Политвесник

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН–ТУ	VISNYK LVIV UNIV
Серія Міжнародні відносини	Ser. Mizhnarodni Vidnosyny
2005. Вип. 15. C. 421-421	2005. № 15. P. 421-421

ЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

УДК 81’42:341.241

МОВНИЙ СТИЛЬ, КОМУНІКАТИВНІ ЗАВДАННЯ ТА ПРАГМАТИКА ТЕКСТІВ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ

Олена Зарума-Панських

Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська 1, м. Львів 79000, Україна, тел.[phone]

Стаття присвячена аналізу основних факторів, які впливають на творення особливостей стилю текстів міжнародних договорів, які за своєю природою та комунікативними завданнями повинні бути точними, лапідарними і водночас всеохопними. Для досягнення цієї дуальної характеристики широко використовуються застереження та уточнення, які, створюючи синтаксичні розриви, ще більш ускладнюють і без того складний синтаксичний характер речення, спричиняючи серйозні психолінгвістичні проблеми під час опрацювання, тлумачення чи розуміння цих міжнародних документів. У статті також проаналізовані комунікативні завдання, типи законодавчих норм, а також типи застережень, які функціонують в аналізованих текстах і роблять їх мовно своєрідними.

Ключові слова: стиль, комунікативні завдання, застереження та уточнення, синтаксичний розрив, правове положення, законодавчi норми, визначення.

Пересічний читач сприймає стиль міжнародних документів загалом та договорів зокрема переважно як заплутаний та важкий для сприйняття. Такі риси стилю, як багатослів’я, громіздкі конструкції, складний синтаксис, надлишок повторів та архаїзми, лише укладачі договорів та інші фахівці, які працюють з цими текстами, вважають вкрай необхідними і незамінними мовними засобами, які сприяють точності, інформаційній стислості, чіткості викладу, однозначності тлумаченння та всеохопності положень [1; 2; 5; 7; 8; 9; 10; 11]. Для того щоб осягнути й оцінити складність та комплексність цієї мови й водночас виправдати доцільність та доречність такої важкості й плутаності, необхідно звернути увагу на комунікативні цілі кожної окремої угоди, яким підпорядковане використання мовних засобів, а також, що найважливіше, на вимоги до написання текстів міжнародних договорів та обмеження, які діють при цьому.

Як свідчать спостереження, мовний стиль законодавчих документів та підзаконних актів цілком безособовий, неупереджений та об’єктивний [1; 3; 5; 7]. Основна функція документів - директивна: вони накладають певні зобов’язання, надають чи обмежують права. Саме тому під час укладання цих актів виникає дві проблеми. По-перше, пишучи тексти цих документів укладачі повинні брати до уваги той факт, що сторонам притаманна риса збільшувати свої права та звужувати коло обов’язків. Отже, фахівці, готуючи тексти договорів, намагаються звести до мінімуму будь-які випадковості й визначити ідеальну модель зобов’язань і прав, дозволів та заборон настільки точно, зрозуміло та однозначно, наскільки це дозволяють мовні засоби. По-друге, ці акти стосуються регламентації поведінки, нюанси варіантів якої важко передбачити. Тому укладачі, моделюючи різні ситуації, намагаються не оминути жодного непередбаченого випадку, що, своєю чергою, надає документам однієї з ключових характеристик - всеохопності. Тобто, під час написання тексту документа регламентаційного характеру

© Олена Зарума-Панських, 2005

422	Олена Зарума-Панських

проблема полягає у тому, що він, з одного боку, повинен бути зрозумілим, однозначним, чітким, а з іншого - охоплювати всі аспекти проблеми.

Саме тому однією з найважливіших характеристик мови міжнародних договорів, зокрема, його матеріальної частини є наявність застережень або уточнень, без яких положення спотворили або й втратили б своє значення та значущість. Застереження та уточнення – це словосполучення чи речення, які укладачі текстів договорів вводять у синтаксичні рамки простих і складних речень і які надають додаткову інформацію, конкретизують, розширюють чи обмежують права, обов’язки, повноваження, викладені у положенні.

Як свідчить аналіз, більшість правових положень у межах синтаксичних рамок насичені такими вставками й введеннями застережень. Простежимо, як це здійснюється на прикладі з матеріальної частини тексту договору:

Where there are clear grounds for believing that a vessel navigating in the exclusive economic zone or the territorial sea of a State has, in the exclusive economic zone, committed a violation referred to in paragraph 3 resulting in a substantial discharge causing or threatening significant pollution of the marine environment, that State may undertake physical inspection of the vessel for matters relating to the violation if the vessel has refused to give information or if the information supplied by the vessel is manifestly at variance with the evident factual situation and if the circumstances of the case justify such inspection [14, с. 313].

