Политвесник

МЕДІЙНИЙ ВИМІР СПРАВЕДЛИВОСТІ	411

районах, де нема нічого, крім "УТ-1", новини каналу є єдиною "об'єктивною" реальністю. Друковані ЗМІ СДПУ(о) – дуже слабка ланка угруповання. З суспільно- політичних газет вони можуть пишатися тільки праматір'ю всіх київських недержавних газет, щоденною газетою "Київські відомості". Кращі тиражі цієї газети відійшли в минуле, її вплив на маси дуже незначний. Те ж можна сказати і про інші суспільно- політичні видання, контрольовані В. Медведчуком: "2000", "Президентський вісник", "Влада і політика". Угруповання контролює низку успішних і тиражних спортивних видань. Основні інтернет-ресурси: "Подробиці", ряд компроматних – "Темник", АЗН (Агентство завтрашніх новин) створені недавно і поки що реального впливу на суспільство не мають. В Україні виходять майже всі провідні газети Росії. Багато з них видає компанія "Український медіа-холдинг" ("Вісті в Україні", "Комсомольська правда в Україні", "Аргументи і факти в Україні").

"ДОНЕЦЬКІ" – це загальна назва угруповання впливових політиків-бізнесменів, які мають прямий стосунок до міста шахтарської слави. Найвідомішим політиком серед "донецьких" є колишній прем'єр-міністр України та екс-кандидат на пост Президента України – Віктор Янукович, а найвпливовішим бізнесменом у цьому угрупованні та її "гаманцем" – Ринат Ахметов. Угруповання контролює всі телеканали Донецького регіону. Один з них, "Україна", транслюється майже на всю територію країни. Друковані ЗМІ угруповання представлені однією з найтиражніших щоденних газет – "Сегодня". Кількість людей, що читають один номер – перевищує мільйон. " Сегодня " є абсолютним лідером київського ринку друкованих ЗМІ, а в Україні – у першій трійці. Донецьке угруповання контролює більшість газет Донецького регіону ("Донецькі новини", "Салон дона і баса", "Донбас", "Акцент", "Діловий журнал", "Інвест-газета"). Інтернет-видання, що належать до сфери впливу "донецьких", – сайти "Pro-Ua", "ForUm".

ВІКТОР ПІНЧУК – зять екс-президента, один із найбільших олігархів України, представляє "дніпропетровський" клан. Контролює кілька загальнонаціональних телеканалів – "Новий канал", "ICTV", "СТБ". Ці телеканали поступаються охопленням аудиторій "Інтеру" і "1+1", але посідають 3-, 4-, 5-те місця в сукупному рейтингу. З друкованих ЗМІ Пінчук контролює провідну загальнонаціональну щоденну газету "Факти". Газета має майже півторамільйонну аудиторію і поступається лідерством лише в декількох регіонах газеті "Сьогодні" і "Комсомольській правді в Україні".

ВАЛЕРІЙ ПУСТОВОЙТЕНКО. Голова Народно-демократичної партії перебуває в тіні своїх великих союзників. Він контролює телеканал третього ешелону "Тоніс" і кілька малотиражних регіональних газет.

АНДРІЙ ДЕРКАЧ. Народний депутат, його медіа-холдинг – один з наймогутніших в Україні. Син екс-керівника СБУ зміг одержати в розпорядження своєї телерадіокомпанії "Ера" значну частину ефіру на частотах "УТ-1" (першого каналу державного телебачення) і "УР-1" (державного радіо). ТРК "Ера" має свій новинний ФМ-радіоканал (на відміну від усіх інших ФМ-станцій, орієнтованих на розвагу) і тому потрапляє з "правильними" новинами в усі радіоточки України просто автоматично. Їхня аудиторія – переважно домогосподарки і пенсіонери, але саме вони справно ходять голосувати. У складі холдингу – аналітичний тижневик "Київський телеграф" і сайт розслідувань "Версії". Дуже близькі до холдингу Деркача видання групи "Столичні новини": "Діловий тиждень" (ділове видання), "Столичка" (щоденна газета) і "Столичні новини" (український варіант "Московських новин").

