Политвесник

МЕДІЙНИЙ ВИМІР СПРАВЕДЛИВОСТІ	401

характеристик належать три властивості, а саме: вона мусить стосуватися інших людей; зобов’язує до віддавання іншим того, що їм належить; віддавання стільки, скільки їм належить. Предметом юридичної справедливості, як видно з багатьох різних досліджень, є спільне благо даного суспільства. Тим благом є також ЗМІ з огляду на їх суспільний і публічний характер. Тут варто ще раз пригадати персоналістичну тезу про те, що суспільне благо не тільки не виключає індивідуального блага осіб, а й є його передумовою. Цю істину важливо підкреслювати в контексті процесу комерціалізації ЗМІ, які є складовою механізму гри вільного економічного ринку. Всі види ЗМІ (суспільні, публічні, комерційні), незалежно від їхнього рівня комерціалізації і структури власності, мають публічний характер і є частиною суспільного блага. Саме тому етика ЗМІ вказує на універсальні моральні обов’язки, що виникають із засади справедливості, на якій повинна ґрунтуватися будь-яка медійна діяльність. Засада справедливості показує

ібудує належну гармонію між суспільним благом і благом одиниць, між комерційною діяльністю ЗМІ і виконанням соціальної місії засобами масової інформації, між задоволенням потреби в інформації і споживанням медійних повідомлень, між правами людини і моральними обов’язками. Етика, що грунтується на справедливості, захищає людину від будь-яких зазіхань на її гідність та однозначно дозволяє унеможливити дії, які від природи є негативними, оскільки шкодять благу і гідності людини та спільноти людей. У цьому випадку не йдеться ні про змішування юридичних аспектів справедливості з моральними, ні про моралізацію закону, а про ілюстрацію морального виміру справедливості як її інтегральної складової. Якщо ми говоримо – цілком слушно

– про те, що закон, без етичної основи і морального контексту, перестає бути справедливим законом, то саме тоді виявляється ще більш моральний характер справедливості, без якого будь-яке юридичне врегулювання не буде функціонувати інтегрально і повною мірою. З цього виникає, що навіть найкращі кодекси засад вчинків

ідіяльності ЗМІ, статути, конвенції і умови, юридичні кодекси і зводи дисциплінарних засад, що створюються на засадах справедливості, однак позбавленої моральної основи, не виконуватимуть своєї ролі і не гарантуватимуть вшанування гідності людини в ЗМІ. Засада справедливості повинна бути сприйнята через сумління людини і лише тоді вона буде допомагати оцінювати людську діяльність як в моральному аспекті, так і в аспекті юридичної відповідальності. У сумлінні людини відбувається також суб’єктивне співвіднесення справедливості із правдою про людину.

Справедливість настільки буде “готовністю до мислення в категоріях “ми”, тобто турботою про суспільне благо на основі блага окремих осіб, наскільки буде ґрунтуватися на персоналістичній нормі. Це особисте вкорінення справедливості дає змогу належним чином обґрунтувати дії, скеровані як на благо особи, так і на загальне благо, та збереження в цих діях справедливої гармонії. “Коли ми говоримо – писав К.Войтила – про те, що “ми” – це багато людських “я”, сприймаємо цю множину і намагаємося її зрозуміти через діяльність, подібно до того, як ми намагалися зрозуміти саме “я”. “Ми” – це багато людей, багато суб’єктів, які певним чином існують і діють спільно. Однак тут не йдеться про множину дій, які відбуваються одночасно. “Спільно” означає, що ці дії, а разом з ними багато “я”, виступають у співвідношенні з певною вартістю, яка через це

заслуговує називатися спільним благом”. Співвідношення багатьох “я” і спільного блага, схоже, становить сам корінь суспільного блага” [20, с.30; 21, с.166–170]. Суспільне благо створюється та виявляється через комунікативні зв’язки і якість цих зв’язків визначає також характер та якість суспільного блага. Вони залежать від виду спільноти: сім’я, школа, локальне середовище, ЗМІ, місце праці, суспільство, все людство. Суспільне

Однак такий критерій має суб’єктивно-індивідуальний та прагматичний характер і загрожує в результаті релятивізацією справедливості.