Як випливає з фрази (that State may undertake physical inspection of the vessel for matters relating to the violation), це положення дає дозвіл державі на огляд судна. Але ця процедура не може проводитись будь-коли, будь-де чи за будь-яких обставин. А лише тоді,

- коли судно перебуває у виключній економічній зоні цієї держави або в її територіальних водах (Where there are clear grounds for believing that a vessel navigating in the exclusive economic zone or the territorial sea of a State);

-якщо це судно здійснило порушення, про які йдеться у параграфі 3 (has, in the exclusive economic zone, committed a violation referred to in paragraph 3);

-якщо внаслідок цих порушень стався викид шкідливих речовин, що спричинили чи могли спричинити забруднення навколишнього середовища (resulting in a substantial

discharge causing or threatening significant pollution of the marine environment);

- якщо при цьому судно відмовилось надати необхідну інформацію або якщо надана інформація суперечить фактичній ситуації, або якщо інші обставини виправдовують такий огляд (if the vessel has refused to give information or if the information supplied by the vessel is manifestly at variance with the evident factual situation and if the circumstances of the case justify such inspection).

Як бачимо, застереження й уточнення, а їх щонайменше чотири (якщо не деталізувати), чітко визначають та різко обмежують повноваження держави щодо огляду суден. Без цих застережень наведене вище положення було б неконкретним та могло б мати різні тлумачення. Будь-яка держава за будь-яких об’єктивних чи суб’єктивних обставин могла б на власний розсуд здійснювати огляд будь-якого судна.

На підставі спостережень та аналізу матеріалу можна констатувати, що правове положення є лише каркасом, до якого додаються уточнення та застереження. Якщо залишити лише кістяк, то положення стає неправильним або частково правильним і надто загальним, оскільки застереження дуже обмежують його дію та застосування або й заперечують його. У наведеному прикладі кістяк - держава має право проводити огляд судна, якщо останнє вчинило якісь порушення. Але якщо це речення залишити лише у формі цієї основи, то воно суперечить визначенню, яке додається застереженнями й уточненнями, обставинами та умовами, за яких держава дійсно має право здійснити цю процедуру, тобто із всеохопного перетворюється на вседозвільне.

У цьому контексті варто звернути увагу на зміст концепції В.Бгатіа [9], згідно з якою існує декілька типів застережень, які забезпечують різні види інформації про правову

МОВНИЙ СТИЛЬ, КОМУНІКАТИВНІ ЗАВДАННЯ...

423

норму. Якщо під кутом зору цього методу розглянути міжнародні правові норми та положення, то побачимо, що у текстах міжнародних договорів існують такі види застережень:

- підготовчі, або ввідні застереження, які в загальних рисах дають опис справи, до якої застосовується правова норма:

In time of public emergency which threatens the life of the nation and the existence of which is officially proclaimed, the States Parties to the present Covenant may take measures derogating from their obligations under the present Covenant to the extent strictly required by the exigencies of the situation... [12, с. 131].

- операційні застереження, які надають додаткову інформацію про виконання, дію чи обмеження норми права:

The Committee shall publish its report, together with any comments of the Party concerned, whether requested to do so by that Party [15, с. 365].

- реферативні застереження, які уточнюють природу правового положення:

If the newly independent State does not in conformity with paragraph 1 express its consent or make a choice, or in conformity with paragraph 2 withdraw or modify the consent or choice of the predecessor State, it shall be considered as maintaining: ... [17, с. 231].

Зазначимо, що в одному положенні договору переважно вживається декілька видів застережень одночасно.

Правове положення - цікавий та своєрідний об’єкт дослідження не лише завдяки функціонуванню у ньому застережень та уточнень, але й тому, як саме вони вводяться у синтаксичну будову речення. Якщо укладачеві тексту міжнародного договору потрібно ввести різноманітні застереження в межах одного речення, то цілком зрозуміло, що для цього необхідно мати якомога більше синтаксичних точок, у яких можна було б їх розташувати. Завдання ускладнюється тим, що, з одного боку, застереження уточнюють, обмежують чи роблять чітким конкретний пункт речення, а з іншого – безперечно можуть призвести до появи двозначності та нечіткості, якщо не розташовані належним чином. Саме це є основною причиною та поясненням того, чому укладачі намагаються ввести застереження чи уточнення відразу ж після слова, яке вони визначають або уточнюють, навіть якщо це ускладнює та перевантажує синтаксичну структуру речення або загрожує синтаксичним розривом, наприклад:

States Parties shall, when the circumstances so warrant, take, in the social, economic, cultural and other fields, special and concrete measures to ensure the adequate development and protection of certain racial groups or individuals belonging to them, for the purpose of guaranteeing them the full and equal enjoyment of human rights and fundamental freedoms [13, с. 123].

