М Пливуть гроби
Пливуть гроби по морю, як човни - по морю рук, по морю сліз і гніву. Пливуть в човнах розтерзані сини на хвилі молитов і переспіву. Так ніби в жилах замерзає кров, а потім б’є у скроні голос крові за тим, хто тихо жив, а відійшов у дзвонах слави праведним героєм. Пливуть човни, гойдає кожну лодь людська долоня, тепла і тремтяча, човнами править втишений Господь, а серце розривається і плаче. І кожна мати плаче, і пече їй кожна рана у чужого сина. Стоїть Майдан братів – плече в плече і разом з ним ридає Україна. Нехай же вам, герої, віддає Святий Петро ключі від того раю, де убієнний ангелом стає, бо він герой. Герої не вмирають. Герої не вмирають. Просто йдуть з Майдану – в небо. В лицарі – зі смерті. Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть… Героєм слава – вписано у серці.
Мария Луценко
Ленке, сестре, на смерть Андрея. Сопит весна невозмутимо, как чья-то маленькая жизнь. Ныряй, сестра, в её рутину. Держись, как я держусь, держись за руку памяти и боли, тащи под локоть эту скорбь, живи как можешь, поневоле, отращивая вдовий горб. Нам ничего не остаётся, как жить до старости, кряхтя. Весна нелепая смеётся, как несмышлёное дитя И тянет пухленькие ручки к лицу убитого отца. На небе беленькие тучки Летят, упрямо, без конца... Зима исчезнет безвозвратно, как чья-то маленькая смерть. Кроваво-алых маков пятна сожгут в огне земную твердь, могилы маленьких идиллий покроют листья лебеды. Мы победили... Победили... Но это только пол беды...
Діана Іщенко
М Постріл у серце Постріл у серце. Що далі? Небо. На совість – жодних образ. Героям слави і сліз не треба. Їм тільки б гордість. За нас. Позаду в них – усе найдорожче: Країна, родина, друг. За спокій наших прийдешніх ночей Горів їх незламний дух. За кожен крок заплачено кров'ю, За кожне щастя – слізьми. Небесна сотня, лише тобою Зняте клеймо «раби». Як зберегти тремтіння лампади, Обличчя та імена? Щоб нас завжди берегла від зради Кожна ваша труна. Коли остання свіча розтане За вічність. За упокій. Ми не здамося. Тепер за нами – Найважливіший бій.
М Мы боги
Мы - боги. Мы – боги, но со смертью на хвосте. Мы – беглые рабы дурных привычек. Ни дня не продержаться нам без спичек в грядущей, страшной, вечной мерзлоте миров, где встречный встречному чужой. Мы нашим одиночеством ранимы. Над головами царственные нимбы, но никого, как в детстве, над душой… Мы – боги лишь до той поры, пока война не постучится в наши двери и не оскалит острие клыка, тогда мы – в душу раненые звери. В нас дремлет ярость неземных царей, как дремлет волк под шкурою овечьей. Одна любовь нас делает добрей и Человечней. Февраль, 2013 год
М
Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата – Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати. Благословіть дітей своїх Твердими руками І діточок поцілує Вольними устами. І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечерній Тихо засіяє… Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю!
14 декабря 1845, Вьюнища