402	Міхал Дрождж

благо можна окреслити як сукупність культурних і етнічних, економічних і суспільних цінностей, створених завдяки взаємній допомозі людей, які уможливлюють особисте вдосконалення людей, зінтегрованих в якусь суспільну цілісність. Справедливість, з одного боку, сприймається як основа для інтеграції людей в суспільстві, а з іншого, як засада, що регулює їх взаємну участь у суспільному благу, а також як критерій першорядності чи другорядності блага особи і спільного блага. Справедливість спричиняється до того, що кожному “я”, що бере участь у суспільному благу, з огляду на його суб’єктність, належить те, що йому належить по праву. Це означає також, що структура суспільства і суспільні зв’язки, а отже все, що утворює “ми”, не означає якогось применшення “я”, ані теж його деформації, а є простором для його збагачення. Якщо de facto не раз відбувається так, спільний простір, наприклад, медійний, шкодить людині, то причини такого стану речей слід шукати в порушеному або несправедливому відношенні до суспільного блага. Це відношення може бути на різні способи хибним як з огляду на індивідуальні вчинки людей, які задовольняють свої інтереси і шукають лише власної вигоди, так і з огляду на фальшивий образ суспільного блага у баченні всього суспільства або окремих його членів. Персоналізм намагається зберегти гармонію двох вимірів суспільного блага: індивідуально-особовий та суспільно-общинний виміри. Цю гармонію гарантує і регулює справедливість. Суспільне благо є “сукупністю тих всіх цінностей, які, з одного боку, захищають гідність людини, а з іншого взаємно творять соціальну спільноту – орієнтуючись на усталені структури суспільного життя” [22, с.238]. Саме тому функціонування ЗМІ настільки буде служити духовному і матеріальному розвитку людини і суспільства, наскільки буде ґрунтуватися на засадах справедливості. Завданням етики засобів масової інформації в цьому контексті є постійне коригування медійної діяльності людини в такий спосіб, щоб ця діяльність була справедливою. Отже, справедливість у зв’язках в сфері ЗМІ полягає у тому, що окремі люди мають в собі готовність різного ступеня не лише мислити про себе в категоріях “ми”, а й також впроваджувати в життя те, що є істотне для “ми”, а отже, для спільного медійного блага та справедливих комунікативних зв’язків. Таким чином, справедливість уявляємо як основу взаємин між людьми, що гарантує їх суб’єктивність і виключає будь-яку шкоду для кого-небудь або його кривду. Інакше кажучи, справедливість гарантує повну реалізацію людського “ми”. Здається, що лише на основі такої соціальної спільноти, де фактична багатосуб’єктність розвивається в напрямі суб’єктності багатьох, можемо спостерігати в людському “ми” автентичну “спільноту осіб”, в якій всі її учасники діють відповідально і справедливо. Застосувавши ці висновки до засобів масової інформації, можна сказати, що медійна діяльність буде справедливою настільки, наскільки будуть шанувати особисту суб’єктність всіх учасників комунікації в сфері ЗМІ.

Справедливі дії ЗМІ спільно творять простір соціальної справедливості. Деякі автори вважають, що ідея соціальної справедливості подекуди об’єднує в собі три класичні виміри справедливості: юридичну, замінну і розподільчу, тому немає потреби в її виокремленні. Інші, натомість, відстоюють специфіку соціальної справедливості, зараховуючи її до соціальних проблем, пов’язаних із динамікою соціально-економічного розвитку [23, с.44–45; 9, с.147–149]*. Однак, незалежно від цього дискурсу, поняття

* На думку прихильників виокремлення соціальної справедливості, остання відрізняється від юридичної справедливості способом обґрунтування. Юридична справедливість базується на позитивному праві, натомість соціальна більш однозначно бере початок у природному праві та об’єктивному моральному порядку. Їхньою спільною рисою є апелювання до спільного блага. Соціальна справедливість відрізняється також від замінної справедливості. Остання найчастіше має індивідуально-соціальний характер, натомість перша за своєю природою є соціально-груповим

МЕДІЙНИЙ ВИМІР СПРАВЕДЛИВОСТІ	403

соціальної справедливості є одним із ключових понять соціальної етики. Проте різні етичні напрямки його трактують по-різному [9, с.147; 24; 25, с.223–252, 312–332; 26; 27, с.150–265; 28]**. Лібералізм часто редукує ідею справедливості лише до замінної справедливості, яка за своєю природою концентрується на індивідуальних взаєминах. Бракує в цьому напрямі і звернення до нормативної етики, що ґрунтується на концепції об’єктивної моральної норми. Іншою слабкістю ліберальної чи постмодерної інтерпретації справедливості є маргіналізація цінності людини та суспільного характеру суспільного блага. Функціональні теорії ЗМІ, що постають з ліберально-прагматичної парадигми, часто трактують суспільний простір як сферу реалізації індивідуальних потреб одиниць чи груп інтересу, не враховуючи роль ЗМІ в пропагуванні соціальної справедливості. Ідея соціальної справедливості, що є інтегральною складовою суспільного персоналізму, також істотно відрізняється від марксистських концепцій справедливості, що віддають перевагу першості суспільства перед окремою людиною. Підпорядкування інтересів одиниці інтересам загалу та блага одиниці благу загалу є особливим виявом процесів соціалізуючого усуспільнення. Існують теорії ЗМІ, особливо з кола критичної неомарксистської школи, які в ім’я соціальної функціональності ЗМІ порушують право особи на індивідуальне благо.