“НАША УКРАЇНА”. Найчисленніше політичне угруповання, воно ж – однойменна фракція в парламенті "Наша Україна". Їх лідер, теперішній Президент України – Віктор

412	Міхал Дрождж

Ющенко, зумів зібрати під своє ім'я досить широку електоральну базу. Кістяк його електорату – фанатично віддані справі боротьби з "московським злом" націоналісти. Вони проживають переважно у західних і центральних областях України і, як пенсіонери, з великим ентузіазмом відвідують виборчі дільниці. Ющенко зміг зачарувати також жінок бальзаківського віку і романтичних лібералів, що стоять за європейську інтеграцію України.

Медіа-армія "Нашої України" невелика. У розпорядженні угруповання: телебачення – "5 канал", низка регіональних телеканалів на Заході України; газети: "Без цензури", "Україна молода" і дрібні західноукраїнські регіональні видання; інтернет-видання – "Главред", "Контекст", почасти – "Українська правда". Досить часто матеріали "Нашої України" з'являються в найвпливовішому політичному виданні України – "Дзеркало тижня".

СОЦІАЛІСТИЧНА ПАРТІЯ ОЛЕКСАНДРА МОРОЗА. Помірковано ліве угруповання, що експлуатує частину комуністичного електорату, переважно в сільських районах. Контролює тиражну газету "Сільські вісті", газету "Товариш" і газету "Грані+".

ЮЛІЯ ТИМОШЕНКО Активне, амбіційне угруповання. Контролює великотиражну щоденну газету "Вечірні вісті" і низку додатків до неї. Газета має одну з найдоступніших цін і популярна в Києві та Дніпропетровську. При показному українському націоналізмі видання, контрольовані Юлією Тимошенко, переважно виходять російською мовою.

КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ. Видає всеукраїнську газету "Комуніст" і кілька регіональних партійних видань. Коло читачів комуністичної преси – тільки відданий електорат.

ЗАХІДНІ ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ. Західні медіа-монстри вважають український ринок ЗМІ непривабливим для інвестицій, вони здебільшого представлені в сегменті глянцевих розважальних журналів. Тільки одне видавництво "КП Паблишинг" з американським капіталом працює в сегменті політичної інформації, контролюючи найпопулярніший сайт новин "Кореспондент" і однойменний щотижневик. Аудиторія обох "Кореспондентів" – це нечисленний середній клас.

Ринок інтернет-видань лише почав формуватися, проте можна констатувати надзвичайну заангажованість його суб’єктів. Замкненість істеблішменту стосовно основного населення країни поєднується з повною відкритістю назовні. Верхівка українського суспільства, не набувши ознак національного істеблішменту, поступово втрачає вплив на ухвалення стратегічних рішень. Це позначається і на ідеологічно– інформаційній сфері: протягом років незалежності процеси ідеологічного творення не тільки не завершилися, а поступово уповільнюються. Заангажованість ЗМІ істотно впливає на їхню інформаційну політику, яка визначається насамперед політичними інтересами власників ЗМІ і використовується ними для реалізації власних цілей. Хоча система ЗМІ забезпечує постійне зростання потоку політичної інформації у суспільстві, її власники часто намагаються надмірно впливати на політичну сферу, що призводить до замовчування альтернативних поглядів або нехтування ними. Інформування відбувається у такий спосіб, щоб підірвати авторитет законно обраної влади, виставляючи її в негативному світлі. Становлення медіа–монополій супроводжується поступовою зміною поглядів власників на інформаційну політику – вони починають розглядати ЗМІ насамперед як бізнес, джерело прибутку, а лише потім – як суспільний інститут, за функціонування якого необхідно нести певну соціальну відповідальність. За таких умов залежність журналіста від власника не тільки не зникає, а й посилюється. Творчий працівник медіа змушений обирати –гарантований стабільний заробіток або становище опального опозиційного журналіста. Українське суспільство нині ще не готове до