У наведеному прикладі функціонують два застереження (виділені в тексті), які розривають головний дієслівний вираз shall take measures. Аналізуючи тексти договорів, ми помітили, що у випадках, коли йдеться про введення застережень, укладачі цих документів не вважають ніякі межі фраз непорушними, незважаючи на те, чи це дієслівна структура, чи іменникова, чи двоскладова, чи навіть складна прийменникова. За браком місця розглянемо лише декілька прикладів:

- розрив у іменниковій структурі:

The General Assembly of the United Nations shall decide upon the steps, if any, to be taken in respect of such a request [13, с. 129];

- розрив у двоскладовій структурі:

Every person entitled to privileges and immunities shall enjoy them from the moment he enters the territory of the receiving State on proceeding to take up his post or, if already in its territory, from the moment when his appointment is notified to the Minisrty for Foreign Affairs or such other ministry as may be agreed [16, с. 100];

- розрив у прийменниковій структурі:

424 Олена Зарума-Панських

Any State Party to the present Covenant availing itself to the right of derogation shall immediately inform the other States Parties to the present Covenant, through the intermediary of the Secretary-General of the United Nations, of the provisions from which it has derogated and of the reasons by which it was actuated [12, с. 131].

Як бачимо з наведених вище прикладів, введення значної кількості довгих застережень та багатьох інших вставок ще більш ускладнюють і без того складний синтаксичний характер речення у міжнародних договорах. Вони спричиняють серйозні психолінгвістичні проблеми під час опрацювання, тлумачення чи розуміння таких положень, особливо, якщо читачем є не професіонал, а пересічна людина, проте роблять тексти однозначними та всеохопними.

Розглядаючи особливості комунікативних завдань міжнародних договорів, вважаємо за доцільне зупинитись на типах законодавчих норм. Б.Гуннарсон (B.Gunnarsson) виділяє три основні типи законодавчих норм [11], які, за нашими спостереженнями, властиві також і міжнародним договорам:

1. Норми дії застосовуються лише за певних обставин, які уточнюються у тексті документа й переважно створені для того, щоб окреслити коло обов’язків, зобов’язань та прав, а також заборонити дії чи наділити повноваженнями певних осіб, органів та організацій, зокрема, констатувати закон чи покарання за конкретні дії. Нижче наведемо типовий приклад норми дії:

When a person has by a final decision been convicted of a criminal offence and when subsequently his conviction has been reversed or he has been pardoned on the ground that a new or newly discovered fact shows conclusively that there has been a miscarriage of justice, the person, who has suffered punishment as a result of such conviction shall be compensated according to law, unless it is proved that the non-disclosure of the unknown fact in time is wholly or partly attributable to him [12, с. 134].

2. Норми умови договору визначають сферу застосування конкретного документа, його частини, секції чи окремого положення:

Paragraph 4 (a) does not apply if it appears from the treaty or is otherwise established that the application of the treaty in respect of the entire territory of the successor State would be incompatible with the object and purpose of the treaty or would radically change the conditions for its operation [17, с. 236].

3. Норми визначення стосуються усього тексту міжнародного договору й призначені передусім забезпечити термінологічне тлумачення:

For the purposes of this Convention:

(a) “treaty” means an international agreement concluded between States in written form and governed by international law, whether embodied in a single instrument or in two or more related instruments and whatever its particular designation;... [17, с. 226].

Зауважимо, що основа текстів договорів переважно складається з норм дії.

Аналіз фактологічного матеріалу показав, що за обсягом вживання, ці три норми не є рівноцінними, тобто існує певна ієрархія: норми дії – норми умови договору - норми визначення, проте вони залишаються рівноважливими. На відміну від норм дії та умов договору, які розташовані в межах усього тексту договору, норми визначення переважно концентруються у першій після преамбули статті, яка називається Use of Terms (хоча назва не є облігаторною), або ж, якщо текст угоди поділений на підсекції, то у першій статті кожної підсекції, якщо це необхідно для уточнення визначення у кожній конкретній ситуації. У ній дається тлумачення термінів та застереження, що це трактування дійсне лише для даного договору чи конвенції.

Традиційно ця стаття починається фразовими стандартами, тобто блоками, що багаторазово повторюються в усталеній формі у конкретних ситуаціях і окрім стилетвірної (створення ефекту стереотипності, лапідарності тощо) виконують й архітектонічну функцію, сприяючи когезії та когерентності тексту і служать зачином, логічним переходом та кінцівкою текстів договорів. У статті, де подається договірне

МОВНИЙ СТИЛЬ, КОМУНІКАТИВНІ ЗАВДАННЯ...

