6. Категорії розподілу неповнолітніх з девіантною поведінкою та зміст профілактики девіантної поведінки дітей та молоді

Категорії розподілу неповнолітніх з девіантною поведінкою:

• Діти з «»соціалізованими формами» антисуспільної поведінки. Пристосовуються до соціальних норм антисуспільних груп, явно не демонструють свою поведінку, іноді проявляється властивий гарний інтелект, розвинена рефлективність, та при цьому, низький рівень моральної свідомості. Їх відрізняє вміння маніпулювати оточуючими та почуття міри у цій діяльності.

• Діти з несоціалізованою агресивною антисуспільною поведінкою. Знаходяться у поганих відносинах з однолітками та зі своєю родиною, мають значні порушення, які виявляються в негативній агресивності, зухвалості та помисловості.

Класифікація асоціальних підліткових груп.

І. П. Башкатов виділяє три рівні розвитку криміногенних груп:

• Передкримінальні або асоціальні групи підлітків, що орієнтовані на антисуспільну діяльність. Це стихійні неформальні групи, що виникають за місцем проживання. Для них є характерним безцільне проведення часу, ситуативна соціально несхвалювана поведінка: азартні ігри, п’янство, незначні правопорушення і т.д. Члени групи не вчиняють масово правопорушень, для цього вони недостатньо організовані. Основною діяльністю таких груп є спілкування – основою якого є беззмістовне проведення вільного часу.

• Нестійкі чи криміногенні групи характеризуються злочинною спрямованістю групових ціннісних орієнтацій. П’янство, розпуста, здирництво, устремління до легкого життя стають нормою. Від дрібних правопорушень, що не є кримінально караними, члени групи переходять до більш суспільно небезпечних дій. Однак ще немає заздалегідь підготовленої і організованої злочинної діяльності, але вже спостерігається схильність до здійснення злочинів окремими представниками групи.

• Стійкі кримінальні або злочинні групи. Це стійкі об’єднання підлітків, що сформувалися для здійснення злочинів ( крадіжки, пограбування, розбійні напади, хуліганство, насильство і т.д. ). В них спостерігається вже чітка організаційна структура. Виділяється «керівний центр» – лідер, «кращі» виконавці. В групах існує система неписаних законів, норм і цінностей, які ретельно приховуються від оточуючих. Недотримання чи порушення цих “законів” призводить до розпаду групи, тому порушники «конвенції» переслідуються і караються. В групах панує жорстка залежність членів одних від других , основою якої є кругова порука; тому кількісний склад такої групи є більш-менш стабільним. Злочин заздалегідь розробляється і затверджується, роз приділяються ролі, визначаються терміни проведення злочинних операцій. Часто члени групи бувають озброєні холодною зброєю, що робить подібні групи дуже небезпечними.

Класифікація груп підлітків правопорушників

Д. І. Фельдштейн виділяє п’ять груп підлітків – правопорушників:

• характеризуються наявністю ряду примітивних, аморальних потреб і антисуспільних поглядів і уявлень. Вони егоїстичні, озлоблені, агресивні, свідомо здійснюють правопорушення, не люблять працювати. Для виправлення поведінки таких підлітків їх потрібно втягувати в суспільно корисну трудову діяльність, використовуючи притаманні їм впертість в досягненні поставленої мети, устремління до домінування, частково усвідомлене відчуття їх соціальної неповноцінності;

• підлітки з деформованими потребами, що наслідують представників першої групи. Вони індивідуалістичні, сварливі, пригноблюють слабших. Для перевиховання їх важливо змінити оточення і звичні форми поведінки, продемонструвати довіру до них, схвалювати їх досягнення, виробляти вміння не лише коритися, але й командувати;

• у підлітків третьої групи присутні як деформовані так і позитивні погляди і потреби. Але останні не стали регуляторами їх поведінки. Егоїзм і слабодухість прирікають їх на асоціальні вчинки Корисною для них з виховною метою є ритмічна і напружена трудова діяльність, робота, що дає можливість проявити себе і самоствердитись.

