35.Організація допоміжних виробництв.

Допоміжне виробництво є основою організації та діяльності підприємства, тому його задачі є такі:

– уніфікація механічного оснащення;

– розрахунок потреб в різних видах інструментів;

– підвищення рівня спеціалізації ремонтного господарства.

Основні забезпечуючі та обслуговуючі підрозділи підприємства, які утворюють основну систему технічного обслуговування є такі:

– ремонтне господарство (ремонтно будівельні цехи);

– транспортне господарство (транспортний цех);

– енергетичне господарство (відділ головного енергетика);

– складське господарство (матеріальні склади, виробничі склади, збутові склади).

Інструментальне господарство має вирішувати такі завдання:

безперебійне постачання інструментом усіх виробничих підрозділів підприємства;

організація раціональної експлуатації інструменту і приладів;

скорочення запасів інструменту без втрати нормального ходу виробничого процесу;

зниження витрат на утримання інструментального господарства

До складу енергетичного господарства входять енергомережі, засоби і точки споживання енергії. На великих диверсифікованих підприємствах енергетичним господарством охоплюються тепло- й енергостанції, компресорні, насосні станції, зовнішні енергомережі й інші енергоструктури. Основним завданням організації енергетичного господарства є:

безперебійне забезпечення підприємства всіма видами енергії;

раціональна експлуатація енергоустаткування, його обслуговування та ремонт;

економія паливно-енергетичних ресурсів.

36.Організація обслуговуючих господарств.

Розвиток обслуговуючих виробництв і господарств дає змогу сільськогосподарським підприємствам стимулювати підвищення продуктивності праці в основних галузях сільськогосподарського виробництва; стабілізувати кадри на селі; збільшити вільний час працівників; забезпечити зближення культурно-побутових умов життя в місті та на селі. Роль обслуговуючих виробництв для сільськогосподарських підприємств за сучасних умов значно підвищується. Обумовлено це:

• по-перше, інтенсифікацією виробництва, упровадженням інтенсивних технологій і нової, більш продуктивної техніки;

• по-друге, розширенням у виробництві продукції сільського господарства, її переробці й реалізації участі багатьох спеціальних галузей, зв’язаних між собою економічно, а нерідко і технологічно.

• По-третє, поряд із забезпеченням функціонування основної сфери обслуговуючі виробництва дедалі більше вирішують питання благоустрою життя працівників господарства: будівництва та ремонту житла, водо-, газо-, електрозабезпечення тощо.

37. Одиничний та партійний методи організації виробництва.

Партіонний метод організації виробництва характеризується виготовленням різної номенклатури продукції в кількостях, що визначаються партіями їх запуску-випуску. Партією називається кількість однойменних виробів, які по черзі обробляються під час кожної операції виробничого циклу з одноразовою витратою підготовчо-завершального часу. Партіонний метод організації виробництва має такі характерні риси:

запуск у виробництво виробів партіями;

обробка одночасно продукції декількох найменувань;

закріплення за робочим місцем декількох операцій;

широке застосування разом з спеціалізованим устаткуванням універсального;

використання кадрів високої кваліфікації та широкої спеціалізації;

розташування устаткування переважно за групами однотипних верстатів.

Індивідуальний метод організації виробництва характеризується виготовленням продукції в одиничних екземплярах або невеликими партіями, які не повторюються. Він застосовується при виготовленні складного унікального устаткування (прокатні стани, турбіни тощо), спеціального оснащення, в дослідному виробництві, під час виконанні окремих видів ремонтних робіт тощо. Відмітними особливостями індивідуального методу організації виробництва є:

не повторюваність номенклатури виробів протягом року;

використання універсального устаткування і спеціального оснащення;

розташування устаткування за однотипними групами;

розробка укрупненої технології;

використання висококваліфікованих робітників широкого профілю;

значна частка робіт з використанням ручної праці;

складна система організації матеріально-технічного забезпечення, що створює великі запаси незавершеного виробництва, а також запаси на складі;

високі витрати на виробництво і реалізацію продукції, низька оборотність засобів та рівень використання устаткування.

Нормативами індивідуального методу організації виробництва є:

розрахунок тривалості виробничого циклу виготовлення замовлення в цілому і окремих його вузлів;

визначення запасів або нормативу незавершеного виробництва.