Публічність

У цій психофізичній метаморфозі величезну роль грає публічність.

Публічність – це необхідність говорити, здійснювати якісь дії і щось при цьому відчувати під прицілом глядацької уваги та глядацького і режисерського контролю. Під контролем глядацької уяви.

УЯВА

Займаючись творчістю, необхідно зрозуміти і запам'ятати головне – в житті все реальне, все «насправді», на екрані та сцені – все вигадка, все неправда.

Все знаходиться в області уяви. Світ уяви наймогутніший.

В театрі або на екрані все невід’ємне від нашої уяви. Нашою уявою і вірою в вимисел створюється все, що відбувається на екрані або сцені. Мало того! До глядацької уяви і його віри в вимисел якраз і адресується екранне мистецтво та театр. Збуджуваність, гнучкість, чуйність уяви – це якості, без яких не може бути ні артиста-виконавця, ні режисера.

Досліджуючи сценічні процеси, Станіславський якраз і виходив з життєвих процесів. Звіряючи мистецтво театру з реальним життям та досліджуючи театр через пізнання законів життя і були створені фундаментальні умови всього методу:

не «як у житті», а за законами життя.

Це і виражено у формулі: «сценічна, дія повинна бути внутрішньо обґрунтованою, логічною, послідовною, і можливою в дійсності» (т. 2, с. 57) і «треба діяти обґрунтовано, доцільно і продуктивно» (т. 2, с. 50). І поряд з цим.

Подія – така обставина, яка викликає зміну дії, змінює дію.

Надалі ми будемо виходити з того, що ви вже встигли познайомитися з елементами системи Станіславського. Зрозуміли і засвоїли визначальні, провідні принципи і завдання системи. Отже, ніщо в елементах системи не є окремою метою. Будь-який з її елементів не має самостійного значення і набуває реального значення тільки в комплексі – в охопленні всіх елементів. Їх сукупність покликана прокласти шлях до вірного органічного екранного або сценічного самопочуття. До збудження творчості самої живої природи. Сам Станіславський визначає це так: «У системі Станіславського йдеться про психотехніку, про те, як розминати глину, перш ніж почати працювати». (Станіславський К. С. Статті. Промови. Бесіди. Листи. М., 1953, с. 657.)

ДІЯ

В основі всього лежить дія. Без дії сценічне мистецтво, як і екранне не існує.

Дія - «обґрунтована, продуктивна і доцільна» - з цього все починається, цим все і визначається.

Поняття ДІЯ найтісніше пов'язане з психофізичною поведінкою і завданням – що мені потрібно. Таким чином, дія – це поведінка, вчинок, спрямований на досягнення певної цілі. Цей вчинок здійснюється в тих чи інших пропонованих обставинах. Дія в сцені (епізоді) визначається дієсловом, яке в свою чергу може поділятися на так звані «допоміжні» дієслова».

Пристосування це психофізична дія або те, як дія втілюється в лінії психофізичної поведінки і тексті (словесній дії).

Станіславський умовно поділив єдиний і в дійсності нероздільний психофізичний процес на область свідомого – вольову, що керована дією і на сферу почуттів – вольову, що некерована. У житті ці дві частини нероздільно з'єднані. Саме тому Станіславський прийшов до визначення одного з основних принципів системи – про активність і дію: створивши ланцюжок елементарних фізичних дій і відчуттів. Виконуючи дії обґрунтовано, продуктивно і доцільно з вірою в пропоновані обставини та магічне «якби» - ми провокуємо органічне зародження почуттів.

Почуття не може бути викликано штучно. У цьому випадку воно перетворюється на насильство над живою природою, «награш», «мавпячий театр».

Водночас кінцевою метою мистецтва театру або екрану є створення живого життя, «життя людського духу і тіла».

Система Станіславського являє собою розробку тих шляхів, які приведуть через свідоме – тобто психофізична дія – до безсвідомого, тобто до живої творчості самої природи, до роботи підсвідомості і надсвідомості. До цього поділу безсвідомого на «підсвідомість» і «надсвідомість» Станіславський прийшов головним чином інтуїтивно.

Сучасна ж психологія, досліджуючи вищу нервову діяльність людини, бере її трирівневу структуру: свідомість, підсвідомість та надсвідомість. «Свідомість оперує знанням... У сфері творчості саме свідомість формулює питання, які підлягають розв'язанню... До сфери підсвідомості відноситься все те, що було усвідомленими або може стати усвідомленим в певних умовах. Це – гарно автоматизовані навички, глибоко засвоєні соціальні норми... Підсвідомість захищає свідомість від зайвої роботи і психічних перевантажень. Діяльність надсвідомості (творчої інтуїції) ми бачимо у вигляді первісних етапів творчості, які не контролюються свідомістю» (Симонов П. В., Єршов П. М. Темперамент. Характер. Особистість. М., «Наука», 1984, с. 78.).

Отже, шукаючи шляхи до народження органічного почуття і переживання, Станіславський поклав в основу цього пошуку фізичні дії.

Їх ланцюжок складає життя людського тіла.

Називаючи її «пасткою» для почуттів, Станіславський вказує: «Справа не в самому житті людського тіла.

Щоб створити життя людського тіла, треба створити життя людського духу. Від нього ви створюєте логіку дії, створюєте внутрішню лінію, але фіксуєте її зовні. Якщо ви в певній послідовності виконаєте три-чотири дії, то отримаєте потрібне почуття».

І це природно, так як раніше Станіславський підкреслював:

«У кожній фізичній дії, якщо вона не просто механічна, а оживлена зсередини, приховано внутрішню дію – переживання». (Станіславський К. С. Зібр. Тв. У 8-ми т. М., «Мистецтво», 1954-1961, т. 4, с. 327.)

В роботі режисера з виконавцями головна наша проблема: як актору-виконавцю підманити почуття? Необхідно на все життя запам'ятати класичну, яка належить Станіславському думку про трьох полководців нашому житті – думка, почуття і дія.

Дія – це важіль нашого мистецтва.

Почуттю не можна наказувати – воно некероване.

І думка некерована.

Керована тільки дія.

Театр і екран досліджують діючих людей, тільки діючих.

Не потрібно плутати рух і дію.

Не потрібно плутати дію і діяння.

Дія – це вольова акція.

Дія – це процес.

Дія не може бути без мети.

Дія – це структурна одиниця людської поведінки.

Дія – завжди акція психофізична.

Дія завжди визначається обставинами.

Формула визначення дії створена А.Й. Кацманом спільно з Г.О. Товстоноговим звучить так: «Дія – це єдиний психофізичний процес досягнення мети в боротьбі з пропонованими обставинами малого кола, якимось чином виражений в часі і в просторі». На думку Фільштинського це відмінно сформульоване визначення має своє уразливе місце. Уразливими в формулі стають останні слова «виражений в часі і в просторі». Точніше буде: «Дія – це єдиний психофізичний процес досягнення мети в боротьбі з пропонованими обставинами малого кола, якимось чином виражений в сценічній дії».

Адже ж в житті учасники дії або «дійові особи» про те щоб виразити щось у часі і в просторі, природно, не думають.