Сценічний етюд (режисерський етюд)

Друга концепція відноситься до розуміння сценічного етюду, як закінченого сценічного твору. В цьому розумінні поняття «сценічний етюд» близьке до поняття «музичний етюд». Коли етюд, як форма твору має самостійне художнє значення і має авторство, процес творення, репетиції та поправки.

Сценічний етюд – це подієвий, закінчений відрізок життя діючої особи (дійових осіб), створений з урахуванням життєвого досвіду і спостережень режисера та виконавця-актора. Перероблений їх творчою уявою і представлений, або зіграний, або показаний у сценічних умовах.

Сценічний етюд на відміну від етюдної імпровізаційної проби передбачає наявність режисерського задуму, спрямованого на реалізацію надзадачі творчого показу, тоді як при виконанні імпровізаційної проби такого завдання немає.

В режисерських етюдах виконавець, який працює в етюді перестає бути просто виконавцем, він стає немовби співавтором етюду і повноцінним автором і творцем – режисером своєї ролі. У даній концепції «сценічний етюд» близький до поняття «драматична сцена».

Тим не менш етюд не репетирується в загальноприйнятому розумінні! Він може повторюватися з урахуванням зауважень і уточнень педагога та режисера. Режисер визначає в етюді основні елементи сюжету. Сюжет будь-якого твору ділиться на експозицію, зав'язку боротьбу кульмінацію і розв'язку. Визначається і фіксується подієвий ряд етюду, його «поворотні точки» - визначається вихідна, центральна і головна події етюду, а також ціль дійової особи. Все це фіксується в репетиційній роботі над етюдом. В іншому ж виконавець-актор може і повинен імпровізувати.

В цьому і закладена принципова відмінність сценічного етюду від етюдної проби, режисерського і виконавсько-акторського етюдів. У виконавській пробі нічого не придумується заздалегідь – навпаки, все повинно народитися безпосередньо в самій пробі-імпровізації. «Я» - виконавець – кидаюся в обставини, і по ходу дії їх виправдовую, тобто у мене миттєво народжуються дії і завдання, на досягнення яких спрямована моя поведінка.

«Етюд в театральній школі або в репетиції – завжди невеликий відрізок сценічного життя, створений уявою, «магічним якби», яке живиться досвідом, запасом спостережень, живим почуттям виконавця.

Етюд – це, перш за все, подієвий епізод. Головне в ньому, відтворення сценічного процесу за законами і зразкам життя (в найекстравагантніших театральних рішеннях), відтворення подієвого руху.

Від етюду і народилася ідея аналізу п'єси по подіях. Їх перебіг і є рух життя від події до події.

Подія, узята окремо і зіграна нами, стає етюдом» (З.Я. Корогодський «Початок»).

Етюд – це завжди якась історія, в основі якої лежить подія. Вона реалізується за допомогою тих навичок, які ми накопичуємо за рахунок спостережень, вправ і тренінгу. В етюді ціллю стає сама історія, її психологічний зміст. Це вже сценічне видовище. Це, хоч і маленька, але вже постановка-вистава. Вона включає в себе величезний комплекс понять, зв'язків, умінь і т. д. і т. п. Тому в роботі над етюдом першочергово ставиться питання про комплексність розв'язуваних в ньому завдань. І нехай поки, що ви зможете вирішити далеко не всі з них. Найголовніше те, що при такому підході ви будете йти до синтезу процесу репетирування, а не до розділення його на складові елементи.

Етюд – це завжди шматочок життя. І яким би не був він маленьким, він все одно – шматок життя, його частинка. Найголовніше та найважче і водночас найдивовижніше в сценічному та екранному мистецтві – це дослідження життя в його русі, в його діалектичній суперечності та єдності, в нерозривному переплетенні фактів, в його прихованості. І нехай ви ще не озброєні для того, щоб це складне завдання вирішити. Нехай. Важливо ставити його перед собою. Завжди, одразу, як те, що формує і ваш погляд на життя, і його розуміння, і спосіб вашого художнього мислення.

Етюд треба розглядати як епізод життя, витягнутий з його цілісного потоку. Епізод, що містить в собі всі закони та ознаки життя. Станіславський говорить про це:

«Суть не у фізичній дії, а в тих умовах, пропонованих обставинах, відчуваннях, які його викликають» (т. 4, с. 356).

Це і повинно стати нашою установкою в роботі над етюдом.