425

тлумачення термінів фразові стандарти (For the purpose of this Convention; For the

purpose of the present Agreement; For the purpose of the present Convention, the following expressions shall have the meanings hereunder assigned to them) переважно функціонують як зачин.

У Віденській конвенції про дипломатичні відносини (Vienna Convention on Diplomatic Relations) тлумачаться такі терміни, як head of the mission, members of the mission,

members of the staff of the mission, members of the diplomatic staff, diplomatic agent, private servant. У Конвенції ООН про морське право (United Nations Convention on the Law of the Sea) визначаються поняття area, authority, activities in the Area, pollution of the marine environment, dumping тощо. A Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів (Vienna Convention on Succession of States) дає дефініцію таких понять, як succession of States, predecessor State, successor State, newly independent State, reservation, і навіть термінів treaty, ratification, accession, approval, party. Конвенція ООН про права дитини (United Nations Convention on the Rights of the Child) визначає слово

child.

Як свідчать приклади, визначення подаються не лише до складних термінів у галузі дипломатії та міжнародного права чи маловідомих понять, але й до таких загальновідомих слів, як territory, area, party, treaty, accession, approval, ratification, child,

що зумовлено прагматикою цих текстів.

Слід пам’ятати, що тексти міжнародних договорів дво- чи багатомовні, тобто існує декілька автентичних різномовних текстів, які мають однакову юридичну силу. Але як вірно зазначає В.І.Євінтов юридична рівнозначність не означає мовної рівнозначності [3, с. 36], адже різні мови мають різні засоби вираження. І хоча, як твердить Р.П.Зорівчак, загальний арсенал зафіксованого в лексиці пізнаного буття переважно збігається в усіх розвинених сучасних мовах, все ж лексична конкретизація дійсності ... у різних мовах відбувається по-різному [4, с. 38]. І навіть якщо при перекладі слово можна замінити еквівалентом, то він може мати дещо інше семантичне навантаження. На це звертав увагу В.Н.Комісаров, який наголошував, що еквівалентність не є рівнозначністю. Для опису однакових денотатів мови нерідко вибирають їх неоднакові властивості чи сторони, і тому ці описи виявляються різними [6, с. 92]. Такий стан справи неприпустимий при укладанні текстів міжнародних договорів, у яких будь-яку найменшу дрібницю, будь-який нюанс змісту необхідно розглядати під кутом зору його правового значення.

Наприклад, у деяких державах дозволяється шлюб у тринадцятирічному віці, а особу, яка перебуває у шлюбі, важко трактувати як дитину. Конвенція ООН про права дитини

(United Nations Convention on the Rights of the Child) з метою уникнення незрозумілості чи будь-яких кривотлумачень визначає, що:

For the purpose of this Convention, a child means every human being below the age of eighteen years unless, under the law applicable to the child, majority is attained earlier [17, с. 377].

Тому у текстах міжнародних договорів визначення, які можна вважати варіантом уточнень є вкрай необхідними для досягнення однозначності розуміння та тлумачення конкретних термінів і відповідно певних положень, а відтак й загалом тексту договору, унеможливлення різних псевдотрактувань, а також для створення ефекту всеохопності.

Окрім уже перелічених причин існування у текстах міжнародних договорів норми визначення, вагомими є й такі, як розбіжність у правових системах різних країн, яка виявляється у мовних формах, а також використання загальноправових термінів або термінів, які вживаються у внутрішньодержавному праві, для позначення подібного (але не ідентичного) поняття чи явища у міжнародному праві.

Стиль міжнародних договорів значною мірою відрізняється від інших стилів англійської літературної мови не лише своїми комунікативними завданнями та їх реалізацією, але й шляхом створення текстів.

426	Олена Зарума-Панських

Автор письмових текстів здебільшого є як укладачем, так і творцем написаного, тоді як у договорах укладачі є лише упорядниками. Подібно до цього у більшості текстів читач та реципієнт тексту є однією й тією ж людиною, тоді як у міжнародному праві документ створюється в тому числі й для пересічних громадян (права людини, полонених тощо), а справжніми читачами є юристи, а також ті посадові особи, які відповідають за тлумачення, інтерпретацію цих положень та введення їх у дію. Наслідком цього екстралінгвістичного фактора є те, що укладачі тексту документа мають перед собою досить важкі завдання. З одного боку, вони повинні виходити з поставленої мети, а з іншого - використовувати такі мовні та дискурсні стратегії, які б допомогли як простому читачеві, так і професіоналам полегшити розуміння тексту.

