Генерал-губернатор

Арестовать! Арестовать Григория Честаховского. Начать следствие. Установить строжайший надзор за всеми, кто причастен или может быть причастен к этому делу.

М Думи мої квіти мої

Думи мої, думи мої,  Квіти мої, діти!  Виростав вас, доглядав вас,—  Де ж мені вас діти?  В Україну ідіть, діти!  В нашу Україну,  Там найдете щире серце  І слово ласкаве,  Там найдете щиру правду,  А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько,  Моя Україно,  Моїх діток нерозумних,  Як свою дитину.

Кобзарі співають,  Все співають, як діялось,  Сліпі небораки,—  Бо дотепні... А я... а я  Тілько вмію плакать,  Тілько сльози за Украйну...  А слова — немає...  А за лихо... Та цур йому!  Хто його не знає!  А надто той, що дивиться  На людей душою,—  Пекло йому на сім світі,  А на тім...  Журбою  Не накличу собі долі,  Коли так не маю.  Нехай злидні живуть три дні  Я їх заховаю,  Заховаю змію люту  Коло свого серця,  Щоб вороги не бачили,  Як лихо сміється...  Нехай думка, як той ворон,  Літає та кряче,  А серденько соловейком  Щебече та плаче  Нишком — люди не побачать,  То й не засміються...  Не втирайте ж мої сльози,  Нехай собі ллються.

М 7 Проигрыш

Стус

Сонця клопочуться в озерах, спадають гуси до води, в далеких пожиттєвих ерах мої розтанули сліди.

М 8Антігона.

Антігона. Жан Ануй.

Креон. Чи ти чула, як на всіх перехрестях герольди оголошували мій едикт?

Антігона. Так.

Креон. Ти знала, яка доля чекає на того, хто насмілиться поховати твого брата згідно з обрядом?

Антігона. Так, знала.

Креон. Ти, мабуть, сподівалася, що якщо ти дочка Едіпа, то закон не для тебе писаний?

А. Ні, я так не думала.

К. Закон передусім писаний для тебе, Антігоно. Царські дочки перші повинні коритися закону!

А. Була б я служницею, яка миє брудний посуд, і почула у цей час, як читають едикт, то я витерла б руки і побігла б, щоб поховати свого брата.

К. Неправда. Була б ти служницею, ти б не сумнівалася, що тебе стратять, то залишилась би вдома і там оплакувала брата. А так ти гадала, коли ти царської крові, моя племінниця і наречена мого сина, то я, як би там не було, не насмілюся заподіяти тобі смерть.

А. Ви помиляєтесь. Навпаки, я була певна, що ви скараєте мене на смерть.

К. В яку гру ти граєш?

А. Я не граю.

К. Хіба ти не розумієш, що коли хтось, окрім цих трьох солдафонів, дізнається, що ти намагалась зробити, я буду змушений скарати тебе на горло? Якщо ти зараз триматимеш язик за зубами, якщо відмовишся від цього божевільного наміру, в мене буде шанс тебе врятувати. Але через п’ять хвилин така можливість може бути втрачена! Хіба ти цього не розумієш?

А. Необхідно, щоб я пішла і поховала брата, з якого ці люди поскидали землю.

К. Ти маєш намір повторити свій безглуздий жест? Єдине, чого ти доможешся, - нігті в кров зіб’єш, а по тому тебе схоплять.

А. Знаю, нічого іншого я не доможусь. Втім, зроблю, що зможу. Людина повинна робити те, що може.

К. Навіщо ж ти робиш оцей жест?! Про чуже око? Для тих, хто вірить у забобони? Щоб їх проти мене підбурити?

А. Ні.

К. Ні для них, ні для брата. Для кого ж тоді?

А. Ні для кого. Для себе.

К (мовчки дивиться на неї). Невже тобі так закортіло померти? В тебе й зараз такий вигляд, немов ти в сильце потрапила.

А. Не треба мене жаліти. Чиніть, як я. Робіть те, що повинні робити. Але якщо маєте хоч щось людське, робіть швидко. Ось і все, про що я вас прошу. Але якщо маєте хоч щось людське, робіть швидко. Ось і все, про що я вас прошу. На віки вічні в мене мужності не вистачить, це правда.

К (наближається до неї). Я хочу врятувати тебе, Антігоно.

А. Ви цар, ви все можете, але це вам не під силу.

К. Ти так думаєш?

А. Ні врятувати мене, ні утримати. Єдине, що ви можете – це заподіяти мені смерть.

К. А якщо я накажу піддати тебе тортурам?

А. Навіщо? Щоб я плакала, просила на мене зглянутися, обіцяла б що завгодно, а по тому, коли мені більше не буде боляче, знову взялася за своє?

К (стискає їй руку). Слухай мене уважно. Домовились, в мене роль погана, в тебе – добра. Ти сама це відчуваєш. Але не дуже-то цим зловживай, мала холеро. Якби я був пересічним брутальним тираном, тобі вже давно вирвали б язик,а тіло шматували б, або кинули б тебе у яму. Але ти ж в очах моїх читаєш – так, я вагаюся, я тобі дозволяю говорити замість того, щоб покликати солдатів. Тому ти визивно себе тримаєш, тому на рожен лізеш. Яку ціль ти переслідувала, маленька фуріє?!