МЕДІЙНИЙ ВИМІР СПРАВЕДЛИВОСТІ	413

становлення нового типу ЗМІ, воно ще не має свого сформованого інтересу, і, відповідно, ЗМІ не можуть бути посередником між суспільством і владою. Справжня свобода ЗМІ не можлива без усвідомлення цінності інформації широкими масами населення, які можуть стати на її захист. В Україні сьогодні де–факто відсутній ринок засобів масової інформації. Про це свідчить зіставлення основних витрат (поліграфічні послуги, папір, інформаційне та технічне забезпечення виробничого процесу, зарплата тощо) та основних доходів (реклама, продаж та ін.) більшості ЗМІ у поєднанні з чинними ставками оподаткування. Наслідком цього є відсутність у багатьох сегментах вітчизняного медіа–ринку об’єктивних умов для функціонування економічно незалежних засобів масової інформації. Складна економічна ситуація в країні, зменшення платоспроможності населення, низький обсяг рекламного ринку є двома основними чинниками, які визначають хитке економічне становище вітчизняних ЗМІ як друкованих, так і електронних. Фактично самоокупними є лише бізнес–видання та видання розважально - компілятивного характеру.

Усі ці фактори перешкоджають формуванню повноцінного ринкового конкурентного середовища ЗМІ. Існування більшості видань і ТРК має переважно політичне обґрунтування, вони цілком залежать від дотацій засновників і служать для інформаційно–пропагандистського забезпечення діяльності власників.

Ситуація на медіа–ринку визначає специфіку ринку праці співробітників мас–медіа:

•економічна нестабільність становища журналістів (затримки або невиплата зарплати, насамперед загроза втрати роботи);

•важкі технічні умови праці зумовлені:

•природною специфікою журналістської професії;

•кон’юнктурою, що склалася на професійному ринку (значне перевищення пропозиції робочої сили над попитом);

•“традиціями” організації виробництва, що склалися протягом 90-х років і часто ігнорують вимоги чинного законодавства;

•часті випадки волюнтаризму керівництва ЗМІ, що виявляється як на рівні засновників, так і на рівні керівництва редакцій;

•викривленість кадрової політики, загальнопоширена випадковість добору як журналістських, так і керівних кадрів ЗМІ, значна плинність кадрів.

Наслідком і причиною такого становища є несформованість корпоративного середовища, відсутність корпоративних критеріїв оцінки якості роботи співробітників ЗМІ, етичних стандартів професійної діяльності тощо. Кадрова селекція співробітників ЗМІ здійснюється насамперед не за ознакою професіоналізму, а за здатністю пристосуватися до важких умов роботи.

Сьогоднішня українська журналістика вкрай “ювеналізована”, переважна більшість співробітників, зокрема центральних ЗМІ, – журналісти віком до 30 років. Така вікова структура визначає зміст і тональність журналістських матеріалів, їх поверховість, зайвий радикалізм тощо. Важливою характеристикою сучасної ситуації на корпоративному ринку праці є недостатня фахова підготовленість значної частини журналістів, зумовлена як вадами і системи журналістської освіти (відсутність фундаментальної освіти у будь–якій з галузей технічного, економічного або гуманітарного знання), так і специфікою виробничого процесу, що значно ускладнює професійний та інтелектуальний розвиток журналіста. Більшість співробітників ЗМІ не мають глибокого розуміння сутності суспільно–політичних процесів, які висвітлюють. Ситуація, що склалася, унеможливлює повноцінне виконання інститутом ЗМІ таких

