Суд над Жанною д’Арк у Руані у 1431 році

Є. – Де ти народилась?

Ж. – У Домремі, на річці Маос.

Є - Як звати твоїх батьків?

Ж. - Жак д’Арк та Ізобо.

Є. – Скільки тобі років?

Ж. – Мені, здається, десь років 19.

Є. – Хто викладав тобі основи віри?

Ж. – Моя мати. Вона навчила мене всім молитвам: ”Отче наш”, ”Ave Maria”, ”Вірую”.

Є. – Прочитай нам ”Отче наш”.

Ж. – Допустіть мене до сповіді – і я охоче прочитаю вам молитву.

Є. – Ти хочеш сповідатись у чоловічому одязі? А ну, скажи краще ”Отче наш”.

Ж. – Не стану говорити – хіба що ви допустите мене до сповіді.

Є. – Жанна, ми, твій єпископ забороняємо тобі залишати твою в’язницю без нашого дозволу. Інакше ти будеш визнана винною у тому, що не підкоряєшся церкві і зневажаєш віру!

Ж. – З вашою забороною я не погоджусь. Отже, якщо я втечу, ніхто не докорятиме начебто я порушила своє слово, тому що я вам нічого не обіцяла. А зі свого боку, я скаржуся на те, що ви повісили на мене ланцюги й закували в залізо!

Є. – Ти вже багато разів намагалась втекти. Тому тебе і утримують так строго.

Ж. – Так, я хотіла втекти й зараз хочу, як кожен в’язень.

Є. – Твої голоси дозволяють тобі втікати з в’язниць коли тобі заманеться?

Ж - Я багато разів просила їх про це, але й досі не отримала дозволу.

Є. – Ось як!

Ж - На Бога сподівайся – себе не цурайся і сам ворушись!

Є – З вашого дозволу, мілорд! Тебе будуть пильно стерегти і заборонять будь кому з тобою розмовляти. Пане Жан Бопер, професор богословського факультету Парижського університету, доручаємо вам подальше ведення допиту!

Б. – (Вклоняється англійцям) Перш за все, Жанна, я ще раз закликаю тебе відповідати на мої запитання тільки правду. Чи ти вчилась якому-небудь ремеслу?

Ж. – Так. Шити білизну та прясти.

Б. – Чим ти займалась в батьківському домі?

Ж. – Я робила всю домашню роботу, іноді допомагала відводити худобу до фортеці, щоб її не вкрали англійці.

Міді. – Пане Бопер, дозвольте додаткове питання: Кого підтримують мешканці Домремі – нашого християннішого пана – короля Англії і Франції, чи того, кого ти звеш королем Франції?

Ж. – У Домремі я знаю лише одну людину, яка стоїть за англійців, але я б хотіла побачити її смерть, якщо буде на це воля Божа.

Англійський спостерігач. - Witch!..

М

Є. – Пане Бопер, продовжуйте допит!

Б. – Коли ти уперше почула голоси?

Ж - У тринадцять років я вперше почула голос, посланий мені Богом. В перший раз я сильно злякалася. Було це влітку, опівдні, в саду мого батька. Голос пролунав позаду мене, з боку церкви. І там спалахнуло яскраве сяйво.

Б - Як же ти бачила сяйво, коли воно було позаду тебе?

Ж - Коли я почула голос втретє, я зрозуміла, що зі мною говорить ангел.

Б – Що він тобі казав?

Ж Він завжди наставляв мене робити добрі справи. Вчив бути гарною дівчинкою та старанно ходити до церкви і по два, а то й три рази на тиждень повторював, щоб я пішла до мого короля, а потім зняла облогу з Орлеану.

Б. Що ти відповідала?

Ж Я відповідала, що я дівчина й нічого не розумію у військових справах. Але голос не давав мені спокою, твердив, що час збиратися в дорогу. І я зібралась.

Естіве. Додаткове питання. А раніше тобі не траплялось йди чи їхати кудись з рідної домівки?

Ж. Так, колись на наше село напали англійці, ми покинули хату і повернулися тільки два тижні потому. На згарище.

Є. – Далі!!!

Лафонтен. Чи припустимо потай втікати з дому? Адже у Писанні сказано: ”Поважай батька твого й мати твою”

Ж. Так, але, хай було б у мене сто отців та матерів, я б все одно пішла.

Б Коли ти зібралася в Шинон, як ти була одягнена?

Ж. Я прибула у Шинон до мого короля у чоловічому вбранні, з мечем, без іншої зброї.

Б А твій король теж чув голоса?

Ж Спитайте його. Можливо вам він відповість.

Б А ти чуєш голоси як колись?

Ж Дня не минає, щоб я їх не чула. Бо зараз мені ніяк і не можна без них.

Б Чого ж ти просиш у своїх голосів.

Ж Перемоги моєї Франції

Б Коли ти билася під Парижем, чи було тоді Боже свято?

Ж. Можливо.

Б А чи дозволено битися та вбивати людей у Боже свято.

Ж Запитайте щось інше.

Б Коли ти прибула у Комп’єн, в той самий день, коли потрапила у полон, чи стала би ти битися, якщо б голоси попередили тебе про твою долю?

Ж. Хоча б із болем у серці, але я б виконала усе, що вони мені накажуть.

Б Коли ти в останній раз чула голоси?

Ж. Сьогодні.

Є. І що вони тобі сказали?

Ж. Вони сказали, щоб я сміливо відповідала Вам, моїм суддям. Ви, єпископ Бове, називаєте себе моїм суддею. Я не знаю чи вірно це. Але я знаю інше. Мій обов’язок сказати вам: ви піддаєте себе великій небезпеці, якщо будете мені поганим суддею.