Розв’язання цих двох проблем є, зазвичай, важкою справою. Завжди необхідно пам’ятати, що міжнародні договори створюються для застосування у ситуаціях реального життя, а отже, й інтерпретуються у контексті певної конфліктної ситуації. Кожне тлумачення буде визначатися, залежати та обмежуватися факторами конкретного випадку, події чи факту, що створює контекст для тлумачення. І не обов’язково, що така інтерпретація буде аналогічною до тієї, яку мали на увазі уряд, парламент чи організація, коли створювали цей текст.

Щоб уникнути будь-яких непорозумінь чи двозначностей, укладачі докладають величезних зусиль, намагаючись зробити положення документів не лише чіткими, зрозумілими, недвозначними, але й всеохопними. Саме це важке завдання: досягнути дуальної характеристики - чіткості та однозначності, з одного боку, й всеохопності - з іншого, робить тексти договорів мовно своєрідними.

Докладно проаналізувавши фактологічний матеріал, ми дійшли висновку, що прагматико-комунікативна спрямованість міжнародних договорів має безпосередній та визначальний вплив на мову та стиль цих документів. Вагомість кожної деталі, кожного визначення, важливість точності викладу, необхідність застережень, пояснень, тлумачень та уточнень хоча й ускладнюють синтаксис та стандартизацію мови, але забезпечують ефект однозначності та всеохопності.

_________

1.Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. - М.: Просвещение, 1990. - 300 с.

2.Гальперин И.Р. Очерки по стилистике английского языка. - М.: Изд-во лит. на иностр. языках, 1958. - 459 с.

3.Евинтов В.И. Многоязычные договоры в современном международном праве. - К.: Наукова думка, 1981. - 134 с.

4.Зорівчак Р.П. Реалія і переклад. (На матеріалі англомовних перекладів української прози). - Львів, Вид-во ЛДУ, 1989. - 215 с.

5.Калюжная В.В. Стиль англоязычных документов международных организаций. - К.: Наукова думка, 1982. - 122 с.

6.Комиссаров В.Н. Слово о переводе. - М.: Международные отношения, 1973. - 215 с.

7.Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. - К.: Вища школа, 1997. - 271 с.

8.Bagnall N. Newspaper Language. - London, Oxford: Butterworth-Heinemann Ltd., 1993. - 227 p.

9.Bhatia V.K. Simplification v. easification: the case of legal texts // Applied Linguistics. – 1983. – N 4 (1). – P. 42-54.

10.Crystal D, Davy D. Investigating English Style. - London: Longmann, 1979. - 213 p.

11.Gunnarsson B.L. Function al comprehensibility of legislative texts: experiments with a Swedish Act of Parliament / / Text 4(1-3), 1984. - P. 71-105.

МОВНИЙ СТИЛЬ, КОМУНІКАТИВНІ ЗАВДАННЯ...

427

12.International Covenant on Civil and Political Rights, 1966 (1990) // International Law Documents / Ed. by Malcolm D. Evans. - Glasgow: Blackstone Press Limited, 1991. - P. 130-147.

13.International Convention on the Elimination of all Forms of Racial Discrimination, 1966 // International Law Documents / Ed. by Malcolm D. Evans. - Glasgow: Blackstone Press Limited, 1991. - P. 121-130.

14.United Nations Convention on the Law of the Seas, 1982 // International Law Documents / Ed. by Malcolm D. Evans. - Glasgow: Blackstone Press Limited, 1991. - P. 261-354.

15.United Nations Convention on the Right of the Child, 1989 // International Law

Documents / Ed. by Malcolm D. Evans. - Glasgow: Blackstone Press Limited, 1991.

- P. 376-390.

16.Vienna Convention on Diplomatic Relations, 1961 // International Law Documents / Ed. by Malcolm D. Evans. - Glasgow: Blackstone Press Limited, 1991. - P. 92-102.

17.Vienna Convention on Succession of States in respect of Treaties, 1978 // International Law Documents / Ed. by Malcolm D. Evans. - Blackstone Press Limited, 1991. - P. 225-240.

STYLE, COMMUNICATIVE PURPOSES AND PRAGMATICS

OF THE TEXTS OF INTERNATIONAL AGREEMENTS

Olena Zaruma-Panskykh

Ivan Franko National University of Lviv vul.Universytetska 1, Lviv 79000, Ukraine tel. [phone]

This article deals with a study of main factors influencing peculiarities of the style of international agreements. Owing to their nature and communicative purposes these texts are to be precise and allinclusive. The task of achieving this dual characteristic adds considerably to their already complicated syntax and results in the usage of qualificational insertions, which create serious psycholinguistic problems while reading, analyzing, expounding or understanding the texts. We have also studied communicative purposes, types of legal norms as well as types of qualificational insertions, functioning in the texts under consideration.

