Найвища точка Європи

Уважають, що французький Монблан є найвищою точкою Європи (4 807 м). Проте існує інша думка: почесний титул найвищої точки Європи належить російському Ельбрусові (5 642 м), гірській вершині, що лежить неподалік від кордону Росії і Грузії. Хто має рацію? Усе залежить від того, як провести кордони між Європою та Азією! На картах XIX ст. Кав­каз поділяли по вододільному гребеню й зараховували до різних частин світу. При цьому Ельбрус, що входить у Боковий хребет, відходив до Європи. Сучасний поділ частин світу проходить на північ від Кавказу, по Кумо -Маницькій западині й далі до гирла Дону. У цьо­му випадку Ельбрус розміщений в Азії, а отже, пальма першості за висотою в Європі нале­жить Монблану.

Зближуючись, хребти утворюють гірські вузли. Найвищий серед них — Памір (пік Конгур, 7 719 м). Південніше від Паміру лежить найвища гірська система світу — Гімалаї (середня висота 6 000 м), що простягну­лася на 2 400 км, — з найвищою точкою земної поверхні — г. Джомолунг­мою (Еверест), заввишки 8 848 м. Гімалаї мають три сходинки — Передгімалаї, Малі і Великі Гімалаї, що вивищуються над Індо - Гангською низо­виною. Вони мають круті схили, вершини переважно пікоподібні. Площа льодовиків — 33 тис. км².

«Гімалаї починаються там, де закінчується решта гір», — так жартують географи. Оди­надцять з чотирнадцяти вершин світу, заввишки понад 8 000 м, височать у Гімалаях. Серед цих вершин і найвища гора світу — Джомолунгма (Еверест).

«Снігова обитель»

«Снігова обитель» — саме так із санскриту перекла­дають назву найвищої гірської системи світу — Гі'малаїв. Назва відповідає суті, оскільки більшість гірських вершин цієї системи вкрита шапками снігу та льоду й піднімається в середньому на висоту 6 ООО м над рів­нем моря.

З півночі до Гімалаїв примикає найвище у світі нагір'я — Тибет (4 875 м) — площею близь­ко 2 млн. км². У його західній частині плоскі рів­нини (4 000-5 000 м) (це висота над рівнем океа­ну, проте поверхня — рівна, тому рівнини!) поєднуються з хребтами зав­вишки 6 000-7 000 м. Східна частина Тибету сильно розчленована глибо­кими ущелинами, якими течуть великі річки.

На півночі до Тибету при­микають високі рівнини Центральної Азії (Гобі, Джунгарська, Таримська), що оточені горами.

Другий складчастий пояс — Тихоокеанський — проходить східною окраїною Євразії. У рельєфі він представлений паралельними до узбережжя Тихого океану хреб­тами, на суходолі — горами Камчатки, Сахалі­ну, на дні океану — видимими на карті як ост­рівні дуги — Курильськими, Японськими, Філіппінськими, Зондськими, Маріанськими острова­ми.

Уздовж острівних дуг проходять найглибші океанічні жолоби (Курило-Камчатський, Маріансъкий, Філіппінський).

В обох складчастих поясах горотворчі процеси тривають і нині, що виявляється в підвищеній сейсмічностіі, вулканізмі (діючі вулкани Альпійсько- гімалайського складчастого поясу (Везувій, Етна) і Тихоокеанського складчастого поясу (Ключевська Сопка, Фудзіяма, Апо, Кракатау)). Крім того, ви­сока сейсмічність характерна й для рифтових зон, де земна кора зазнає розтягування, наприклад, район Байкалу, Палестина.

Найвідомішим вулканом Землі є Везувій, що розміщений в Італії. Перший опис його дату­ють 79 р. до н. е. Саме в серпні 79 р. до н. е. відбулося катастрофічне виверження спокій­ного до того часу вулкану, яке знищило три римські поселення: Помпеї, Геркуланум, Стабію. Останнє виверження Везувію датують 1944 р.

Гора Ельбрус — це згаслий вулкан, останнє виверження якого відбулося 1 500 років тому та зафіксовано в історичних документах. Проте Ельбрус не можна вважати остаточно згаслим вулканом. Велика кількість гарячих джерел навколо нього та тріщини, з яких час від часу виривається гаряча водяна пара, свідчать про приховану в його надрах вулканічну діяльність.

Виявляється, найдавнішим вулканом Європи є Карадаг, що розміщений у Кримських го­рах.

На території Євразії є старі гори, утворені в період байкальської склад­частості (гори Прибайкалля і Забайкалля),

«відроджені», утворені в період каледонської та герцинської складчастості й «омолоджені» в кайнозойсь­ку складчастість (Тянь-Шань, Алтай, Саяни),

молоді, утворені в період кайнозойської складчастості (Альпи, Карпати та інші).

У мезозойське го­ротворення на сході Азії, від Чукотки до Малаккського півострова, утво­рився пояс гір меридіонального простягання, наприклад, Верхоянський хребет і хребет Черського, а також Сіхоте Алінь.

Великий вплив на формування сучасного рельєфу північної частини Євразії мало четвертинне зледеніння.