Б Чиї були твої голоси? Кому вони належали? Хто говорив з тобою?

Ж. Свята Єкатерина, Свята Маргарита, Святий Михаїл.

Б А як ти дізналася, що це саме Святий, а не сатана в образі архангела?

Ж. З того, як він говорив зі мною, з того, як він вчив мене добру.

Б Чому ж він тебе вчив?

Ж Перш за все, щоб я поспішала на допомогу моєму народові, який можновладці покинули в біді. А ще: він розповідав мені про великі страждання Франції…

Б А меч в тебе був.

Ж. Так, меч із Вокулера.

Б. В тебе був твій прапор?

Ж. Так, був стяг, білий як сніг.

Б. А що ти більше цінувала: прапор чи меч?

Ж. Прапор, звичайно. Мабуть, в сто разів більше!

Б. Чому ти не вела з англійцями перемовин, нехтувала законами мирного розв’язання конфліктів.

Ж. Я вела перемовини. Мої люди сказали англійцям, що їм не буде ані пощади, ані відстрочки: і щоб вони негайно забиралися геть з нашої землі! Я сама кричала їм, щоб ішли у чому стоять, нехай лише в одній сорочці, щоб уносили ноги, поки цілі.

Англійський спостерігач. Go and tell him

Бопер (Єпіскопу) Ваше преосвященство!

Єпіскоп. Слухаю вас.

Б. Господин герцог Бедфордський незадоволений: він просив вас прискорити суд. Цей допит здається йому зайвим.

Є. Герцог повинен зрозуміти, що тут церковний суд, а не військовий трибунал, але герцог може бути заспокоєний у результатах справи. Продовжуйте, пане Бопер.

Б. Як ти вважаєш, Бог ненавидить англійців?

Ж. Мені невідомо ставлення до них Бога. І що Він планує вчинити з їх душами мені невідомо. Я знаю тільки, що всі вони будуть вигнані з Франції окрім тих, хто знайде на цій землі свою могилу.

Англійський спостерігач. Inkompetent! (Йде геть)

Є. Отже, почувши відповіді підсудної, ми оголошуємо сьогоднішнє засідання закритим. Панове, від цього часу я буду допитувати підсудну один з двома помічниками при виключенні будь якої гласності. Ще раз нагадую: нікому не дозволено залишати Руан до закінчення процесу. Пане Мас’є, відведіть підсудну назад, до в’язниці.

М 16 Переход на Майдан 2

МАЙДАН - 2 ЧАСТИНА

М 17 Кто я?

БЖ. Більченко Є. Кто я? Я – мальчик.  Я сплю, свернувшись в гробу калачиком. Мне снится футбол. В моей голове – Калашников. Не вовремя мне, братишки, пришлось расслабиться! Жаль, девочка-врач в халатике не спасла меня… Я – девочка-врач.  Я в шею смертельно ранена. В моём городке по небу летят журавлики И глушат Wi-Fi, чтоб мама моя не видела, Как я со своим любимым прощаюсь в Твиттере… Я – мама.  О фартук вытерев руки мыльные, Звоню на войну я сыночке по мобильному. Дитя не берёт! Приедет, − огрею веником! «Его отпевают», − слышу ответ священника… Я – батюшка. Я собор свой открыл под госпиталь И сам в нём служу медбратом, помилуй Господи! Слова для души, что чреву – пуд каши гречневой: За это крестил поэта я, пусть и грешен он... Я – просто поэт. Я тоже стою под пулями. Кишка, хоть тонка, как лирика Ахмадулиной, Но всё ж не настолько, чтобы бояться красного: Нужнее стихов сегодня – мешки с лекарствами… Я – старый аптекарь. Мне бы – давно на пенсию: Сидеть и блаженно пялиться в ящик с песнями. Но кончились бинт, и вата, и маски вроде бы: Начальник, пришли термальной воды для Родины! Я – Родина. Я ребёнок − и сплю калачиком. Назначенный государством, ко мне палач идёт, Из недр моих вырыв мрамор себе на логово: Налоговой сдал налог он, но Богу – Богово. Я – Бог. И я тоже − Папа. Сынок Мой Ласковый У дауна в классе детский отнял Калашников. Сказал, мол: «Ни-ни!» − и прыгнул без парашютика… Спи, золотко. Спи, Мой Мальчик. Я Воскрешу Тебя. М 18 Весна

Перед памятником архангелу Михаилу. Мой добрый архангел, как страшно, как больно, как странно тебя здесь увидеть, крылатого, в золоте дня. В груди у столицы зияет смертельная рана, но кажется мне, эта рана - в груди у меня.

А ты, невредимый, стоишь, как ни в чём не бывало, защитник отечества, веры немой истукан! Ты видел вчера, как мальчишек война убивала и горлом девчонки кровавый ручей протекал, ты слышал, как лопались тонкие, звонкие связки, как тромбом в гортани спеклась украинская речь... Как мог ты спокойно смотреть на щиты, и на каски, сжимая в громадной руке бесполезный свой меч? Что стоило ангелу вышвырнуть снайпера с крыши, прозрением собственным страшным обуглить дотла... Неужто был отдан приказ командирами свыше стоять на посту и не влазить в чужие дела? Я знаю, архангел, ошибки верховных фатальны. Кому их судить и в каком над-небесном суде?! А раньше... ещё до тебя... здесь играли фонтаны, и дети плескались в хрустальной, как слёзы, воде...