З персоналістичної перспективи справедливість є цінністю соціального характеру і тому за своєю природою втілюється в сфері соціального простору, а отже і в медійному просторі. Якщо припустити, що основною метою соціальної справедливості є створення таких умов, за яких буде шануватися гідність буття і життя кожної людини, то можемо цілком впевнено сказати, що це також основна мета персоналістичної медійної етики, яка супроводжує діяльність ЗМІ, спрямовану на вшанування кожної людини як особи. Отже, завданням медійної етики є такий вплив на ЗМІ, щоб вони перетворювалися на простір соціальної справедливості.

Важливим показником соціальної справедливості є протиставлення будь-яким проявам економічної експлуатації і соціальної нерівності. Воно виникає з загальнолюдського почуття спільноти, закономірним наслідком якого є потреба у соціальній солідарності. Медійний простір як мережа соціальних комунікативних зв’язків і діяльності ЗМІ за своєю природою є відкритим для соціальної справедливості і, одночасно, для соціальної несправедливості. Основним виміром соціальної справедливості є моральний вимір. У побудові і зміцненні соціальної справедливості персоналістична етика ЗМІ особливо підкреслює і використовує дві стратегії: стратегію довіри та стратегію достовірного повідомлення.

Медійна комунікація має ґрунтуватися на довірі, сприяти і допомагати встановленню довіри між усіма учасниками комунікації. Виконавці і замовники медійної діяльності не повинні трактувати людей як анонімну масу, а як суб’єктне суспільство, що живе у певних умовах, має визначені потреби, власний світ цінностей. Повага до цих аксіологічних, соціальних, культурних, релігійних передумов є найважливішою засадою соціальної справедливості, обов’язковою для ЗМІ. Встановлення довіри пов’язане із повагою до людини і її гідності. Основною умовою досягнення справедливості є повага до людської гідності, тому справедливі медійні взаємини можуть ґрунтуватися лише на довірі до людини, в протилежному ж випадку вони стануть “справедливістю проти”, а не “справедливістю для” та “справедливістю стосовно” кожної людини. Відправним пунктом створення медійного простору соціальної справедливості є реалізація через ЗМІ

феноменом. Замінна справедливість може бути добровільною умовою, зате соціальна справедливість звертається до природно-універсальних етичних засад.

** Категорія соціальної справедливості, пов’язаної з любов’ю, проявляється особливо інтенсивно в соціальній науці Костьолу з другої половини ХІХ ст.

404	Міхал Дрождж

стратегії довіри в медійній комунікації. Ця стратегія полягає у зображенні за допомогою ЗМІ достовірної та інтегральної візії людини, демонстрації її фундаментальної свободи в правді, рівності у гідності і справедливій частці у суспільному благу. Стратегію довіри, яку реалізують ЗМІ, складають сім основних засобів їхньої діяльності: усвідомлення, виявлення, відречення, переборювання, причетність, поширення і утвердження. В ім’я соціальної справедливості ЗМІ повинні давати громадянам розуміння того, що є добре,

виявляти добро і зло, відмовлятися від усього, що породжує насилля і несправедливість

[29, с.52; 1].

Основною функцією засобів масової інформації є інформування. Стратегія, якою загалом керуються ЗМІ, є стратегією інформації, що має на меті передачу інформації. Цінність інформації, а передусім її достовірність, та стратегія її передачі впливають на матеріалізацію добра або зла. Стратегія повідомлення правди і комунікація добра є основою для іншої засади соціальної справедливості у медійному просторі. Справедливе повідомлення – це достовірне повідомлення, що служить для блага як окремих осіб, так і всього суспільства. Справедливість вимагає особливої раціональності діяльності. Тому у царині соціальної справедливості настільки важливим є формування “правдивого мислення”, тобто мислення в правді. Брак довіри, недовіра породжуються з фальші, помилок або маніпуляції, живляться ваганнями і перероджуються у сумніви стосовно можливості дізнатися правду.