Key words: style, communicative purposes, qualificational insertions, legislative norms, provisions, definitions.

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН–ТУ	VISNYK LVIV UNIV
Серія Міжнародні відносини	Ser. Mizhnarodni Vidnosyny
2005. Вип. 15. C. 428-428	2005. № 15. P. 428-428

УДК 81:821.111=821.112.2]-3

ФОРМИ РЕПРОДУКЦІЇ МОВИ ЯК ЗАСІБ КОМПОЗИЦІЇ ТА АРХІТЕКТОНІКИ В НІМЕЦЬКОМОВНІЙ, АНГЛОМОВНІЙ СУЧАСНІЙ ПРОЗІ

Зоряна Жовнірук, Анетта Арцишевська

Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська 1, м. Львів 79000, Україна, тел.[phone]

Аналіз структури творів німецькомовної та англомовної сучасної прози показав, шо форми репродукції мови використовуються як засіб композиції. Вони беруть участь у компонуванні цілого твору, окремих його розділів або частин. У складних переплетеннях описової тканини, в переходах від однієї часової площини до іншої вони виступають своєрідним сполучним елементом.

Ключові слова: чужа мова, пряма мова, непряма мова, невласне-пряма мова, репрезентуючий компонент.

Загальною стратегією сучасної лінгвістики тексту є перехід від вивчення текстової інтегрованої структури до аналізу тексту як комунікативної системи, детермінованої такими її складовими, як особистість мовця (автора) у сукупності його психологічних, ментальних, соціально-культурних, етнічних та інших властивостей. Саме у тексті інтегруються у найвищому прояві системна структурність мови, інтенційно зумовлені ознаки автора, його концептуальна сфера, що втілюється у гносеолого-онтологічній сутності тексту, стратегії автора щодо адресата, його інтерпретанта. “Структура мовної особистості та її маніфестація визначають класичну проблематику співвідношення мови і мислення, мови і дійсності, мови та соціальної взаємодії: отже текст як втілення мовної особистості є інтегруючим феноменом лінгвістичної парадигми”[4].

Прозовий твір є експлікацією особистості письменника, яка реалізується на лінгвістичному рівні. З одного боку, автор зображає себе, є суб’єктом твору, творцем художнього світу, а з іншого – він має мовленнєву структуру, яка є організуючим центром художнього твору. Згідно з концепцією Івана Бехти, когерентність структури і композиції художнього тексту забезпечується єдністю свідомості автора/оповідача, бо саме оповідач є суб’єктом авторської свідомості, безпосередньо втіленої в тексті. Автор скріплює весь художній текст, формує макротему, основні текстові категорії, веде сюжетну лінію оповіді, маніфестує внутрішню єдність стилістичної системи. Мовленнєва архітектоніка посідає чільне місце в аналізі художнього твору, оскільки суб’єктом дискурсу є мовні особистості – оповідач і персонаж [1, с.13]. Оповідач і персонаж володіють сукупністю прийомів і способів творення різних дискурсів, серед яких домінують форми репродукції мови, а саме: пряма, непряма , невласне-пряма мови.

Аналіз структури творів німецькомовної та англомовної сучасної прози показав, шо форми репродукції мови використовуються як засіб композиції. Вони беруть участь у компонуванні цілого твору, окремих його розділів або частин. У складних переплетеннях описової тканини, в переходах від однієї часової площини до іншої вони виступають своєрідним сполучним елементом. Особливо продуктивним є дискурс авторського та прямого мовлення, бо вони найчіткіше диференціюються у прозовому творі. Прагмастилістичні особливості прямої мови: добір лексики, характерні для розмовної мови структури типів речень, – дають змогу стверджувати, що у прямій мові стикаються два суб’єктивно-модальні та часові плани, стикаються різні мовні ситуації, різне ставлення до повідомлення. Тому є підстави виокремити пряму мову як особливий композиційний засіб, що вносить в опис сценічний момент, елемент драматичності та наближення до реальності.

© Зоряна Жовнірук, Анетта Арцишевська, 2005

ФОРМИ РЕПРОДУКЦІЇ МОВИ ЯК ЗАСІБ...

