Шкала для оцінки тесту Наваккі

Потужність навантаження (Вт/кг)	Тривалість роботи на кожному ступені навантаження (хв.)	Оцінка результату тестування
2	1	Низька працездатність у нетренованих
3	1	Задовільна працездатність у нетренованих
3	2	Нормальна працездатність у нетренованих
4	1	Задовільна працездатність у спортсменів
4	2	Нормальна працездатність у спортсменів
5	1-2	Висока працездатність у спортсменів
6	1	Дуже висока працездатність у спортсменів

Нормальна фізична працездатність за даним показником у нетренованих осіб – виконання протягом 2 хв. навантаження потужністю 3 Вт/кг, у тренованих – 4 Вт/кг .

Дослідження максимального споживання кисню прямими методами, які ґрунтуються на аналізі видихуваного повітря за допомогою спеціальних приладів – газоаналізаторів – в умовах виконання максимальних фізичних навантажень, є досить складною та небезпечною процедурою. Тому МСК частіше також визначають за допомогою непрямих, розрахункових, методів з використанням субмаксимальних навантажень.

Одним з таких методів є визначення МСК за даними РWC₁₇₀ (4; 5), так як між даними показниками існує висока кореляційна залежність.

МСК = 1,7 х РWC₁₇₀ + 1240 (4)

МСК = 2,2 х РWC₁₇₀ + 1070 (для спортсменів, що (5)

тренуються на витривалість)

Де мск виражається в мл/хв, а рwc170 – в кгм/хв.

Крім того, визначення МСК можливо в умовах природної спортивної діяльності – під час тестування загальної витривалості. Оскільки між величинами МСК і результатами тестування загальної витривалості існує прямолінійна залежність. Такі тести називаються “польовими”. Найбільш поширеними серед них є тести К. Cooper (12-хвилинний та 1,5-мильний). Однак, дані функціональні тести вимагають значного (майже максимального) напруження основних функціональних систем організму. У зв’язку з чим їх не можна проводити без попереднього тренування, тобто без підготовки організму до навантаження. Для здорових нетренованих осіб віком 30 років і старших необхідне тренування не менш 6-ти тижнів.

Оцінка: Отримані величини МСК необхідно оцінювати з урахуванням маси тіла досліджуваного. В середньому МСК у нетренованих молодих чоловіків складає 44-51 мл/хв/кг, у жінок – 35-38 мл/хв/кг. Показник МСК нижчий ніж 25 мл/хв/кг у чоловіків і 20,5 мл/хв/кг у жінок – свідчить про дуже поганий функціональний стан, а вищий ніж 51,5 мл/хв/кг у чоловіків і 38,9 мл/хв/кг у жінок – про відмінний функціональний стан. У тренованих осіб МСК може досягати 80-90 мл/хв/кг і більше.

За величинами РWC₁₇₀ і МСК, крім функціональних здібностей, можна визначити також клас працездатності (тобто професійну придатність) та групу інвалідності (придатність до трудової діяльності).

ЗВ’ЯЗОК ФІЗИЧНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ З ПОКАЗНИКАМИ ФІЗИЧНОГО ЗДОРОВ’Я

Визначенню фізичної працездатності та аеробної продуктивності у функціональній діагностиці надають великого значення ще й тому, що дані показники дозволяють оцінити рівень фізичного здоров’я людини.

За думкою дослідників (Г.Л. Апанасенко, Л.О. Попова, 1998 та ін.), медицина і суспільство в цілому наближаються до розуміння того, що стратегія досягнення оптимального рівня здоров’я людини тільки через лікування хвороб не може вирішити всіх проблем і є безперспективною й безвихідною. Стає все більш очевидним, що перевагу слід віддавати другому напрямку, а саме охороні здоров’я практично здорової людини. Проте збереження і зміцнення здоров’я не можливо без чіткого уявлення його сутності. На жаль, в практичній медицині ще й досі оцінка здоров’я базується на єдиній альтернативі “здоровий-хворий”, тобто, якщо при обстеженні у пацієнта не виявлено ознак захворювання, то методом виключення ставиться діагноз “здоровий”.

Враховуючи визначення зі Статуту ВООЗ, що здоров’я – це не тільки відсутність хвороб чи фізичних вад, було розпочато дослідження щодо розробки конкретних критеріїв соматичного здоров’я людини. Вперше М.М. Амосов поставив запитання: “Хто із здорових здоровіший?” та запропонував термін “кількість здоров’я”. На думку автора, соматичне здоров’я представляє собою певний функціональний резерв, який забезпечує максимальну продуктивність органів і систем при збереженні якісних меж їх функцій, що зумовлює швидку адаптацію організму до умов навколишнього середовища та сприяє підвищенню резистентності до різних несприятливих чинників. Автор підкреслює, що цей функціональний резерв може бути виражено конкретними показниками чи параметрами.