Підсумовуючи дослідження, що вивчає справедливість як фундаментальну основу етики ЗМІ, варто підкреслити, що основним виміром справедливості є етичний вимір. Наскільки справедливість буде головним чинником вибору і діяльності людини, настільки засоби масової інформації будуть керуватися правдою і служити добру. Інакше кажучи, самої справедливості для справедливості замало. Досвід історії вчить, що в ім’я мотивів показної справедливості (наприклад, історичної чи класової) часто кривдили і знищували окремих людей і навіть суспільства, позбавляли їх свободи та елементарних людських прав, припускалися щодо них разючої несправедливості. Історичний аналіз минулого, а також спостереження за сучасністю показують, що самої справедливості замало. Мало того, в ім’я справедливості людина може дійти до її заперечення, якщо позбавить її визначального зв’язку з відповідальністю та любов’ю. Небезпідставно сформульовано тезу, що змушує замислитися: summum ius, summa iniuria*. Звичайно наведена теза не знижує сенсу і ролі справедливості, не применшує значення порядку, збудованого на її основі, в тому числі медійного, а передусім вказує на потребу звертання до ще глибших вимірів і сил людського духу, які зумовлюють справжнє втілення справедливості. Тому з найдавніших часів справедливість завжди була передусім етичною чеснотою, пов’язаною з іншими якостями, наприклад, iustitia et

pietas, iustitia et pax, iustitia et misericordia, iustitia et competentia, iustitia et aequabilitas, iustitia et humanitas, iustitia et bonum** тощо. Без урахування саме цих взаємозв’язків цінностей не можна збудувати ані персоналістичної етики ЗМІ, ані якісних професійних кодексів журналістської етики, ані створити необхідні конвенції і юридичні умови, ані захищати громадянина, якого кривдять ЗМІ у різний спосіб у сучасному світі. Останнє є одним із найважливіших завдань засобів масової інформації, яке етика повинна особливо підтримувати.

Оскільки предметом справедливості є спільне благо суспільства та особисте благо осіб і спільнот, що реалізується через комунікативні зв’язки, то без сумніву слід визнати,

* У перекладі з лат.: вище право – вища несправедливість.

** У перекладі з лат.: справедливість і милосердя, справедливість і мир, справедливість і належність за правом, справедливість і рівність, справедливість і гуманність, справедливість і людяність, справедливість і благо.

МЕДІЙНИЙ ВИМІР СПРАВЕДЛИВОСТІ	405

що сьогодні саме ЗМІ є одним із найважливіших суб’єктів справедливості або несправедливості, причому у всіх їхніх різновидах. Їх основним завданням повинен бути справедливий захист незаперечних прав кожної людини, як особи, що має неповторну цінність. Люди є рівними між собою за гідністю, свободою та своїми основними правами. Соціальні відмінності викликані лише історично-економічними передумовами. Тому всі люди, залишаючись рівними за гідністю, одночасно мають право жити гідно, по-людськи, і жодна діяльність ЗМІ не може їх цього права позбавити, або його порушити [30, с. 357–476; 4; 31; 32, с.142–218; 33; 34, с.227–308]*. Однак життя, схоже,

доводить, що не бракує і ніколи не забракне ситуацій, в яких потрібно буде страждати за справедливість. Це правило також поширюється на медійний простір. ЗМІ можуть бути сферою справедливості або несправедливості, відповідальності або разючої безвід- повідальності, можуть поєднувати або ділити, підтримувати або ізолювати, будувати або нищити тощо. Від ЗМІ щораз більше залежить форма людських суспільств або спільнот. Однак постає запитання: “Чи ці спільноти будуть ґрунтуватися на справедливості, порядності та повазі до прав людини; чи служитимуть суспільному благу? Чи, можливо, будуть егоїстичними і зважатимуть тільки на свої потреби, створюватимуть добробут лише для вибраних економічних, расових, політичних і навіть релігійних груп людей коштом інших членів суспільства? Чи нові технології будуть сприяти збагаченню багатих та підтримувати сильних світу цього?” [2]. Відповідаючи на ці запитання, можна сказати просто, що вибір належить до нас. Форма ЗМІ залежить від людини, від усіх людей, що є учасниками медійної комунікації, і передусім від того чи їх медійна діяльність буде справедливою і морально відповідальною.

_________

1.Apel K.O. Etica della comunicazione. – Milano, 2003.

2.Papieska Rada ds. Środków Społecznego Przekazu. Etyka w środkach przekazu. 29.

3.Fabris A. Etica della comunicazione interculturale. – Lugano, 2003.