414	Міхал Дрождж

важливих функцій, як інформування населення, підтримання постійного діалогу між громадськістю та владою, забезпечення зворотного зв’язку, вироблення суспільних інтересів тощо. Посередній рівень кваліфікації журналістів призводить до девальвації такої важливої складової журналістики, як експертна оцінка. Згідно з канонами журналістської професії, експертні оцінки повинні допомагати як співробітникам ЗМІ, так і аудиторії формувати об’єктивну картину подій. На жаль, інтелектуальний рівень тих, хто виступає експертами, також не можна назвати задовільним Немає сформованого наукового середовища насамперед у політології, інших суспільних науках. Відсутні механізми, критерії оцінки якості наукових робіт, зокрема експертні оцінки. Наслідком цього є те, що експертами часто виступають не фахівці в тій чи іншій галузі, а ті, хто охоче йде на контакт з пресою. Існування значної кількості “центрів”, “фондів”, “інститутів” дає можливість формально (згідно з канонами журналістики) апелювати ЗМІ до гучних назв згаданих структур. Ситуацію погіршує об’єктивно зумовлене обережне ставлення до ЗМІ фахівців, які працюють в органах державної влади та управління, авторитетних наукових установах. Як наслідок трактування суспільних процесів, що поширюється ЗМІ, досить часто не сприяє формуванню об’єктивного уявлення щодо них як у населення, так і серед осіб, які ухвалюють рішення, для яких ЗМІ також є вагомим джерелом інформації (значна кількість центральних ЗМІ є саме засобом внутрішньоелітної комунікації). Це, відповідно, не сприяє ухваленню ефективних політичних рішень і об’єктивному сприйняттю населенням політики органів державної влади. Деформується інформаційна картина тієї чи іншої проблеми, часто ненавмисно, не на догоду зацікавленій стороні, а мимоволі – через недостатню фахову підготовленість журналістів.

Зараз фактично нема незалежних, демократичних ЗМІ, тому що вони перебувають у фінансовій залежності від різноманітних олігархічних груп або від політичної влади. Особливо це стосується регіональних, місцевих теле-, радіокомпаній і друкованих періодичних видань [5].

Чи є в Україні4 вихід з цієї кризової ситуації? Можливо, він полягає у створенні технополісів, коли ставка робиться на виробництво дуже обмеженої кількості високотехнологічної продукції, яка може конкурувати на світовому ринку. В принципі, Україна має необхідний інформаційний та економічний потенціал для створення в Києві технополіса на базі мікроелектроніки та обчислювальної техніки, котрий дав би можливість Україні інтегруватися в європейський ринок обчислювальної техніки та ефективно співпрацювати в межах європейської програми ЄСПРІТ (ESPRIT) – Європейської стратегічної програми досліджень і розвитку інформаційних технологій, яка охоплює усі країни Європейського Співтовариства і всі сфери науки та техніки в галузі інформаційних технологій – мікроелектроніки, систем обробки інформації та широкий спектр прикладних застосувань, починаючи від бізнесових офісів завершуючи інформаційним забезпеченням урядових структур.

Держава повинна поставити завдання формування такої інформаційної політики, яка б заклала основи вирішення фундаментальних завдань розвитку суспільства, головними серед них є формування єдиного інформаційного простору України і її входження у світовий інформаційний простір, забезпечення інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави. Крім того, увагу слід приділяти формуванню демократично орієнтованої масової свідомості, становленню галузі інформаційних послуг, розширенню правового поля регулювання суспільних відносин, у тому числі пов’язаних з одержанням, поширенням і використанням інформації [6].

МЕДІЙНИЙ ВИМІР СПРАВЕДЛИВОСТІ	415

Не можна не відзначити, що на сучасному етапі інформаційна політика України здійснюється за умов, коли концепція інформаційної безпеки, на жаль, ще перебуває в стадії формування, тобто процес усвідомлення і проголошення доктрини національних інтересів нашої держави невиправдано довго затягнувся у часі.

Значна увага українського суспільства зараз приділяється питанням розвитку національного інформаційного простору, розробці відповідних заходів, спрямованих на створення інфраструктури інформаційної безпеки держави. Особлива увага вже сьогодні приділяється конституційним гарантіям свободи слова в Україні, вільного висловлення своїх поглядів і переконань.

У полі зору органів влади і громадськості перебували питання, пов’язані з виконанням Державної програми розвитку національного книговидання та преси, Національної програми випуску суспільно необхідних видань за державним замовленням, випуску літератури для забезпечення культурно-освітніх потреб національних та етнічних спільнот, що проживають в Україні. Здійснюється робота, спрямована на розвиток електронних засобів масової інформації, які сьогодні домінують в інформаційному просторі.