429

Більш обмежено використовується в компонуванні непряма мова, тому що вона набагато тісніше пов’язана з авторською мовою (АМ). Якщо в прямій мові дискурс персонажа чітко відмежований від АМ, то непряма мова створює з контекстом АМ єдине ціле. Вся оповідь ведеться від автора/оповідача, а трансформ непрямої мови передає зміст мовлення у найзагальнішому вигляді її специфічність проявляється у прискоренні розвитку фабули або, навпаки, в її сповільненні. Непряма мова із сполучниками dass,that прискорює дію. На темп мовлення впливають також деякі лексичні засоби, наприклад, емоційно забарвлені слова в тканині самої непрямої мови, а також дієслова, що виражають дію в репрезентуючому компоненті. Роль непрямої мови в розвитку сюжету неоднакова. Часто вона нейтральна стосовно розвитку дії опису.

Продуктивність видів невласне-прямої мови як композиційного засобу, відзначає К. Кусько [3], простежується передовсім у функції рефлекторного відображення, ретроспективного зображення. Ретроспекція, передання потоку думок, використання внутрішнього монологу – важливий засіб збагачення думки, охоплення реальності в суперечностях, переданні зв’язків часів. За допомогою невласне-прямої мови відбувається поєднання дискурсу автора/оповідача і персонажа, їх контамінація, оскільки воно побудоване на постійному переплетенні одного й іншого. Невласне-пряма мова – спосіб проникнення живого розмовного мовлення в контекст АМ. Завдяки цьому оповідь, на думку Івана Бехти, стає різноплановою та багатоголосою, виникає взаємопроникнення дискурсу автора та персонажа, їх структурне нашарування і взаємодія [2, с.69]. В цьому способі особливо помітний взаємний вплив мовлення автора та персонажа. Саме цими особливостями можна пояснити широке використання невласне-прямої мови як композиційного засобу.

У складній організації творів сучасної прози форми репродукції мови можуть виступати зачином. Пряма мова залучає читача безпосередньо в дію. Наприклад, у романі Г. Канта ”Місцеперебування” 22-й розділ розпочинається з діалогу, який вводить читача в складну напружену атмосферу відносин Нібура, головного героя, з ув’язненими фашистами. Діалог, займаючи весь розділ, змальовує гітлерівських вояк, які втілюють зло і жорстокість. Діалог підкреслює конфлікт і наче підводить підсумок непростого життєвого шляху героя, що призвів до розриву з ілюзіями минулого, відображає інший спосіб мислення, сприйняття подій: Der rheinische Gasmann schrie: … haben sie dir das

schöne Polenstädtchen und die schönen Polenmädchen gezeigt? Den Rest von den beiden, sagte ich … Den Rest, den ihr gelassen hat [ Kant H. Der Aufenthalt. Berlin, 1977,33]

Прозріння Нібура настільки переконливе, що він не боїться висловити свою думку, слова свідчать про його самоутвердження. Діалог у цьому випадку виступає зачином і певною мірою визначає тему розділу.

Прямою мовою може розпочинатися і закінчуватися розділ або частина твору. Наприклад у романі “Актовий зал” Г. Канта монологічна репліка чи діалог розпочинають і закінчують опис [Kant H. Die Aula. Berlin, 1975, с.24 і 32, 34 і 39], що, очевидно,

вносить у твір елемент сценічності, драматичності, тому що на перший план виступає пряма мова персонажів, мова автора відходить на другий план.

Невласне-пряма мова може служити ліричним зачином. Так, роман Г. Канта “Вихідні дані” розпочинається і закінчується внутрішнім монологом, створюючи смислове обрамлення опису. Монолог – це внутрішнє звернення головного персонажа, який підводить життєвий підсумок. Грот, головний персонаж твору, згадує, роздумує, осмислює минуле з метою визначення свого місця в сучасному суспільстві. Внутрішній монолог наприкінці твору підсумовує сповідь, дає відповідь на запитання персонажа. Аналогічно компонує письменник 1-й, 2-й, 4-й, 6-й розділи роману. Наприклад, 4-й розділ розпочинається внутрішніми рефлексіями Ісваля, які переходять у монологічну репліку: …diesmal flüsterte er über den Korridor: Weisst du was? Ich soll Minister werden!

…[Kant H. Das Impressum. Berlin, 1975, c. 103].

Монологічна репліка зумовлює ретроспекцію дружини головного героя: історії, описані протягом розділу, які більшою або меншою мірою характеризують Ісваля, його вчинки, дії з позиції дружини та інших персонажів твору. Спогади завершуються внутрішніми рефлексіями наприкінці розділу, що створює смислове обрамлення організації опису. Така архітектоніка розділу, цілого твору зумовлена авторським завданням, тому що в художньому творі композиція мотивується створюваними

430	Зоряна Жовнірук, Аннета Арцишевська

образами, характер яких є ланкою, що сполучає ідейно-життєву основу твору з художніми засобами письменника.