4.Bettetini G. Capirsi e sentirsi uguali. Sguardo sociosemiotoco al multiculturalismo. – Milano, 2003.

5.Platon. Państwo. I. 6. 313 e.

6.Arystoteles. Etyka nikomachejska. V. 5. 1134 a 1.

7.Św. Tomasz z Akwinu. STh. II–II. Q.58, a 1, c.

8.Pieper J. Über die Gerechtigkeit. – München, 1967.

9.Kowalczyk S. Idea sprawiedliwości społecznej a myśl chrześcijańska. – Lublin, 1998.

10.Perelman Ch. O sprawiedliwości. – Warszawa, 1959.

11.Rawls J. Teoria sprawiedliwości. – Warszawa, 1994.

12.Sadurski W. Teoria sprawiedliwości. – Warszawa, 1988.

13.Arystoteles. Polityka. ІІІ. 7. 8. 1283 е.

14.Gadamer H.G. Prawda i metoda. Zasady hermeneutyki filozoficznej. – Kraków, 1993.

15.Huizinga J. Homo ludens. Zabawa jako źródło kultury. – Warszawa, 1985.

16.Postman N. Zabawić się na śmierć. Dyskurs publiczny w epoce show-businessu. – Warszawa, 2002.

17.Baumann Z. Ponowoczesność, czyli dekonstruowanie nieśmiertelności // Czerniak S., Szahaj A. Postmodermizm a filozofia. Wybór tekstów. – Warszawa, 1996.

18.Pisarek W. Kodeksy etyki dziennikarskiej // Bauer Z., Chudziński E. Dziennikarstwo a świat mediów. Kraków, 1996.

* ЗМІ беруть участь у поширенні цінностей, але пропагують також антицінності. Останні є причиною виникнення багатьох загроз для суспільного життя та особистого духовного розвитку людини.

406	Міхал Дрождж

19.Ajdukiewicz A. O sprawiedliwości // Ajdukiewicz A. Język i poznanie. – Warszawa, 1960. – T.1.

20.Wojtyła K. Osoba: podmiot i wspólnota.

21.Krucina J. Dobro wspólne. Teoria i jej zastosowanie. – Wrocław, 1972.

22.Kowalczyk S. Człowiek a społeczność. Zarys filozofii społecznej.

23.Majka J. Etyka Uycia gospodarczego. – Warszawa, 1988.

24.Majka J. Etyka społeczna i polityczna. – Warszawa, 1993.

25.Nowak M. Liberalizm – sprzymierzeniec czy wróg Kościoła. Nauczanie społeczne Kościoła a instytucje liberalne. – Poznań, 1993.

26.Baum H. Theorien sozialer Gerechtigkeit. – Münster, 2004.

27.Tschirf H., Wohnout H., Klein K. Was bleibt an sozialer Gerechtigkeit? Gesellschaft und katholische Soziallehre im neuen Jahrtausend. – Wien, 2000.

28.Center for Social Justice, Research, Teaching and Service [online] // http://socialjustice.georgetown.edu.

29.Apel K.-O. Discurs und Verantvortung. Das Problem des Übergangs zur postkonventionellen Moral. Frankfurt am Main, 1988.

30.McQuail D. McQuail’s Mass Communication Theory. London, Thousand Oaks, New Delhi, 2000.

31.Wolf M. Gli effetti sociali dei media. – Milano, 2001.

32.Schöttker D. Mediengebrauch und Erhafrungswandel. – Göttingen, 2003.

33.Matthies H. Die Medien Herausforderung. Christen und die Publizistik. – Gießen, 1994.

34.Pratkanis A., Aronson E. Wiek propagandy. UUywanie i naduUywanie perswazji na co dzień. – Warszawa, 2003.

Переклад з польської Світлани Винниченко

MASS MEDIA MEASUREMENT OF JUSTICE

Michal Drozhdzh

Papal Theological Academy in Krakov

9/10, Urshulanska str., 33-100 Tarnov, Republic of Poland tel. [phone], e-mail: [e-mail]

Mass media measurement of justice in the context of the fundamental basis of mass media integral ethics is highlighted in the article. Such aspects of the problem as the need for justice in mass media, justice of the communicative relations, mass media as the space of social justice are cleared out.

Key words: justice, social justice, mass media space, communicative relations.