А. Облиште мене. Мені боляче, коли ви мені так стискаєте руку.

К. Перед тобою ціле життя. Скоріше виходь заміж, Антігоно, будь щасливою. Життя зовсім не таке, як ти гадаєш. Воно подібне до води, і молодь, сама не помічаючи цього, дозволяє йому витікати між пальцями. Стисни руку, мерщій стисни руку! Втримай його! Ось побачиш, воно просте і матеріальне, схоже на насіння, яке лузають, сидячи на припічку. Люди скажуть тобі протилежне, бо їм потрібні твоя сила і твій запал. Ти їх не слухай. Згодом ти також, можливо, запізно збагнеш: життя – це улюблена книга, це дитина, що грається біля твоїх ніг, робоче знаряддя, яке зручно тримати в руці, лава, на якій ввечері сідаєш відпочити перед домом. Життя сповнене щастя.

А. Щастя…

К. Еге ж?

А (лагідно). Яким воно буде, моє щастя? Якою щасливою жінкою стане вона, маленька Антігона? Які жалюгідні вчинки доведеться їй з дня у день робити, щоб зубами вирвати свій маленький кусень щастя?.. Скажіть, кому вона повинна брехати, кому посміхатися, кому запродати себе? Кому вона, відвівши очі, має дати померти?

К (стиснувши плечима). Ти божевільна, замовчи!

А. Ні, я не мовчатиму! Я теж хочу знати, як мені чинити, щоб стати щасливою. І дізнатися негайно, бо ж негайно треба зробити свій вибір. Ви кажете, що життя прекрасне. Ото я й хочу знати, як мені чинити, щоб житим.

К. Ти кохаєш Гемона?

А. Так, я кохаю Гемона. Я люблю Гемона молодого і витривалого, Гемона вимогливого і відданого, як і я сама. Але якщо ваше життя, ваше щастя мусять його потріпати, якщо Гемон більше не буде бліднути, коли зблідла я, якщо він не думатиме, що я померла, коли я запізнююсь на п’ять хвилин, якщо він більше не почуватиметься зовсім самотнім на світі і не буде ненавидіти мене, коли я регочу, а він не знає причини, якщо він мусить стати біля мене «паном Гемоном», мусить, і він теж, навчитися казати «так», тоді я більше не люблю Гемона!

К. Ти не тямиш, що кажеш, замовч!

А. Ні, я знаю, що кажу, це ви мене більше не слухаєте. Я зараз розмовляю з вами надто здалеку, з того царства, куди ви не годні ввійти зі своїми зморшками, зі своєю мудрість, зі своїм черевом. (Сміється).

К (торсає її). Та замовкнеш ти нарешті?

А. Чому ти затикаєш мені рота? Через те, що усвідомлюєш – я кажу правду? Думаєш, я не читаю в твоїх очах, що ти це знаєш? Ти знаєш, що я права, але ніколи не визнаєш цього, бо ти зараз захищаєш своє щастя, немов кістку.

К. Так, захищаю і своє, і твоє, дурепо!

А. Як ви мені остогидли з вашим щастям! З вашим життям, яке необхідно будь-що любити! Ви схожі на собак, які жеруть усе, що знаходять. І ота крихітка талану для щоденного вжитку, якою ви вдовольняєтесь, якщо не дуже вибагливі!..Щодо мене, то я хочу геть усе, все одразу, все цілком, а якщо ні – відмовляюся! Я, я не бажаю бути скромною, не бажаю вдовольнятися якимось дріб’язком. Я сьогодні волію бути певною в своєму щасті, хочу, щоб усе було таке ж прекрасне, як я мріяла в дитинстві, або померти…

К (міцно схопивши її за руку). Я наказую тобі негайно замовчати, ти чуєш?

А. Ти наказуєш мені, кухарю? Ти гадаєш, що можеш мені щось наказувати?

Ісмена. Вибач мені, Антігоно! Ти бачиш, Антігоно, я прийшла, в мене вистачило мужності. Тепер я піду з тобою.

А. Куди ти зі мною підеш?

Ісмена (до Креона). Якщо ви пошлете її на смерть, то нехай і мене стратять разом з нею!

А. О ні! Не тепер! Не з тобою! Я піду сама, сама! Не бери собі в голову, що ти зараз же підеш помирати зі мною за компанію. Це було б надто просто!

І. Я не хочу жити,якщо ти помреш, я не хочу лишитися без тебе!

А. Ти обрала життя, я обрала смерть. Увільни мене зараз від твого квиління. Треба було туди піти сьогодні вранці, лізти рачки, ще вдосвіта. Треба було нігтями рити землю в той час, як вартові були зовсім поруч, і дати себе схопити, як злодійку.

І. Ну той що, я піду туди завтра!

А. Ти чуєш її, Креоне? І вона туди ж. Хтозна, чи не виникне ще у когось, хто послухає мене, подібного бажання? Чого ти ще чекаєш, Креоне, чому не затикаєш мені рота, не кличеш свою варту? Ну, Креоне, сміливіше! Це неприємна хвилина, але її треба пережити. Дій, кухарю, обов’язок велить.

К (раптом горлає). Гвардійці!