29.Виробничі системи.

Виробнича система являє собою обособившуюся в результаті суспільного поділу праці частинавиробничого процесу, здатну самостійно або у взаємодії  ствии з іншими аналогічними системами задовольняти ті чи інші потреби, потреби і запити потенційних споживачів за допомогою вироблених цією системою товарів і послуг.

. Склад виробничої системи.  До складу ПС будь-якого рівня ієрархії (підприємство, цех, ділянка, робоче місце) традиційно включають наступні ресурси:  Технічні ресурси (особливості виробничого обладнання, інвентарю, основних і допоміжних матеріалів тощо).  Технологічні ресурси (гнучкість технологічних процесів, наявність конкурентоспроможних ідей, наукові заділи та ін.)  Кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їх здатність адаптуватися до зміни цілей ПС).  Просторові ресурси (характер виробничих приміщень, території підприємства, комунікацій, можливість розширення та ін.)  Ресурси організаційної структури системи управління (характер та гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів тощо).  Інформаційні ресурси (характер інформації про саму ПС та зовнішньому середовищі, можливість її розширення і підвищення достовірності і т.п.).  Фінансові ресурси (стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній та ін.)  Кожен із зазначених видів ресурсів являє собою сукупність можливостей ПС для досягнення своїх цілей

30.Вироб Виробничий процес і організаційні типи виробництва.

ничий процес — це сукупність взаємозалежних основних, допоміжних і обслуговувальних процесів праці і знарядь праці з метою створення споживчих цінностей — корисних предметів праці, необхідних для виробничого або особистого споживання. У процесі виробництва працівники впливають на предмети праці за допомогою знарядь праці і створюють нові готові продукти, наприклад верстати, автомобілі, товари народного споживання та ін.  Розрізняють основні, допоміжні й обслуговувальні виробничі процеси: Основні виробничі процеси — це та частина процесів, у ході яких відбувається безпосередня зміна форм, розмірів, властивостей, внутрішньої структури предметів праці і перетворення їх на готову продукцію. Наприклад, на підприємстві сільгоспмашинобудування — це процеси виготовлення деталей і складання з них підвузлів, вузлів і виробу в цілому.

До допоміжних виробничих процесів належать такі процеси, результати яких використовуються або безпосередньо в основних процесах, або для забезпечення їх ефективного здійснення. Прикладами таких процесів є виготовлення інструментів, пристроїв, засобів механізації й автоматизації власного виробництва, запасних частин для ремонту устаткування, виробництво на підприємстві всіх видів енергії.

Обслуговувальні виробничі процеси — це процеси праці з надання послуг, необхідних для здійснення основних і допоміжних виробничих процесів.

Організаційні типи виробництва

Тип виробництва - це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регу­лярність, стабільність і обсяг випуску продукції. Є три типи вироб­ництва: одиничне, серійне й масове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виго­товлення яких здебільшого не передбачається. Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями), і сумарний їхній випуск може бути досить значним. Масове виробництво характе­ризується вузькою номенклатурою продукції, великим обсягом безпе­рервного й тривалого виготовлення однакових виробів.

31.Організація трудових процесів і робочих місць.

Трудовий процес — це процес прямого чи опосередкованого впливу працівника через технічні засоби на предмет праці з метою виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг), що супроводжується витратами фізичної і нервової енергії людини.

Основними елементами трудового процесу є:

— предмет праці — об'єкт впливу, що повинен бути перетворений на продукцію для проміжного (деталі, вузли, напівфабрикати та іи.) чи кінцевого споживання;

— засоби праці — знаряддя виробництва (устаткування, інструменти, оснащення, енергія), будинки, приміщення, споруди, необхідні для впливу на предмет праці;

— технологія (спосіб, сукупність методів впливу на предмет праці);

— власне праця — робоча сила людини, її здатність до професійної діяльності визначеної складності й інтенсивності.

Трудовий процес може поділятися на операції залежно від типу виробництва і спеціалізації робочих місць, особливостей організації праці, технічних умов виробництва

Організація робочих місць неможлива без розробки організаційно-методичної нормативної документації, за допомогою якої регламентувалися б зміст праці виконавців, вимоги, що ставляться до них виробництвом, витрати праці на виконання тієї чи іншої роботи, її умови, показники відповідальності і багато іншого, без чого неможливий ефективний процес виробництва. Головне місце серед цих документів мають займати карти робочих місць, що є істотним доповненням до вимог тарифно-кваліфікаційних довідників працівників і кваліфікаційних довідників фахівців.