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН–ТУ	VISNYK LVIV UNIV
Серія Міжнародні відносини	Ser. Mizhnarodni Vidnosyny
2005. Вип. 15. C. 407-407	2005. № 15. P. 407-407

УДК 339.924

УКРАЇНСЬКИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР У ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ

Олександра Дубіцька

Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська 1, 79000 м. Львів, Україна, тел [phone]

Розглядається розвиток інформаційної сфери та її значення для становлення в Україні Демократичного інформаційного суспільства, а також аналізується діяльність держави в інформаційній сфері.

Ключові слова: інформація, комунікація, інформаційний простір, засоби масової інформації, інтернет.

У сучасному суспільстві інформація стала однією з найбільш важливих цінностей, а індустрія отримання, обробки і трансляції інформації – провідною галуззю діяльності людей, куди з кожним роком вкладаються дедалі більші капітали. Як вважають провідні вчені, інформація стає важливим стратегічним ресурсом, відсутність якого призводить до суттєвих втрат в економіці. Інформатизація суспільства виступає одним з вирішальних чинників модернізації економіки на ринкових засадах і запорукою інтеграції України в світове співтовариство.

Світ крок за кроком просувається в напрямі до створення інформаційного суспільства, в якому нові системи виробництва потребують також якісно нового устрою людських відносин. Нова модель суспільства, пов’язана з поняттям інформації, потребує також значного переосмислення наших уявлень про процеси розвитку людської цивілізації. Для цього потрібно поглянути на історію людства під новим кутом зору, а саме: як на процес не стільки пошуків нових і більш ефективних засобів виробництва, а як на процес пошуків нових і більш ефективних засобів комунікації.

Комунікація – це складне і багатовимірне явище універсального характеру. Тут лише окреслимо ідею комунікативної побудови суспільства як найбільш суттєвої структури, що визначає його сферу виробничої діяльності, стереотипи мислення, соціальної поведінки. Досить пригадати, що наше суспільство протягом багатьох років мало характер принципово антикомунікативний. Воно будувалось згідно з принципами раціонально діючої машини, де кожному відводилась роль гвинтика, замінити який на інший було зовсім неважко, головне, щоб працювала машина в цілому. В суспільстві, побудованому на принципах комунікації, людина вже є не гвинтиком, а головною фігурою у виробленні та перетворенні інформації. Суспільство, перестаючи бути машиною, перетворюється на гнучку систему різноманітних і багатовимірних комунікативних структур. Очевидно, що цінність людської особи в цьому суспільстві значно зростає і вона тим вища, чим багатша людина духовно і інтелектуально, бо розвинена людина володіє значно більшим спектром мов і культури, має більший потенціал для вироблення нетривіальних ідей.

© Олександра Дубіцька, 2005

408	Міхал Дрождж

На інформаційному ринку політичні суб’єкти для досягнення своєї мети використовують різноманітні прийоми і техніки. Водночас характер і особливості тих прийомів і способів, за допомогою яких вони спілкуються зі своїми партнерами і контрагентами, визначаються насамперед тією чи іншою інформаційно - комунікативною системою, що складається в політичній сфері. Як системи, що визначають інформаційні потоки, задають цілі і способи діяльності комунікаторів і реципієнтів, стиль їхнього спілкування й інші параметри інформаційного поводження, виділяють: ухвалення рішень, проведення виборчих кампаній, врегулювання міжнародних і внутрішньополітичних криз та ін. [1].

Сьогодні засіб комунікації стає важливішим за саме повідомлення, тобто зміст інформації залежить насамперед від того, яким каналом вона передана – по радіо, по телебаченню, в газеті. У зв’язку з цим М. Маклюен поділяє всі засоби комунікації на “гарячі” і “холодні”[2]. „Гарячі” засоби спілкування – це засоби, які залишають аудиторії мінімум можливостей для домислювання, для самостійної роботи мозку. Таким, наприклад, є радіо, і не випадково саме завдяки використанню радіо нацистська пропаганда в лічені роки залучила до своїх лав освічених німців. „Холодні” ж засоби спілкування – а це звичайна мова, телебачення, інтернет – вимагають співучасті, осмислення сказаного і показаного. Тому накази варто передавати по радіо, а от із проханнями доречніше звертатися через телебачення.

Тепер про газети. Подібно книзі, газета висвітлює “речі” (події, явища) “зсередини”, але тільки не “зсередини особистості”, а “зсередини суспільства”. Тому специфіка газети

– показувати виворіт суспільства. От чому для газети “справжні новини – це погані новини”, тобто скандали і викриття. Кращою частиною журналів і газет Маклюен вважає рекламу. Реклама – це безсумнівно новини. Однак її єдиний і основний недолік у тім, що це завжди гарні новини. Щоб зрівноважити ефект цих гарних новин, у газеті доводиться вміщувати багато поганих новин. Крім того, “власники засобів комунікації завжди намагалися дати публіці те, що вона хоче, тому що відчували, що їхня сила – у самому засобі комунікації, а не в змісті. Інакше кажучи, усі у світі комунікації підводяться під основний афоризм Маклюена “The medium is the message” – “Засіб – це повідомлення”[2].

