2.3. Досягнутий рівень та динаміка продуктивності праці, та трудоміскості продукції

Трудомісткість продук­ції – показник, що характеризує затрати робочого часу на виро­бництво одиниці або всього обсягу виготовленої продукції.

У процесі економічного аналізу трудомісткості вивчається її ди­наміка, причини зміни її величини і вплив на продуктивність праці.

Динаміку та вплив зміни величини трудомісткості на продук­тивність праці робітника можна простежити, використовуючи показник питомої трудомісткості в розрахунку на 1000 грн про­дукції (табл. 2.6).

Наведені в таблиці дані показують, що питома трудомісткість практично значно ззнизилась проти минулого періоду на 54,56% (100,0 – 45,44,0) за плану 16,77 % (100,0 – 83,23). За рахунок цього фактора було в основному забезпечене зростання годинної продуктивності праці, яка залежить від рівня трудових затрат і виконання норм.

Таблиця 2.6

Аналіз трудомісткості продукції

Показник	Мину­лий період	Звітний період		Зміна показника, %
		за планом	фактично	план до минулого періоду	фактично до минулого періоду	фактично до плану
Обсяг товарної продукції, тис. грн	4668	5719	10296	122,5	220,6	180,0
Відпрацьовано всіма робітниками тис.люд-год.	69,58	71,0	69,605	102,05	100,0	98,0
Питома трудомісткість на 1000 грн, люд.-год. [(р.2: р.1)1000]	14,91	12,41	6,76	83,23	45,44	54,47
Середньогодинний виробіток кожного робітника, грн (р.1: р.2)	67,09	80,45	147,92	119,91	220,48	183,87
Середньорічний виробіток одного робітника, грн	21412,8	26976,4	49028,6	125,98	228,97	181,75

Фактично годинна продуктивність праці зросла (у тому числі за рахунок зниження трудомісткості) на 120,1% (54,56 ·100) : [100 - 54,56]

Виконання норм залишилось практично на тому самому рівні, а підвищення середньогодинного виробітку досягнуто цілком за рахунок зниження трудомісткості.

Оскільки між трудомісткістю (ТМ) і продуктивністю праці іс­нує зворотний зв'язок, можна визначити темп зростання серед­ньогодинного виробітку (ГВ):

КП п = ТМ · 100 : (100 – ТМ) ; КП п = 45,53 · 100 : (100 – 45,53) = 83,59%

і навпаки, знаючи темп зростання продуктивності праці, можна визначити відсоток зниження трудомісткості:

ТМ% = ГВ·100 : (100+ГВ); ТМ = 83,59 ·100 : (100+83,59) = 45,53%

У процесі дальшого аналізу трудомісткості продукції необхід­но визначити показники питомої трудомісткості окремих видів продукції. Зниження або підвищення середнього рівня питомої трудоміс­ткості може відбутися за рахунок зміни її рівня щодо окремих видів продукції та зміни структури виробництва.

Значний вплив на рівень та динаміку трудомісткості виробницт­ва продукції виявляє нормування праці. Аналіз стану і якості нор­мування праці проводиться за станом охоплення робіт нормуван­ням, обґрунтованістю і напруженістю чинних норм та оцінкою ступеня їх виконання. Частку нормованих робіт у їх загальному об­сязі аналізують як у розрізі окремих виробництв, так і за категорія­ми працівників і в середньому на підприємстві. Ступінь прогресив­ності норм визначається за часткою науково і технічно обґрунто­ваних норм у загальній їх кількості та за масштабами перегляду.

Рівень виконання норм виробітку визначається як відношення нормованого часу до фактично витраченого щодо окремих робіт робітників основного й допоміжного виробництва.

Продуктивність праці – найваж­ливіший якісний показник використання трудових ресурсів підпри­ємства і головний фактор зростання обсягів виробництва продукції.

Вимірюється продуктивність праці двома способами: кількіс­тю продукції, випущеної за одиницю часу, або кількістю часу, за­траченого на виготовлення одиниці продукції.

Під час аналізу обчислюють годинну, денну і місячну (квар­тальну, річну) продуктивність праці одного працюючого або од­ного робітника. Перші два показники визначаються як відношен­ня обсягу товарної продукції до загальної кількості відпрацьо­ваних усіма робітниками людино-годин і людино-днів, а інші – як відношення того самого обсягу до середньоспискової чисель­ності робітників або всіх працівників.

За умов ринкового господарювання ці показники використо­вуються для внутрішніх інформаційних потреб оперативного управління виробництвом, а також для визначення тієї чи іншої економічної вигоди, що очікується в майбутньому.