• до четвертої групи можна віднести підлітків, що не вірять в себе, піддаються навіюванню, запобігають перед сильнішими товаришами-підлітками;

• представники п’ятої групи – випадкові правопорушники. Вони слабодухі і нестійкі перед поганим впливом. У підлітків цих двох груп необхідно пробудити інтерес до нормального життя, створити перспективу особистості. Їм необхідна постійна колективна робота у відповідному темпі, систематичний контроль і оцінка їхньої діяльності, особистісна відповідальність, активна участь у змаганнях.

Г. М. Міньковський виділяє чотири типи неповнолітніх правопорушників в залежності від ступеню вираження злочинної спрямованості:

• Неповнолітні із злочинною спрямованістю ( 10 – 15 % ). Для них характерними є примітивні, ниці потреби, агресивність, жорстокість, схильність до даремного проведення вільного часу, азартних ігор, кримінального фольклору. Вони проявляють наполегливість, активність в злочинах, часто є організаторами.

• Негативне спрямування особистості ( 30 – 40 % ). Ця категорія підлітків характеризується звичкою до безцільного проведення вільного часу, схильність до випивання. Злочини вчиняють не в наслідок активної підготовки, а мимохіть “пливучи за течією”.

• Нестійка особистісна спрямованість ( 25 – 30 % ). Конкуренція позитивних та негативних рис. Злочини здійснюються з метою наслідування, або щоб підняти авторитет. Ці підлітки шкодують про здійснення злочину.

• Позитивна спрямованість ( 25 – 30 % ). Злочини такими підлітками здійснюються випадково, внаслідок так званої “дитячої мотивації” – легковажності чи неправильної оцінки дії та її наслідків.

Зміст профілактики девіантної поведінки дітей та молоді:

• правова освіта, розповсюдження інформації щодо правових можливостей подолання проблем (лекції, кіно-, відеолекторії, освітні програми, матеріали в ЗМІ, методика “рінпий-рівному”, соціальна реклама);

• надання консультативної допомоги у вирішенні проблем (консультації юриста, психолога, лікаря, педагога, консультування в ЗМІ, телефонне консультування);

• надання кризової соціально-психологічної допомоги (кризові стаціонари, служби «Телефон Довіри» тощо);

• соціально-педагогічна допомога сім'ям з обмеженими педагогічними ресурсами, сім'ям з проблемними дітьми (сімейне консультування і психотерапія, соціальний захист і представництво інтересів сімей);

• соціальний захист і реабілітація дітей з девіантних сімей (консультування, кризове втручання, позбавлення або обмеження батьківських прав, фостерінг);

• сприяння зайнятості населення, особливо - представників соціально-вразливих груп та груп ризику (центри зайнятості і працевлаштування, громадські роботи);

• створення умов для змістовного проведення дозвілля (творчі гуртки та студії, спортивні секції, дозвільні заклади, конкурси, вуличні ігрові майданчики);

• соціально-психологічні тренінги (дають змогу краще пізнати себе, підвищити впевненість у собі, розвинути комунікативні якості, вміння вирішувати складні ситуації, формувати навички відповідальної поведінки);

• навчання на рівних (підготовка волонтерів з числа підлітків та молоді, які поширюватимуть профілактичну інформацію в середовищі однолітків, у тому числі під час неформального спілкування). Цей метод дає можливість подолати упереджене ставлення молодої аудиторії до профілактичної інформації.

Особам з девіантною поведінкою властиві:

• неправильно сформовані потреби; матеріальні переважають над моральними, а оскільки більшість матеріальних потреб мають аморальний характер, для їх задоволення вони використовують засоби, які не завжди відповідають нормам моралі ( вживання алкоголю, наркотиків, крадіжки ), що призводить до деградації особистості;

• нерозвиненість соціально-політичних потреб;

• прагнення до спілкування з подібними до себе, перебування поза зв”язками з постійними учнівськими колективами;

• нерозвинута потреба пізнання навколишнього світу: незадовільне навчання, ігнорування методів пізнавальної діяльності;

• спотворені естетичні потреби;

• нерозвинута, засмічена вульгаризмами, жаргонною лексикою мова;

• непослідовність, суперечливість у поглядах і переконаннях;

• брак уявлень про норми поведінки, обмеженні почуття відповідальності за свої вчинки;

• обмежені інтелектуальні інтереси;

• приховування своїх вчинків від батьків, учителів, однокласників.