинної бази України;

-продукція підприємства з іноземними інвестиціями має орієнтуватися на

380	Андрій Худо

експорт;

-інвестиція має сприяти створенню нових робочих місць тощо.

Вданий час спостерігається тенденція до активізації роботи іноземних представництв, агентств і тому подібних структур, що не є українськими юридичними особами і повинні створюватися, як передбачалося, для проведення рекламної кампанії, дослідження українського ринку, пошуку потенційних партнерів. На практиці представництва й інші акредитовані структури одержали можливість укладати контракти

івести господарську діяльність, легальним шляхом проводячи розрахунки через іноземні банки в країні реєстрації, а не в Україні. У результаті податки сплачуються за кордоном, валютний виторг навіть української сторони легально залишається за кордоном.

Отже, вигідність подібної схеми роботи при нинішніх українських реаліях для іноземних фірм очевидна. Сьогодні навіть українські виробники прагнуть зареєструвати свою фірму в будь-який офшорній зоні з мінімальним оподатковуванням і повернутися на український ринок як іноземні юридичні фірми. Усе це здійснюється в межах діючого законодавства, але при цьому порушуються українські державні інтереси.

_________

1.Кізима Т.О., Іноземне інвестування в умовах інтеграції України у світову економіку//Фінанси України.-К.-2001.-№10.– С.118-125.

2.www.ukrstat.gov.ua

3.www.rada.gov.ua

4.Іноземні інвестиції в Україні//Інвестиції : практика та досвід.-2002.-№1.– С. 9-10.

EVALUATION OF CONDITION AND PROSPECTS OF FOREIGN INVESTMENTS

ATTRACTION INTO UKRAINIAN ECONOMY

Andriy Khudo

Ivan Franko National University Lviv

vul. Universytetska 1, Lviv 79000, Ukraine, tel.[phone]

In the article several ways of reforming of the foreign investments attraction policy are investigated. The issues of investment processes worldwide, as well as in Ukraine, are being analyzed. Examples of efficiency of the state activities towards foreign investments attraction are set.

Key words: investments, capital, investment climate.

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.