Проектування і планування робочих місць має чимало труднощів, є комплексною проблемою, що стосується техніки і технології виробництва, нормування й організації праці, її планування й оцінки роботи, психофізіологічних, соціальних, правових питань. Ця діяльність має здійснюватися за активної участі фахівців служби управління персоналом.

32.Нормування праці.

Зазначені правила сприятимуть забезпеченню обслугованості норм праці і вивченню їх змісту. В цілому сутність нормування полягає у розраховані міри трудових затрат, виражених у робочому часі, на виконання певного обсягу робіт або виробництва певної кількості продукції. В процесі нормування встановлюються норми та нормативи, які діляться на види залежно від галузевого призначення, сфери застосування, територіального розповсюдження, класифікації виконавців та інших факторів. Серед них слід виділити наступні.

Норма виробітку ? розрахунковий обсяг роботи чи виробленої продукції, який слід виконати або виробити одним чи кількома працівниками за зміну за певних природно-економічних умов. Норми виробітку вимірюються в гектарах, тоннах, штуках тощо.

Норма часу ? являє собою затрати праці, виражені в секундах, хвилинах, годинах, на виконання одиниці роботи чи виготовлення одиниці продукції, обслуговування однієї голови худоби тощо. Норми часу використовуються переважно в ремонтно-механічних майстернях, будівельних роботах і т. ін.

Норми обслуговування - передбачає кількість тварин, одиниць обладнання, виробничі площі і т. ін, які мають обслуговувати протягом зміни один або декілька виконавців. Найбільшого розповсюдження набула в галузях тваринництва, а також при кількісній оцінці слюсарів-наладчиків, електриків.

Норма чисельності - під нею розуміють кількість виконавців відповідного професійно-кваліфікаційного рівня, встановлену для обслуговування виробничої дільниці, поточної лінії, кормокухні і т. д.

Нормоване завдання - це обсяг роботи, яку повинна виконати група виконавців за один день, декаду, місяць при певній її якості. Виражається в гектарах, тоннах, штуках та ін. Використовують у підрядних колективах, тепличних комбінатах ремонтних майстернях тощо.

 Взагалі існують два методи нормування праці - сумарний і поелементний.

При сумарному методі норми праці встановлюються з урахуванням середнього рівня виконання норм виробітку на основі власного досвіду нормувальника. Цей метод передбачає розробку норм праці статистичним шляхом на рівні середнього фактичного виробітку за минулий період. Застосування даного методу в край обмежене через те, що він не враховує достатньою мірою передовий досвід організацій праці, зміни в рівні технічної оснащеності господарств, не сприяє усуненню недоліків на виробництві.

З огляду на вище зазначене в практиці нормування застосовують переважно по елементний (аналітичний) метод, що має, в свою чергу, два взаємо доповнюваних способах - аналітично-експериментальний та аналітично-розрахунковий.

Аналітично-експериментальний метод нормування передбачає розчленування процесу виробництва на складові елементи - прийоми та їх комплекси, дії й рухи шляхом спеціальних хронографічних спостережень. У подальшому матеріали спостережень аналізуються, виявляються причини втрат робочого часу, раціоналізуються трудові процеси і на цій основі проектуються й прораховуються за встановленою методикою норми праці. Спостереження проводяться в типових умовах.

Цінність методу полягає в тому, що він дає можливість виявити упущення в існуючій організації праці і намітити заходи до їх усунення. Зазначений метод є досить складним та трудомістким, оскільки для встановлення технічно-обґрунтованої норми необхідно виконати певну кількість якісних спостережень.

Аналітично-розрахунковий метод використовують коли норми праці розраховуються за заздалегідь встановленими нормативами часу на виконання окремих елементів трудових операцій.. Такі нормативи наведені у спеціальних довідниках з диференціацією відповідно до конкретних умов виробництва. Дані нормативи розробляються за допомогою аналітично-експериментального способу нормувальними установами.

Аналітично-розрахункове нормування менш трудомістке порівняно з попереднім способом і за доброго забезпечення господарств анкетними нормативами і правильного їх використання можна визначити обґрунтовані норми праці.