Якщо звернутись до вивчення сучасного інформаційного простору, можна зафіксувати лише дуже незначні зрушення в напрямі створення інформаційної цивілізації. Наявність комп’ютерної техніки, розвиненої інфраструктури зв’язку – це лише технологічні передумови. Найбільше значних змін потребує сама суспільна організація виробництва інформації, а, насамперед, великі зрушення повинні торкнутись психології кожної людини, форм її мислення і духовного життя. Якщо людина перестане відчувати себе гвинтиком, а вважатиме себе деяким центром інформаційного універсуму, що каналами комунікації пов’язаний з іншими центрами, вона повніше розкриватиме свої внутрішні можливості творчого розвитку. Зрозуміло, що таке ставлення до реальності потребує духовного розвитку високого рівня.

Слід зазначити, що перехідний характер пострадянської, в тому числі української, економіки зумовлює специфіку її інформаційного забезпечення, яка полягає в такому:

•стара інформаційна організація забезпечення економічного розвитку не відповідає новим потребам суспільства;

•копіювання відповідної організації інформаційної діяльності розвинентих країн неефективне, оскільки не дає змоги вирішувати нагальні проблеми перехідного суспільства;

МЕДІЙНИЙ ВИМІР СПРАВЕДЛИВОСТІ	409

•модель оптимальної організації, адекватна умовам перехідного суспільства апріорі невідома, вона формується в процесі життєдіяльності суспільства [3].

Застарілі уявлення про роль інформації в житті суспільства як своєрідної форми обслуговування цієї “суспільно-виробничої машини” ще панують у сфері засобів масової комунікації. Вважається, що інформація повинна надаватись не сама по собі, а лише як засіб формування суспільної думки, регулювання соціальної поведінки великих людських мас, тобто щось на зразок команд, які подаються від однієї частини машини до іншої. Звідси необхідність створення механізмів „відсіву” небажаної інформації, різні форми цензури, попри формальну її заборону, тощо. Для структур влади завжди великою спокусою є можливість регулювати інформаційні потоки в бажаному для себе напрямі або навіть вводити в канали комунікації дезінформацію, якщо цього, як вони вважають, потребують інтереси держави. Така політика може надати деякі тактичні переваги, але досвід вчить, що в стратегічному вимірі вона є помилковою, а в перспективі підриває довіру людей до влади і призводить до конфліктогенних ситуацій. Наочний для України досвід в цьому плані – інформаційна поведінка владних структур у час чорнобильської катастрофи, внаслідок чого довіра до влади була значною мірою підірвана, що надало поштовх розвитку процесів демократизації суспільства, посилило потяг українського народу до незалежності.

Як і в багатьох інших сферах життя українського суспільства, головною межею стратегічного протистояння в інформаційному просторі є розподіл між силами проімперського ґатунку і тими, які орієнтовані на створення незалежної та демократичної держави. В інформаційному просторі СНД панують ЗМІ колишнього Союзу. З легкої руки телебачення Останкіно у світовий інформаційний простір, як і раніше, надходить частина інформації про стан справ в Україні, Грузії, Чечні та інших країнах. Реакція з боку українських мас-медіа не є достатньо оперативною та адекватною силовому інформаційному тиску. Недостатня увага до оволодіння світовим інформаційним простором з боку державних структур, повільність у створенні незалежних інформаційних агентств призводять до формування в світі негативного іміджу України, а це спричиняє значні економічні і політичні втрати. В сучасному світі, насиченому інформаційними потоками, виграє той, хто їх формує і вміє регулювати у власних інтересах. Розробка інформаційних стратегій є пріоритетною справою структур влади, пов’язаною зі створенням системи інформаційної безпеки держави. На жаль, Україна ще не виробила чітко визначеної інформаційної політики, яка б враховувала національні інтереси.

У демократичних країнах монополізації інформаційного простору держави або приватними компаніями протистоять суспільне телебачення, могутні опозиційні партії з власними ЗМІ або розвинена система кабельного ТБ. У нас же таких переваг досі немає

[4].