Продуктивність праці характеризується вартісними, трудовими та натуральними показниками. Дуже важливо правильно вибрати систему її вимірників, маючи на увазі можливість використання на­туральних (у штуках, тоннах, метрах, літрах), трудових (у нормо-годинах) і вартісних вимірників (у грн, тис. грн, млн грн).

Найуніверсальнішим є грошовий вимірник, який може бути використаний на будь-якому підприємстві чи галузі виробництва. Аналізуючи продуктивність праці в динаміці, товарну продукцію необхідно перерахувати в порівнянних цінах, що певною мірою забезпечить можливість об'єктивного аналізу затрат праці на ви­готовлення продукції.

Аналіз продуктивності праці розпочинається з вивчення її рів­ня, динаміки та загальної оцінки виконання план. Наведені в табл. 2.7 дані свідчать про те, що підприємство перевиконало план за всіма показниками продуктивності. Серед­ня продуктивність одного працюючого зросла у звітному періоді проти планової на 81,7 %, а одного робітника – на 81,1%.

При цьому підприємство більш ніж досягло продуктивності праці, закладеної в плані підприємства 25,9 % в розрахунку на одного працюючого [(26976,4:21412,8)∙100-100)] і 27,5 % в розрахунку на одного робітника [(38641,9:30311,7)∙100-100)]. Це говорить про те, що під­приємство спромоглося здійснити всі заходи і значно більше для зростання продуктивності праці, що їх було заплановано у звітному періоді.

Таблиця 2.7

Дані для аналізу продуктивності праці

Показник	Ми­нулий період	Звітний період (2012)		Відхилення від плану (±)
		за пла­ном	фактично	абсол.	%
Товарна продукція, тис. грн	4668	5719	10296	+4577	+80,0
Чисельність працівників, осіб	218	212	210	-2	-0,9
- з них робітників	154	148	147	-1	-0,7
Питома вага робітників у загальній чисельності працівників, %	70,6	69,8	70,0	+0,2	+0,3
Кількість відпрацьованих робітниками: людино-днів, тис.	69,58	70,165	69,605	-0,56	-0,8
- людино-годин, тис.	406	411	394	-17,0	-4,1
Кількість днів, відпра­цьованих одним робіт­ником	270	270	268	-2	-0,7
Середня тривалість ро­бочого дня, год.	6,99	7,1	7,0	-0,1	-1,4
Середня кількість годин, відпрацьованих одним робітником	1889,6	1916,9	1876,2	-40,7	-2,1
Середня продуктивність праці одного працівника, грн	21412,8	26976,4	49028,6	+22052,2	+81,7
Середня продуктивність праці одного робітника, грн	30311,7	38641,9	69972,8	+31330,9	+81,1
Середньоденна продук­тивність праці одного ро­бітника, грн	112,2	143,1	261,3	+118,2	+82,6
Середньогодинна продуктивність праці одного робітника, грн	16,04	20,16	37,33	+17,2	+85,2
Витрати людино-годин на виробництво 1 тис. грн продукції	62,34	49,61	26,79	-22,8	-46,0

Аналіз також показує, що продуктивність праці зросла за всіма показниками проти планових, але не однаковою мірою.

Різниця в рівнях виконання плану щодо середньої продуктивності праці одного працюючого і одного робітника в -0,6% (81,1-81,7) пояснюється збільшенням питомої ваги робітників у загальній чисельності працівників основної діяльності на 0,2 % (70,0-69,8).

Різниця в рівні виконання плану щодо середньої продуктивності праці у звітному періоді та середньогодинної продуктивною праці одного робітника в 1,5% (82,6-81,1) виникла у зв'язку наявністю цілоденних втрат робочого часу, які становили 2 днів або 0,7 % на кожного робітника.

Різницю в рівні виконання плану одним робітником щодо середньогодинної і середньоденної продуктивності праці в 2,6% (85,2-82,6) пов'язано з наявністю внутрізмінних втрат робочого часу, які становили 0,1 години (7,0 - 7,1) за кожну зміну на одного робітника.

Отже, за планування й організації виробництва необхідно обов'язково враховувати можливості зростання рівня показників, пов'язаних із цілоденними, внутрішньозмінними, невиробничими втратами робочого часу, а також можливе зростання продуктив­ності праці робітників-відрядників.

Однак зростання продуктивності праці слід відрізняти від її інтенсивності (підвищення ступеня експлуатації), що є суттєвим як в управлінні трудовими відносинами, так і соціальної справед­ливості праці. Зростання продуктивності праці можливе лише за умови додаткових інвестицій, що передбачає вихідну оцінку обґрунтованості завдань зростання її продуктивності.