Цікаво знати!

За винятком прибережних ділянок, весь Аравійський півострів — це 2,5 млн км² пустель. Аравійська пустеля складається з двох масивів барханних пісків, одного на півночі, друго­го — на півдні. На півночі вони утворюють пустелі Великий і Малий Нефуд, Дехна. На пів­дні розміщена найменш досліджена пустеля Руб-ель-Халі, що означає «Пустельний сек­тор», оскільки на її території (понад 650 тис. км²) ніхто не живе. Вузькі смуги хамад (кам'янистих пустель) та ергів (піщаних масивів пустель) починаються на схід від Дехни й з'єднуються на півночі з пустелею Великий Нефуд. Нефуд — це море піску, де дощі бува­ють не частіше ніж 2—3 дні на рік, а в окремі роки опадів не випадає зовсім.

Пустеля Каракуми Каракумах, Термез на Амудар'ї.

Твариною, що найбільше пристосована для життя в пустелі на Аравійському півострові, є верблюд. Для мешканців пустелі — бедуїнів — немислиме життя без цього «корабля пустель». Людині вдалося приручити одногорбого верблюда (дромадера) і перейти до його систематичного розведення на Аравійському півострові приблизно 3—4 тис. років тому. Розведення верблюдів у ті часи можна прирівняти до економічної революції. Вит­ривалість верблюда — адже тварина може не одну добу бути без води, вдовольнятися грубою їжею — дала змогу бедуїнам проникати в найнедосяжніші місця. Є різні породи

верблюдів. Бігові верблюди можуть подолати за ЗО год близько 200 км, навіть у найспекотніші дні до 5 днів вони обходяться без води. На водопої спочатку верблюд угамовує спрагу, а потім, не поспішаючи, випиває 80 л та більше «про запас». Вантажні верблюди, ті, що ходять у караванах, у середньому проходять за 1 год 4 км, проте дуже витривалі. Можуть бути в дорозі до 12 год на добу й перевозити вантаж до 150 кг, а особливо сильні самці — до 800 кг.

Для пустель Центральної Азії з рослин характерні ефемери — піщана осока, живородний тонконіг, піщана акація, чорний саксаул. Серед тва­рин переважають плазуни: сірий варан, отруйна змія — піщана ефа. Ос­новна сільськогосподарська культура оазисів — бавовник, який вирощу­ють в умовах зрошення.

Зона твердолистяних вічнозелених кущів і чагарників розміщена на уз­бережжі Середземного та Чорного морів в умовах середземноморського суб­тропічного поясу. Гори захищають берегову смугу від північних вітрів. За­вдяки м'якій та вологій зимі вегетація рослин відбувається впродовж усьо­го року. Нестача вологи в сухий період призвела до появи в рослин цілої низки пристосувань, що зменшують випаровування (товста шкіряста кора, восковий наліт або опушка на листі). У минулому тут були поширені ліси з вічнозеленого кам'яного дуба, лавра, мирти, диких маслин, суничного дере­ва, але тепер вони майже зовсім винищені. У деяких місцях збереглися не­великі ділянки лісу, де ростуть південна сосна (пінія), кипариси, у підліс­ку — зарослі кущів і чагарників. Для цієї зони характерні коричневі та чер­воні ґрунти з високою родючістю, що придатні для вирощування цінних субтропічних культур. Населення регіону здавна обробляє землю: прибе­режні низовини, схили гір зайняті маслиновими гаями, плантаціями субтро­пічних культур (цитрусовими, виноградниками), полями олійних культур (троянди, лаванди, анісу). У субтропіках Закавказзя вирощують також чай, рис, тютюн. Серед диких тварин трапляються благородний олень, лань, косуля, куниця, європей­ська норка, бобер та ін.

В областях мусонного клімату на півдні й сході материка розміщені змінно-вологі тропічні й суб­тропічні (мусонні) ліси, а в областях меншого зволоження (на півостровах Індостан та Індоки­тай) — савани та рідколісся.

У мусонних лісах на жовтоземних і червоноземних ґрунтах росте лавр, камфорне дерево,

магнолія, бамбук. Поширені рослини з цінною деревиною (тикове, салове дерева).