На теперішній час існує декілька моделей, на яких базується визначення “кількості здоров’я”. Серед них на особливу увагу заслуговують: модель “донозологічної діагностики” та модель “діагностики здоров’я по прямим показникам”.

Модель “донозологічної діагностики” основана на “адаптаційній” концепції В.П. Казначеєва і Р.М. Баєвського (1974). В основу даної концепції покладено положення про те, що адаптаційні можливості людини є мірою її здатності зберігати нормальну життєву діяльність в неадекватних умовах середовища. На думку авторів, при переході від стану здоров’я до хвороби відбувається декілька стадій, під час яких організм намагається пристосуватися до нових умов існування завдяки змінам рівня функціонування і напруження регуляторних механізмів. Залежно від ступеня напруження адаптаційних механізмів, автори пропонують здійснювати донозологічну діагностику. При цьому вони виділяють наступні стадії адаптаційного процесу або донозологічні стани: задовільна адаптація, функціональне напруження механізмів адаптації, незадовільна адаптація та зрив механізмів адаптації. Для характеристики донозологічних станів найбільше розповсюдження отримав метод математичного аналізу варіабельності серцевого ритму (Р.М. Баєвський, 1979), який дозволяє визначати індекс напруження міокарду (ІН), та метод розрахунку “адаптаційного потенціалу системи кровообігу” (АП).

Недостатком даної моделі є те, що дезадаптація та зрив адаптації можуть виникнути, незважаючи на значні резерви функцій (наприклад, в екстремальних умовах) або, напроти, при низькому рівні здоров’я (наприклад, під час ремісії при хронічному захворюванні) може визначатися стадія задовільної адаптації.

Друга модель передбачає діагностику здоров’я на основі визначення “прямих показників”, до яких відносяться енергопотенціал та біологічний вік. Дані показники дозволяють оцінювати, перш за все, біологічну функцію виживання, тобто здатність біосистеми зберігати свою структуру та функцію в умовах існування, які постійно змінюються, що є одним з основних проявлень здоров’я.

Визначення енергопотенціалу базується на “енергетичній” теорії Г.Л. Апанасенка (1985), згідно якої основна умова існування усього живого на Землі – це здатність поглинати енергію з навколишнього середовища, акумулювати її та використовувати для здійснення процесів життєдіяльності. Чим вищі резерви біоенергетики, та, відповідно, здібності до мобілізації функціональних резервів організму, тим вищий рівень життєздатності. Оскільки найбільш ефективним та економним постачальником енергії в організмі є аеробний метаболізм, то саме аеробна продуктивність визначає рівень соматичного здоров’я людини. Інтегральним показником аеробної продуктивності, як вже було відзначено, є МСК. Саме тому даний показник експертами ВООЗ рекомендовано як один з найбільш інформативних та надійних критеріїв рівня здоров’я населення планети, тобто як показник “кількості здоров’я”.

Г.Л. Апанасенко підкреслює, що чим вищий рівень МСК, тим вища стійкість організму до різноманітних несприятливих чинників – “від гіпоксії та інтоксикації до втрати крові та радіації”. Більш того, клінічні спостереження автора показали, що існує певна межа аеробного потенціалу, нижче від якої, розвиваються спочатку ендогенні фактори ризику, а в разі наступного зниження – хронічні соматичні захворювання, збільшується ризик смерті. Дану межу автор назвав “безпечний рівень соматичного здоров’я індивіда”. У чоловіків він складає 40-42 мл/хв/кг, у жінок – 33-35 мл/хв/кг.

Враховуючи, що дослідження МСК є не завжди доступною процедурою, особливо при масових обстеженнях, запропоновані системи кількісної оцінки рівня фізичного здоров’я за допомогою експрес-методів на основі показників, які корелюють з показником МСК.

Визначення другого прямого функціонального показника рівня здоров’я – біологічного віку (В.П. Войтенко, 1991) – дозволяє оцінити ступінь відповідності “вікового зносу” календарному віку людини, а саме відображає темпи біологічного старіння, від яких в значній мірі залежить функціонування основних систем життєзабезпечення та тривалість життя.

Таким чином, дослідження та оцінка функціонального стану організму, фізичної працездатності та рівня соматичного здоров’я дозволяє своєчасно виявляти групи ризику серед практично здорового населення з проведенням відповідних профілактичних заходів, спрямованих, перш за все, на оптимізацію рухової активності людини, а також – на ліквідацію факторів ризику захворювань.

3. Матеріали для самоконтролю: