Марко поло (6л. 1254- 1324)

Італійський мандрівник і письменник. Народився на о. Корчула (Далматинські острови, Хорватія) у сім'ї купця Нікколо.

Супроводжуючи батька й дядька, венеціанських купців, Марко Поло бл. 1271 — 1275 pp. проїхав морем до південно-східних бе­регів Малої Азії, звідти суходолом до Північного Китаю (через Вірменське нагір'я, Месопотамію, Іранське нагір'я, Памір і Каш- гарію). Тут він пробув понад 15 років. Перебуваючи на службі в монгольського хана Хубілая (до 1292 p.), Марко Поло відвіду­вав різні області країни. У 1295 р. повернувся морем з Півден­ного Китаю через Іран до Венеції.

З вересня 1298 р. по липень 1299 р. Марко Поло перебував у генуезькій в'язниці, куди потрапив за участь у морській сути­чці. За ґратами продиктував полоненому пізанцю Рустічіано свої спогади про подорожі — «Книгу Марко Поло» — цінне джерело з географії, етнографії, історії Вірменії, Грузії, Ірану, Китаю, Монголії, Індії, Індонезії та інших країн. Книга містить також народні пере­кази, легенди, казки. Перекладена європейськими мовами, вона справила чималий вплив на мореплавців, картографів, письменників XIV—XVI ст. (зокрема на X. Колумба, Л. Аріосто).

Помер Марко Поло у Венеції. Італієць перший найточніше й найдокладніше описав невідо­му на той час європейцям Азію.

у вивчення Центральної Азії зробив Петро Семенов- Тянъ-Шансъкий (1827-1914), який дослідив будову гірської системи Тянь- Шань, склав першу схему її висотної поясності.

Найвидатнішими за нау­ковими результатами були експедиції Миколи Пржевальського (1839- 1888). Він здійснив чотири подорожі в Центральну Азію, пройшов пішки та проїхав верхи на конях і верблюдах понад ЗО тис. км. Мандрівник до­сліджував плоскогір'я Гобі, пустелю Такла-Макан, оз. Лобнор, верхів'я р. Хуанхе, північну частину Тибету, відкрив гірські хребти, склав карти територій, зібрав багаті матеріали щодо клімату, рослинного й тваринного | світу Центральної Азії.

Дослідження М. Пржевальського продовжили Все­волод Роборовський (1856-1910), Петро Козлов (1863-1935), Володимир Обручев (1863-1956) та інші мандрівники.

Рельєф і геологічна будова

З-поміж усіх материків Євразія вирізняється найбільш контрастним у висотному відношенні рельєфом. Тут найвищі на Землі гори (Гімалаї),нагір'я (Тибет), найбільше плоскогір'я (Середньосибірське), найнижча ни­зовина (Західносибірська), найглибші континентальні западини (Мертве море), найглибша безводна западина суходолу (Туранська).

Складна будова поверхні Євразії зумовлена її геологічною структурою. Континент складається з кількох давніх платформенних ділянок, поєдна­них складчастими поясами різного віку.

Найдавнішими є

Східноєвропейська (Руська),

Сибірська, Китайська,

Індійська,

Аравійська докембрійські платформи.

Порівняно молоді плат­форми — Західносибірська й Туранська — є результатом інтенсивних опускань у палеозої і тривалого перебування під морським басейном.

!

Базальтові колони «Дорога Велетнів» (Великобританія)

Східноєвропейська (Руська) рівнина, площею близько 6 млн км², та Західносибірська рівнина, площею понад З млн км², — дві найбільші рівнини світу.

У Північній Ірландії є «Дорога Велетнів» — скелясте ут­ворення на північному березі, складене з декількох ти­сяч багатогранних базальтових колон до 6 м заввишки. Згідно з легендою ця споруда була збудована велетня­ми як частина дороги з Ірландії до Шотландії.

Східноєвропейська платформа зазнавала в давні часи повільних підняттів і опускань, унаслідок чого в рельєфі простежують окремі низови­ни (Придніпровську, Причорноморську, Прикаспійську) та височини (Середньоросійську, Подільську, Придніпровську, Приазовську, Приволзьку).

Азійські платформи були більш рухливі, оскільки зазнавали верти­кальних тектонічних рухів по глибинних розломах. Як наслідок, рівни­ни, що відповідають цим платформам, більш підвищені (Середньоси­бірське плоскогір'я, Велика Китайська рівнина, плоскогір'я Декан, рів­нини Аравійського півострова).

Перекриті товщею осадових порід молоді платформи утворюють одні з найбільших світових низовин — Західно­сибірську та Туранську.

Складною в геологічному плані є зруйнована де­нудаційна рівнина — Казахський дрібносопковик.

На межі платформ та складчастих поясів сформувалися акумулятивні низовини — Месопо­тамська та Індо - Гангська.

За походженням і віком гори Євразії різні.

На півдні Євразії простягнувся молодий перший складчастий пояс — Альпійсько-гімалайський у який сформувався в епоху альпійського горо­творення на межах кількох літосферних плит. Представлений горами Піренеї й Андалузькими, Альпами, Карпатами, Кримськими, гірськими спорудами Апенінського й Балканського півостровів, Понтійськими го­рами, Загрос, Гіндукуш і Гімалаями.

Це складчасті гори різної висоти: від найвищих гір світу Гімалаїв (г. Джомолунгма, 8 848 м) до середньовисот­них Кримських (г. Роман-Коиі, 1 545 м). Між їхніми хребтами лежать внут­рішні високі рівнини, брилові гори, наприклад, Іранське, Вірменське, Ма­лоазійське нагір'я.