Тваринний світ представлений індійським слоном, індійським но­сорогом, буйволом, дикобразом, гієною, мангустом, гепардом, мавпою.

Савани займають рівнини та міжгірні котловини Індостану та Індоки­таю. Клімат субекваторіальний з чітко вираженим вологим і сухим сезо­нами. Ґрунти червоноземні, що утворилися на вулканічних породах. Для саван характерний густий трав'янистий покрив, що вигорає в сухий сезон. Тут серед різнотрав'я ростуть акація, пальма, індійський баньян (рід фі­кусів, одне дерево може імітувати цілий гай), мешкають антилопи, мав­пи, леопарди.

Зона субекваторіальних змінно-вологих лісів розміщена на узбережжях Індостану та Індокитаю, на схилах гір, що повернуті до океану. Клімат субекваторіальний, ґрунти червоноземні. Тут ростуть тик, сандал, паль­ми, бамбук. Деякі дерева в сухий період скидають листя. З тварин харак­терні слони, тигри, буйволи, носороги, олені, багато мавп.

На крайньому півдні материка — на півострові Малакка, а також на ос­тровах Малайського архіпелагу в умовах екваторіального клімату поши­рені вологі екваторіальні ліси. Характерна ознака цих лісів: багатство та різноманіття видів рослин, ярусність, переважання вічнозелених видів, густота рослинного покриву, інтенсивний біологічний кругообіг. Червоно - жовті латеритні ґрунти багаті на сполуки заліза, проте вони швидко втрачають родючість в умовах промивного режиму. Тут багато дерев з цін­ною деревиною (залізне, чорне, червоне дерево), рослин, що дають прянощі (гвоздика, перець, кориця, ваніль), багато видів бамбуку. Тут мешкає один з видів людиноподібних мавп — орангутанг, численні гібони, напівмавпи лорі, тигри, носороги, тапіри, дикий бик. На островах трапляється гі­гантський варан завдовжки 3-4 м.

Бамбук як переможець за швидкістю росту

Першість у швидкості росту серед ВИЩИХ₍ рослин утримує бамбук, зокрема листоколосник їстівний, поширений на півдні Китаю. Його приріст за добу становить близько 1 м. Як рос­те верхівка бамбука, може побачити навіть не дуже терплячий спостерігач.

У якої рослини найбільше листя?

У цьому змаганні поза конкуренцією пальми. На Шрі-Ланці росте пальма корифа окруж- кова, листя якої досягає 8 м завдовжки й 6 м завширшки. Таким листям можна накрити половину волейбольного майданчика.

Найвисокогірніші рослини

У Гімалаях можна побачити рослин-рекордсменів за висотою, на якій вони ростуть. Так, гімалайський «блакитний мак» (меконопсис) росте на висоті 5 791 м, едельвейси — на ви­соті 6 096 м, піщанка хутроподібна — 6 218м над рівнем моря.

Висотна поясність характерна для гірських територій та представлена різноманітними поєднаннями природних зон, що зумовлене розміщенням гір та їхньою висотою.

У Європі зміна природних комплексів з підняттям у гори завдяки чи­малій висоті найбільш виразно представлена в Альпах.

до 800 м над рівнем моря поширені букові й дубові ліси, що утворюють ниж­ній ярус.

до висоти 2 ООО м переважають ялина, бук, сосна. Це пояс мішаних лісів. Він багатий на тваринний світ. Тут живуть благородний олень, кабан, козуля, бурий ведмідь, білка, заєць.

Вище субальпійські луки, де переважають високогірні чагарники — рододендрон, кедровий стелюх, ялівець.

Ще вище, майже до снігової лінії, розкинувся альпійський пояс, де за холодного клімату панують низькотравні луки. Тут багато кам'яних осипищ, скель.

Найвищі гребені хребтів — це пояс вічних снігів та льодовиків.

В Азії найповніше зміна природних поясів представлена в Гімалаях. За своїм складом висотні пояси тут подібні до природних зон на рівнинах східної частини Азії.

Біля підніжжя Східних Гімалаїв лежать тераї — постійно вологі низо­вини, де ґрунти дуже заболочені, оскільки тут випадає багато дощів. На них ростуть високий бамбук, різні пальми, які утворюють густі зарості, перевиті ліанами. У цих заростях мешкають дикі слони, носороги, буйво­ли, тигри, плямисті й чорні леопарди, мавпи, змії.