Ліричним мотиваційним зачином є невласне-пряма мова у творі “Приклад одного дитинства” К. Вольф. Риторичними запитаннями, які містять невласне-пряму мову, починає письменниця 2-й, 3-й , 4-й, 7-й і 15-й розділи: Brauchen wir Schutz vor den Abgründen der Erinnerung? [Wolf Ch. Kindheitsmuster. Berlin, 1976, c.95].

Зміст розділу дає відповідь на поставлене запитання. В ліричних зачинах – поштовх до роздумів автора про проблеми минулого та сучасного, про природу людської пама’яті.

У зачині можуть бути вжиті різні форми репродукції мови. Наприклад, непрямою мовою починається 18-й розділ роману “Місцеперебування” Г.Канта: Aber der General

Eisensteck hat wirklich gesagt, es dürfe nun hochnotpeinlich nachgefasst werden…[ Kant H. Der Aufenthalt. Berlin, 1977, c.336].

Непряме висловлювання передає слова персонажа, зумовлючи зміст розділу – зображення взаємовідносин ув’язнених, їх погляди на події минулого.

У ролі зачину виступає форма репродукції мови, що вводиться репрезентуючим дієсловом зі значенням мислення: Warum wehren sie sich so? fragte Rita sich …[Wolf Ch. Der geteilte Himmel. Halle(Saale), 1965,.c.115].

Висловлювання, відображуючи мисленні асоціації персонажа, доповнюється наступним описом. Чужою мовою, що вводиться репрезентуючим дієсловом зі значенням мислення, може закінчуватись розділ або частина твору. Тоді внутрішнє висловлювання персонажа неначе підводить підсумок викладеного в розділі. Композиційні властивості оповідних форм репродукції мови спостерігаються і в тих випадках, коли вони є способом розвитку дії.

У творах сучасної англомовної та німецькомовної прози основним способом оповіді є всe ж пряма мова персонажів. Вона компонує зміст в єдине ціле, розвиває дію. Поширена її форма – діалог вживається в творах по-різному. Якщо в “Aктовому залі”, “Розколеному небі”, “Мирі на сході” діалог розподілений рівномірно, то в інших творах цього не спостерігається. В ромaнах “Вихідні дані”, “В пошуках Гатта” діалог з’являється лише наприкінці першого розділу, а в романах “Місце перебування”, ”Приклад одного дитинства” інтенсивно вживається в другій половині твору. Як бачимо, діалог у творах розміщений за певною системою й відповідно до авторського задуму.

Розподіл форм репродукції мови залежить від того, як вони сприятимуть зображенню персонажів і зумовлюватимуться складністю реальних життєвих обставин, змальованих у творах.

Широке використання прямої мови допомагає розвитку дії, що й проявляється передовсім у так званому чистому діалозі. Наприклад, як в уривку: „Ich habe Quasi Riek

in seiner Kneipe besucht.“ „In seiner Kneipe?“ rief Vera zurück … „Warum gehst du denn

überhaupt hin zu so einem?“ „Ich wollte so einen mal sehen.“ “Und wie ist er?“ „Ich weiss es nicht.“ „Weisst du, erzähl mir das morgen [Kant H. Die Aula. Berlin, 1975,.c.232].

Перед нами діалог головних героїв, в якому вони характеризують свого однокурсника. Вживання репрезентуючого компонента в одній з реплік і відсутність його в наступних дає можливість прискорити темп діалогу. Своєю чергою і “чистий” діалог, вплетений в діалог з репрезентуючим компонентом, прискорює дію. Крім цього, драматизований “чистий” діалог сприяє поглибленому розкриттю поставленої проблеми.

У романі “Місцеперебування” основою описової структури є пряма та невласне- пряма мова, у романі “Приклад одного дитинства” – невласне-пряма мова. Дійові особи тут багато роздумують і аналізують, що зумовило широке використання внутрішньої мови.

Роман “Приклад одного дитинства” відзначається складністю архітектоніки. Зображення в ньому – це контамінація трьох часових площин, у кожній з яких існує свій ансамбль персонажів. У центрі уваги – історія дитинства дівчинки Неллі, яка передається прямою мовою. Друга група дійових осіб пов’язана з місцем дитинства письменниці. В цій часовій площині панує персонаж-оповідач. Дія характеризується мисленними рефлексіями і внутрішнім монологом, в яких осмислюються події, коментуються, аналізуються вчинки. В цьому складному переплетенні минулого і сучасного сполучною ланкою виступають форми репродукції мови, бо вони компонують опис в єдине ціле, сприяють розвитку дії.