Кризова ситуація в інформаційному полі України кожного дня катастрофічно погіршується. Загалом українське суспільство має дуже низьку інформаційну культуру, тому, незважаючи на зростання кількості імпортної комп’ютерної техніки, переважно персональних комп’ютерів, суттєво ситуація не поліпшується.

Становлення українських ЗМІ як потужного інституту сучасного суспільства відбувалося одночасно зі становленням незалежності України. У демократичному правовому суспільстві, побудова якого декларується в Конституції України, ЗМІ, їх незалежність, свобода відіграють одну з провідних ролей у функціонуванні громадянського суспільства та владних інститутів. Подекуди вплив незалежних засобів інформації є потужнішим, аніж діяльність політичних партій чи громадських об’єднань.

410	Міхал Дрождж

У зміненому інформаційною революцією суспільстві мас-медіа вже не лише рупор різних соціальних груп і прошарків, “пропагандист та агітатор, колективний організатор”, а й потужний інструмент мобілізації та інтеграції, реальний та дієвий посередник між владою та народом, який обрав цю владу. Мас–медіа виступають одним з акторів формування громадянського суспільства, утвердження його основних засад і принципів існування. ЗМІ в демократичному суспільстві покликані виконувати три основні функції: а) громадський контроль за діяльністю органів державної влади, а саме критичний підхід до трьох основних гілок влади: законодавчої, судової, виконавчої; б) засіб захисту свободи слова в країні від можливого введення авторитарного режиму правління, незалежність ЗМІ від влади та її впливу на роботу та діяльність ЗМІ; в) функція ЗМІ як джерела інформації та створення рівних умов до її доступу. Набуття незалежності інститутом ЗМІ насамперед у країнах, де триває транзит від авторитаризму до демократії, є необхідною умовою становлення демократичного суспільства. Сутність цього транзиту в галузі ЗМІ полягає у переході від тотального політичного контролю партії–держави до комерціалізації мас-медіа та роботи на засадах вільного ринку, що, водночас, має позитивно вплинути на рівень їхнього професіоналізму і внутрішнього плюралізму. Але трансформація державного силового контролю ЗМІ на переважно економічний є лише зміною форми влади та, в принципі, не унеможливлює застосування цензури та обмежень конституційних прав і свобод громадян в інформаційній сфері. Інтереси медіа-корпорацій можуть суперечити нормам і принципам демократичного суспільства. Відомо, що капіталізм не є автоматичною запорукою демократії, а результатом економічної свободи не завжди є громадянські права та свободи. Максимізація фінансових та інших прибутків, яка є сенсом існування ЗМІ, як, втім, і будь-якого комерційного підприємства, за сучасних умов в Україні формує таку інформаційну політику, що іноді суперечить суспільним інтересам. Ситуація значно ускладнюється через соціокультурні умови. Українські ЗМІ нині пройшли перший період адаптації та трансформації, оформлено та усвідомлено їхній новий статус як незалежних, але водночас дещо погіршилася якість інформування. Бажаючи та проголошуючи необхідність абсолютної незалежності та відокремленості від влади, ЗМІ виявилися не підготовленими до омріяної свободи. Як наслідок стрімко погіршилася якість інформації, нема відповідальності за її зміст, справжній аналіз підмінено розмірковуваннями “з приводу...”. Більшість друкованих видань перетворилися з пропагандистського інструменту КПРС на агітаційні машини певних політико– економічних угруповань, на пропагандистські рупори окремих політичних партій і течій.

Усі великі ЗМІ належать конкретним фінансово-політичним угрупованням. В Україні медіа – це спочатку політика і лише потім, і то не завжди, – бізнес. Поки остаточно не поділена імперська власність і поки одні угруповання не перебили інші, політика залишається основним бізнесом. Усі чудово розуміють, що перерозподіл влади в країні почався. Ставки для політичних угруповань дуже високі: захист уже наявної власності чи можливе захоплення нової, владні посади, політичне визнання чи забуття і, зрештою, – воля і життя. Сьогодні кожне з політичних угруповань володіє медіаресурсом тієї чи іншої потужності.

СДПУ(О), АБО СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ (ОБ'ЄДНАНА) Угруповання складається з багатих бізнесменів і політиків. Багато хто з членів партії донедавна займали високі державні посади. Мають свою фракцію в парламенті. Контролюють: телеканали - "Інтер", "1+1", "ТЕТ", "УТ-1" (Перший канал державного телебачення). У СДПУ(о) - наймогутніший телевізійний пакет у країні. Телеканали "Інтер" і "1+1" мають найбільшу глядацьку аудиторію в Україні. У багатьох сільських