Загалом основні принципи, норми та положення чинних законів сьогодні вже відповідають загальноприйнятим міжнародно-правовим стандартам, міжнародним конвенціям з прав людини. Водночас існування такої системи законодавчих актів ще не гарантує реального захисту інтересів суспільства щодо отримання вільної та неупередженої інформації. Це пов’язано, передусім з реальним захистом прав журналістів та ЗМІ, дієвістю законів і відповідальністю за їх порушення, зміцненням незалежної судової влади. А головне – це забезпечення свободи журналістської діяльності, вільного доступу до інформації, формування відкритого суспільства.

Ясна річ, ми перебуваємо сьогодні в динамічному розвитку, то ж і законодавство потребує відповідних змін і доповнень. Фактично наш інформаційний простір виявився незахищеним від зовнішніх інформаційних впливів. Ситуація, що склалася, не тільки не відповідає сучасним вимогам, а й створює реальну загрозу національній безпеці та суверенітету. Чинне законодавство, наприклад, залишило відкритими легальні шляхи для фактично необмеженої концентрації в руках окремих юридичних або фізичних осіб друкованих видань, усіх різновидів електронних засобів масової інформації, що вже відзначалося.

В нашій державі дозволено без будь-яких обмежень засновувати ЗМІ особам без громадянства та громадянам інших країн. Виконавчу владу поки що позбавлено права вносити корективи в цю справу. Немає реальних важелів для регулювання мовної ситуації. Саме тому російськомовна преса в Україні становить переважну більшість друкованих ЗМІ [7].

Отже, не зустрічаючи законодавчих перепон в українському інформаційному просторі, за останні роки національна інформаційна інфраструктура формувалася стихійно. Основною мотивацією становлення був фінансовий прибуток, політичні інтереси і амбіції. Інформаційний простір через недосконалість наших законів переповнився неукраїнськими інформаційними потоками, ідеями і символами інших культур. Наслідком цього є намагання витіснити вітчизняні ЗМІ з внутрішнього ринку, нездатність їх вийти у світовий інформаційний простір.

Слід бути об’єктивними: сьогодні держава не має змоги підтримати фінансово понад 11 тисяч зареєстрованих в Україні періодичних видань. Мізерна допомога надається лише виданням для дітей. Як свідчить статистика, засновниками видань найчастіше

416	Міхал Дрождж

виступають: комерційні структури - 58 %, науково-дослідні установи – 11 %, громадські організації, об’єднання – 9 %, навчальні заклади – 6,3 %.

Слід також відзначити, що сьогодні в Україні 80 % газет є приватними, і майже всі вони не користуються інформацією Національного інформагентства, надаючи перевагу альтернативним джерелам, через що, знову ж таки, страждає українське інформаційне поле.

Предметом дискусій і суперечок була й залишається ситуація в телерадіопросторі України. Вона складна, але тут вже чимало зроблено, аби електронні ЗМІ і надалі домінували. На жаль, переважна більшість недержавних телерадіоструктур, почасти і державних, не дотримуються вимог ст. 9 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” в частині мовлення, в якій чітко зазначено: “Телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою”.

Не можна не згадати і те, що поряд із зареєстрованими телерадіоорганізаціями працюють незареєстровані кабельні мережі, які без ліцензії транслюють програми практично всіх телекомпаній Російської Федерації та окремі програми інших держав.

Чи є виходи з такої ситуації? Зрозуміло, що тільки завдяки співпраці держави та громадськості, державних коштів, інформаційних ресурсів та приватних інформаційних систем, що входять до українського інформаційного простору, можна досягти тих успіхів у сфері суспільних інформаційних комунікацій. Україна залишиться на другорядних позиціях і не зможе використовувати новітні інформаційні технології, якщо не буде державного сприяння розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі та забезпечення широкого доступу до неї в Україні. Указ Президента України № 928 “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” від 31. 07. 2001 р.). Проблема ускладнюється тим, що в Україні практично не створюється власний якісний інформаційний продукт, захищений від небажаних глобальних інформаційних впливів і протистоятиме їм. Сучасні інформаційні технології дозволяють неконтрольовано встановлювати інформаційні відносини та впливати на інформаційний простір. Інтернет суттєво змінив методи доступу до інформації та її поширення. Ця мережа порівняно з іншими засобами масової інформації передбачає значно більші можливості щодо реалізації права особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації. Інтернет надає практично необмежений вільний доступ до накопиченої людством інформації незалежно від відстані й місця зберігання, значно наближаючи до першоджерел.