З висотою зменшуєть­ся заболоченість, ростуть густі вологі ліси здебільшого з таких самих де­рев, які ростуть у тераях.

Вище від 1 500 і до 2 000 м простягається пояс вічнозелених субтропічних лісів з дуба, каштана, клена, магнолії.

На ви­соті 2 000 м ці ліси поступаються місцем лісам із листопадних порід з до­мішкою хвойних. Через велику вологість на ґрунті й деревах дуже багато мохів і лишайників.

Біля верхньої межі лісу тягнеться пояс хвойних лісів, який складається переважно з гімалайської сосни, ялиці, ялівцю. Узимку тут довго лежить сніг і тримаються морози.

Вище від 3 500 м буває багато опадів, проте температури повітря невисокі. Тут починається пояс чагар­ників та високогірних лук. Серед чагарників ростуть рододендрони. Улітку луки вкривають квітучі трави, серед яких маки, примули, тирлич. Посту­пово трави стають нижчими.

Приблизно з висоти 4 500 м починається пояс багаторічних снігів і льодовиків. Кліматичні умови тут украй суворі.

Підніжжя та вологі схили гір у багатьох місцях розчищені від лісу під посіви рису, плантації чайного куща.

Природоохоронні території. Природні ландшафти зазнають великих змін під впливом господарської діяльності людини. Найбільше змінилися природні зони мішаних та широколистих лісів, лісостепи й степи. З метою збереження генофонду рослинного та тваринного світу створюються при­родоохоронні території. У Росії зареєстровано 101 заповідник і 40 природ­них національних парків. В Україні створено 20 заповідників (з них 4 біосферних) і 10 природних національних парків.

До списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО входять:

національні парки «Біловезька Пуща» (Польща - Білорусь),

«Гарахонай» (Канарські остро­ви; Іспанія),

«Доньяна» (Іспанія),

«Плитвицькі озера» (Хорватія),

Пиринський національний парк (Болгарія),

Герем і скельні місцевості Каппадокії (Туреччина), «Сагарматха» (Непал), «Читван» (Непал), «Кеола- део»(Індія), «Сундарбанс» (Індія), «Казіранга» (Індія), «Нанда-Деві» (Ін­дія) та заповідники живої природи «Манас» (Індія), «Туняї-Гуай-Ха-Ха- ень» (Таїланд), природний заповідник «Сребарна» (Болгарія).

Перший національний парк на материку Євразія створений 1909 р. у Швеції.

За площею заповідних територій Польща посідає одне з перших місць у Європі.

Найвідомішим природним національним парком Євразії є «Біловезька Пуща». її загальна площа становить 76 700 га, з яких 72 000 га лежить на території Білорусі, а 4 700 га — у Польщі. 80% території Біловезької Пущі Білорусі — незаймані ліси, у яких налічують по­над 20 видів деревних рослин. З них найпоширеніші — сосна, ялина, дуб, граб, береза, вільха, ясен.

Назва Біловезька Пуща походить від збудованої тут у XIII ст. сторожової Білої Вежі.

Біловезька Пуща стала широко відомою на початку XIX ст., коли виявилося, що в її лісах збереглася чимала кількість зубрів, винищених в інших місцях Європи. У 1803 р. спеціаль­ним законом полювання на зубрів було заборонене, а згодом вироблено ряд заходів,

спрямованих на збереження цих рідкісних тварин (підгодовування, утримання в спеціаль­них загонах). На початку XX ст. в Біловезької Пущі налічували вже близько 700 зубрів. Проте під час Першої світової війни вони були повністю винищені. Після війни в Біловезь- ку Пущу завезено із зоопарків для віднрвлення стада кілька зубрів. У 1941 р. їх було 19 голів. Під час Другої світової війни це стадо майже все загинуло. Ті тварини, що зали­шилися, стали вихідними для створення нового стада зубрів. 1959 р. в лісах Біловезької Пущі жило 23 зубри і 14 утримувалися в загорожі, крім того, 13 зубрів вивезено в зоопар­ки та ін. заповідники.