2. Класифікація поведінкових відхилень

Єдиної класифікації поведінкових відхилень поки що не існує, головно через міждисциплінарний характер проблеми поведінкових девіацій. Відповідно до предмета дослідження різних галузей наук виокремлюють п'ять основних підходів до проблеми класифікації поведінкових відхилень: соціологічний, правовий, педагогічний, медичний, психологічний.

Соціологія розглядає поведінкові девіації як соціальні явища, які можна згрупувати за певними підставами:

• в залежності від масштабів виділяють масові та індивідуальні відхилення;

• за значенням наслідків – негативні (викликають шкідливі наслідки і становлять потенційну небезпеку) та позитивні;

• за суб’єктами – відхилення конкретних осіб, неформальних груп, офіційних структур, умовних соціальних груп;

• за об’єктами – економічні, побутові, майнові порушення та ін.;

• за тривалістю – тимчасові та тривалі;

• за типами порушуваних норм – злочинність, п’янство (алкоголізм), наркотизм, самогубства, аморальна поведінка, бродяжництво, проституція, хуліганство, утриманство, корупція, бюрократизм, тероризм, расизм, геноцид, деструктивні культи.

Право відносить до девіантної поведінки все, що суперечить прийнятим на даний час правовим нормам і підлягає покаранню за законом. Провідним критерієм правової оцінки дій індивіда є рівень їх суспільної небезпеки. За характером і ступінню соціальної небезпеки протиправні дії поділяють на: злочини, адміністративні і цивільно-правові делікти, дисциплінарні проступки (у Кримінальному та Цивільному кодексах вміщено перелік різних форм девіантної поведінки з правового погляду).

Згідно з педагогічним підходом девіантна поведінка визначається з огляду на основні педагогічні завдання виховання і навчання учнів. Поведінка школяра, що характеризується як анормальна, класифікується як шкільна та соціальна дезадаптація.

До шкільної дезадаптації поряд з такими її проявами, як низька навчальна успішність, порушення стосунків з однолітками, емоційні розлади, належать і поведінкові відхилення, основними з яких є: дисциплінарні порушення, прогули, гіперактивна й агресивна поведінка, куріння, хуліганство, дрібні крадіжки, брехня.

Ознаками соціальної дезадаптації є всі прояви шкільної дезадаптації, до яких додаються: регулярне вживання психотропних речовин (алкоголь, наркотики), сексуальні девіації, проституція, бродяжництво, скоєння злочинів, узалежнення від релігійних сект, комп'ютерних ігор або телевізійних серіалів.

У педагогічній практиці є багато клпсифікацій соціально дезадаптованих дітей: недисципліновані, педагогічно занедбані, важковиховувані; діти з відхиленнями в поведінці, соціально занедбані діти, діти, що схильні до правопорушень, і т. ін. Автори цих класифікацій розподіляють прояви девіантної поведінки за ступенем наростання соціальної дезадаптації. Наприклад, спочатку недисциплінованість, потім це переходить у педагогічну занедбаність, згодом у важковиховуваність і т. ін.

Медична класифікація поведінкових розладів ґрунтується на психопатологічному та віковому критеріях. У відповідності з ними виділяють поведінкові порушення, що відповідають медичним діагностичним критеріям, тобто досягають рівня хвороби.

У вітчизняній літературі з питань психіатрії, наркології, нейропсихології та інших галузей медичних знань девіантна поведінка підлітків зазвичай класифікується так:

• делінквентна поведінка;

• раннє вживання алкоголю і наркотичних речовин;

• девіації сексуальної поведінки;

• суїцидальна поведінка;

• втечі з дому і бродяжництво.

Медичний підхід не дає змоги зясувати всі аспекти девіантної поведінки, оскільки наведені вище її прояви можуть бути і у цілком здорових осіб.

Психологічна класифікація видів девіантної поведінки ґрунтується на виокремленні соціально-психологічних відмінностей певних різновидів девіантної поведінки. Вона базується на таких критеріях:

• різновид норми, що порушується;

• психологічні цілі поведінки та їх мотивація;

• наслідки цієї поведінки й шкода, нею спричинена;

• індивідуально-стильові характеристики поведінки;

• вікові характеристики поведінки.

У межах психологічного підходу використовують різні типології девінтної поведінки. Більшість авторів (Ю. Клейберг, Б. Урванцев та ін.) виокремлюють три основні групи поведінкових девіацій:

• негативні (напр. вживання наркотиків);

• позитивні (напр. соціальна творчість);

• соціально нейтральні (напр. жебрацтво).

О. Змановська виокремлює три групи девіантної поведінки:

• антисоціальна (делінквентна) поведінка – це поведінка, що суперечить правовим нормам, загрожує соціальному порядку і благополуччю оточуючих людей;

• асоціальна (аморальна) поведінка - це поведінка людини, яка ігнорує моральні норми, чим загрожує благополуччю міжособистісних стосунків. Може виявлятися у формі агресивних дій, сексуальних девіацій, узалежнення від азартних ігор, бродяжництва тощо;

• диссоціальна (аутодеструктивна, саморуйнівна) поведінка – поведінка, що відхиляється від медичних і психологічних норм, загрожує цілісності й розвитку самої особистості. Основними формами само руйнівної поведінки є: суїцидальна поведінка, хімічна залежність, нехімічні адикції, фанатична залежність, аутична поведінка, віктимна поведінка, діяльність, що пов’язана з ризиком для життя, залежність від їжі.

Розлади поведінки у дитячому віці мають свої класифікації. Так М. Раттер визначає дві основні підгрупи:

• соціалізовані форми антисуспільної поведінки – діти і підлітки добре адаптуються всередині анти суспільних груп, не проявляють ознак емоційних розладів, здійснюють антисоціальні вчинки в групі;

• несоціалізована агресивна поведінка – діти й підлітки мають дуже погані стосунки з найближчим оточенням (іншими дітьми, сім'єю), їм притаманні ворожість, негативізм, зухвалість і мстивість.

Д. Оудсхорн поділяє поведінкові розлади в дитячому віці на гіперактивність і антисоціальну агресивну (або опозиційну) поведінку. Для підліткового віку він виокремлює антисоціальну (делінквентну) поведінку, вживання наркотиків, неприйнятну статеву поведінку.

Зрозуміло, що наведений перелік класифікацій не є вичерпним. Виокремлення окремих видів девіантної поведінки і їх систематизація за схожими ознаками є умовними. В реальному житті окремі форми досить часто пересікаються чи об’єднуються, а кожен конктетний випадок девіантної поведінки є неповторним та індивідуальним.