Проте роль ЗМІ і, особливо, електронних ЗМІ (телебачення та радіомовлення), в Україні сьогодні не зменшилася, оскільки для більшої частини населення країни Інтернет, на жаль, недоступний. Проблема розбудови системи інформаційних відносин в Україні визнана на державному рівні. Право громадян на доступ до інформації закріплене Конституцією України, низкою міжнародних договорів. Україна посідає одне з провідних місць у СНД за кількістю законів, що регулюють інформаційні відносини, діяльність мас–медіа і спрямовані на розширення гласності та інформованості суспільства. Створена розгалужена інформаційна мережа, де суб'єктами інформаційних відносин є окремі громадяни, юридичні особи, держава. Прогресивні норми щодо свободи інформаційного обміну закріплені в Україні Законом “Про інформацію”. Економічні взаємини між cуб'єктами інформаційних відносин регулюються Законами України “Про власність”, “Про рекламу”, “Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні”, “Про інформаційні агентства”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” тощо.

МЕДІЙНИЙ ВИМІР СПРАВЕДЛИВОСТІ	417

Держава активно сприяє формуванню інформаційного права в Україні як сукупності норм різних галузей права, які регулюють відносини, пов'язані з інформацією, інформаційними технологіями та комунікаціями. Інформаційне право будується на принципах інформаційної відкритості, прозорості в діяльності державних установ та інших юридичних осіб, гарантованості інформаційної безпеки особистості, суспільства, держави. Інформаційне законодавство має регулювати протиріччя між потребами суспільства у розширенні вільного обміну інформацією окремими обмеженнями на її поширення. Інформаційне законодавство визначає процедури і умови, за яких повинен здійснюватися доступ до інформації комерційних структур, персональної інформації та її поширення. На державному рівні повинно бути сприяння і фінансування заходів, спрямованих на соціально–психологічну адаптацію громадян до умов життя в інформаційному суспільстві, оволодіння новими інформаційними технологіями. Важливим завданням держави є забезпечення інформаційної безпеки України, яка залежить від вирішення проблем формування і керування процесами суспільної свідомості, виробництва та репродукції інформаційних ресурсів і доступу до них, створення цивілізованого ринку інформаційних продуктів та послуг, реалізації прав громадян на інформацію. В Україні вагомим є гуманітарний аспект інформаційної безпеки — вплив інформаційних потоків на цілісність і самобутність змістовного простору суспільства, руйнування мовної та культурної самобутності в умовах глобалізації. З історичних причин українська мова є державною де–юре, але не де–факто, має місце певна функціональна неповнота, недостатня унормованість сучасної української мови, дуже слабка лексикографічна підтримка мовних процесів. Невирішення проблем інформаційної безпеки призводить до уповільнення процесів становлення в Україні інформаційного суспільства, створює реальну загрозу інформаційної експансії інших країн. Державна політика забезпечення інформаційної безпеки повинна бути відкритою і передбачати інформування суспільства про діяльність державних органів і суспільних інститутів у сфері інформаційної безпеки з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством України. Вона має виходити з принципу безумовної правової рівності всіх суб'єктів інформаційних відносин незалежно від їхнього політичного, соціального та економічного статусу, ґрунтуватися на обов'язковому забезпеченні прав громадян і організацій на вільне створення, пошук, отримання, накопичення, зберігання, перетворення і поширення інформації у будь–який законний спосіб. В Україні політика забезпечення інформаційної безпеки будується на досить прогресивних засадах, а саме:

•обмеження доступу до інформаційного ресурсу є винятком із загального принципу відкритості інформації й реалізується тільки відповідно до чинного законодавства;

•відповідальність за збереження інформації, її засекречування і розсекречування персоніфікується;

•доступ до будь–якого інформаційного ресурсу так само, як і обмеження доступу, реалізується з урахуванням визначених законом прав власності на цей ресурс;

•держава формує нормативно–правову базу, регламентуючи права, обов'язки і відповідальність усіх суб'єктів, діючих в інформаційному просторі;

•суб'єкти, які збирають, накопичують і обробляють персональні дані й конфіденційну інформацію, несуть відповідальність перед законом за збереження і використання;

•держава забезпечує захист суспільства від хибної, викривленої і недостовірної інформації, що надходить через засоби масової інформації;

418	Міхал Дрождж

•держава реалізує контроль за створенням і використанням засобів захисту інформації шляхом їхньої обов'язкової сертифікації й ліцензування діяльності в галузі захисту інформації;

•держава підтримує діяльність вітчизняних виробників продуктів і технологій, засобів інформатизації та захисту інформації, вживає заходів щодо захисту внутрішнього ринку від проникнення неякісних засобів інформатизації, інформаційних продуктів і технологій;

•держава сприяє доступу громадян до світових інформаційних ресурсів, глобальних інформаційних мереж;

•держава формує і забезпечує виконання національної програми інформаційної безпеки, яка об'єднує зусилля всіх зацікавлених суб'єктів щодо створення єдиної системи інформаційної безпеки України;

•держава забезпечує цілісність інформаційного простору України;

•держава сприяє всебічному розвитку української мови як основного інструменту перетворення накопичених людством знань в інформаційний ресурс України.

Аналізуючи діяльність держави в інформаційній сфері, закони, нормативні акти, документи, ухвалені останніми роками, слід зазначити, що ця діяльність спрямована на розвиток інформаційно–телекомунікаційної галузі, сприяла розвитку інформаційних технологій у найважливіших сферах життєдіяльності суспільства. Державна інформаційна політика сьогодні спрямована на забезпечення належних правових, економічних, внутрішньо– і зовнішньополітичних, організаційних та інших умов. Усі ці умови необхідні для:

•створення розвиненої та захищеної інформаційної інфраструктури України;

•розвитку міжнародного співробітництва в інформаційній сфері та утвердження України як країни з інформаційним суспільством;

•забезпечення безпеки інформаційної діяльності, життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави в інформаційній сфері.

Суттєвим для інформаційної політики будь–якої держави є дотримання балансу інтересів особистості, суспільства і держави. Держава повинна забезпечувати відкритість та інформованість суспільства про діяльність її органів і суспільних інститутів в інформаційній сфері. Стратегічним має визнаватися пріоритетний розвиток вітчизняних сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій, виробництво технічних і програмних засобів, здатних забезпечити удосконалення національних телекомунікаційних мереж, їх підключення до глобальних інформаційних мереж.

У сфері інформаційної безпеки державна інформаційна політика повинна бути спрямована на:

•захист населення України від інформаційної продукції, яка загрожує його фізичному, інтелектуальному, морально–психологічному здоров'ю (пропаганда жорстокості, насильства, людиноненависності, порнографії, окультизму, вплив на свідомість тощо);

•всебічне сприяння інформаційному забезпеченню правоохоронних відомств для виконання ними своїх функцій;

•охорону державної таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом, а

також здійснення державного контролю за режимом доступу до цієї інформації. Забезпечення ефективної присутності України у світовому інформаційному просторі потребує таких дій з боку держави у міжнародній сфері, як фінансова і правова підтримка створення і розповсюдження українськомовної інформаційної продукції,

МЕДІЙНИЙ ВИМІР СПРАВЕДЛИВОСТІ	419

розповсюдження у світі вітчизняної культурно–мистецької і друкованої продукції; дотримання принципів Європейської Конвенції про права людини, міжнародних документів у галузі міждержавного інформаційного співробітництва.

Глобальна інформатизація призвела до принципових змін у галузі науки, культури та освіти. В Україні потребують державної підтримки вітчизняні фундаментальні та прикладні дослідження, розробки у сфері інформатизації, телекомунікацій і зв'язку, необхідні активні загальнодержавні зусилля, спрямовані на освіту, підтримку та заохочення творчих кадрів в інформаційній сфері. Для досягнення сучасного рівня розвитку інформаційного суспільства в Україні необхідне формування загальнодержавної комп'ютерної мережі освіти, науки, культури, охорони здоров'я тощо як частини світового інформаційного простору. Дієвість інформаційної політики може бути набагато вищою, якщо держава обере стратегію активного учасника інформаційного ринку. Така політика вимагає налагодження виробництва та захисту власного інформаційного продукту, створення умов для просування його на ринку, розвиток методів підготовки споживачів до сприйняття інформації. Розвитку інформаційної сфери, зокрема вітчизняних інформаційних технологій, сприятиме чітке визнання її на державному рівні як стратегічної сфери та комплексне ресурсне (фінансове, організаційне, матеріальне, технічне, кадрове тощо) забезпечення. Чіткішому регулюванню та розвитку інформаційних відносин сприятиме прийняття Інформаційного кодексу України. Підвищення ефективності державного управління діяльністю державних засобів масової інформації вимагає створення системи інформаційно– аналітичного забезпечення органів державної влади, прийняття і реалізації державних програм розробки систем національних інформаційних ресурсів, загальнодоступних архівів інформаційних ресурсів.

Важливою сьогодні є розробка збалансованих вітчизняних стандартів у галузі інформатизації і забезпечення інформаційної безпеки автоматизованих систем управління, інформаційних і телекомунікаційних систем загального і спеціального призначення; прийняття і реалізація державних програм підвищення рівня правової культури і комп'ютерної грамотності; створення системи освіти і працевлаштування фахівців для забезпечення потреб інформаційної сфери. Розвиток інформаційної сфери має особливе значення для становлення в Україні демократичного інформаційного суспільства. Демократична держава повинна дотримуватися динамічного балансу між правом на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань, на вільне збирання, зберігання, використання, поширення інформації та необхідністю дотримуватися вимог національної безпеки. Такий баланс дозволить захистити інтереси держави, підтримувати моральну і духовну стабільність у суспільстві, сприяти реалізації права громадян на отримання всебічної і якісної інформації. Концептуальними є пропозиції щодо широкого залучення саме вітчизняних вчених та виробників до вирішення проблем інформаційної сфери. Вітчизняні фахівці мають гарантувати високу якість інформаційних послуг, безпеку інформаційних технологій, безпеку роботи у світовому інформаційному просторі, для чого повинні бути створені сучасна система сертифікації і стандартизації, система національних інформаційних ресурсів, динамічна інформаційна інфраструктура.

_________

1.Соловьев А.И. Политология: Политическая теория, политические технологии: Учебник.–М.: Аспект Пресс, 2001.– 559с.

420	Міхал Дрождж

2.SMI.RU. Маршал Маклюэн и информационные войны.- http://www.smi.ru/2000/01/14/947797776.html

3.Кулицький С. Інформаційні потреби пострадянської економіки та проблеми їх задоволення // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні:Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М. Князєва.– К.:

Ви-во УАДУ, 2001.– с.267-269.

4.Вплив ЗМІ на демократизацію політичного життя України // Нова політика.- 2001.–

№6.– С.26-29.

5.Кузнєцов С. Україна в європейському інформаційному прсторі // Історичні і політологічні дослідження. Видання Донецького національного університету, історичний факультет.– 2001р.– №3 (7).– С.67-69.

6.Несвіт Г.П. Інформаційна політика держави як фактор реформування суспільства: Автореф. дис. – канд. політ. Наук.– Одеса, 2001.– 16с.

7.Песков Д.Н. Интернет в российской политике: утопия и реальность // Полис.– №1.– 2002.– С.31-45.

8.Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні: Указ Президента України від 31 липня 2000р. № 928/2000.

9.Доповідь Миколи Жулинського.- http//ipc.kiev.ua/Legal/parliament/zhulynskiy.asp

UKRAINIAN INFORMATION SPACE IN THE TRANSITIONAL PERIOD OF HISTORY OF

THE STATE

Oleksandra Dubitska

Ivan Franko National University of Lviv

vul. Universytetska 1, Lviv 79000, Ukraine, tel. [phone]

In the article development of information sphere and its importance for the formation in Ukraine of democratic information society is examined and also analyzing activity of the State in the information sphere.

Key words: Information, communication, informative space, mass media, Internet.

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.