Пропоновані обставини

Пропонованими обставинами називається сукупність умов та ситуація в якій діють виконавці-актори, тобто дійові особи.

«Це фабула п’єси, її факти, події, епоха, час і місце дії, умови життя, наше акторське і режисерське розуміння п’єси, додані до неї від себе, мізансцени, постановка, декорації і костюми художника, бутафорія, освітлення, шуми і звуки і інше і інше, що пропонується акторам прийняти до уваги при їх творчості» (К.С. Станіславський. Зібр. Тв. У 8т. Т.2. Ст.62.).

Під пропонованими обставинами Станіславський розумів передусім фабулу твору, описані в ньому події, взаємини дійових осіб, епоху, час і місце дії, акторська та режисерське бачення твору.

Насамперед, актор повинен зосередитися на всіх пропонованих обставинах, взятих з твору, з його режисерського рішення, з власного плану ролі. Уявити себе в даних пропонованих обставинах допоможе магічне «якби». Воно ж порушить потребу діяти. А наслідком вірно знайдених продуктивних, доцільних дій будуть вірні відчування. тобто буде пробуджено підсвідому творчість артиста.

Пропоновані обставини бувають:

1) обставини місця – де відбувається дія (країна, місто, будинки на вулиці, де саме вдома: на кухні, в спальні і так далі;

2) обставини часу – коли відбувається дія (епоха, рік, пора року, місяць, година дня і так далі);

3) особисті обставини – ті, які відповідають на питання ХТО діє на сцені (вік, стать, соціальний стан, професія і так далі);

4) ситуативні обставини – ті які відповідають на питання, що визначають чим живе людина в даній ситуації:

а) звідки я прийшов?;

б) куди я прямую?;

в) навіщо я прийшов сюди?;

г) чого я хочу?;

д) що мені заважає отримати бажане (домогтися бажаного)?

Щоб в цій великій кількості обставин розібратися, привести їх у систему, доцільно всі обставини умовно розділити на три кола.

Обставини малого кола - стимулюючі, що визначають процес боротьби в події, які безпосередньо на нас впливають, фізично визначають нашу дію.

Обставини середнього кола - охоплюють усю п'єсу та визначають розвиток наскрізної дії п'єси і ролі.

Обставини великого кола - лежать за межами п'єси, вбирають в себе надзадачу п'єси і ролі.

Всі обставини здатні переходити з одного кола в інше. Ми не зможемо вибудувати логіку малого кола, не знаючи обставин середнього та великого кіл, тому що саме вони коригують і визначають логіку малого кола. Будь-яка обставина викликає у людини певну реакцію, вона залежить від досвіду, виховання, культури, національності і т.д. Реакція людини переходить в певне ставлення, відношення, а це вже емоційна реакція на вплив малого кола обставин. Реакція залежить від психічної установки.

Треба сказати про найважливіший закон загострення пропонованих обставин. Це не закон життя, але найголовніший закон сценічного буття. Бо інакше дія втратить свою найважливішу якість – активність. І боротьба буде пасивною. Запам'ятайте ж: холодно або жарко, але тільки не тепло! Загострення може бути зі знаком (+) або зі знаком (-) по відношенню до дії.

Кожен етюд, а етюди ще далекі від драматургії, повинен мати і надзадачу, і наскрізну дію. В перших навчальних пробах ви повинні привчити себе чітко ставити ціль і кожен свій етюд будувати як безперервне прагнення до її досягнення. Саме так ви можете привчити себе, своє мислення і уяву до відчуття надзадачі і наскрізної дії.

Ціль, яку ви ставите в етюді, має бути гострою, важливою для вас. Тільки за цієї умови вона буде дійсно збуджувати вашу уяву і провокувати активність і захопленість в боротьбі за її досягнення. Млява, незахоплююча ціль, як і млява, рихла надзадача, не може породити яскравої і зосередженої дії. Коли герою-виконавцю (артисто-роль) все одно досягне він мети чи ні, то в театрі краще не відкривати завісу і не показувати свої роботи на екрані.

Етюд – це маленька історія, яку ви втілюєте сценічно. Тобто розповідаєте сценічними засобами. Адже розповідаємо ми завжди про щось і для чогось.

«Про щось» - це фабула, це факти.

«Для чого» - це головна ціль, головна задача, яка повинна впливати на сприймаючого в потрібному напрямку. Вона пов'язана з вашими «больовими точками», вона завжди емоційна. Нею ви, а не хтось інший, ви оповідач, хочете заразити сприймаючого, змусити його жити вашими почуттями, «вболівати» вашим болем.

Цим «розповідь» відрізняється від інформації, коли ви передаєте ті чи інші відомості, повідомлення, в яких не бере участь ваша душа.

Розповідаючи, ви обов'язково будете виділяти саме те почуття, яке вас зачепило. Ось про це-то ми і повинні думати. Коли ви об'єктивно, без душі, «розповідаєте» зі сцени якісь факти, то, ваш глядач, залишається, по суті, в рамках сприйняття цього як вправи. Почуттям, тобто співпереживанням, він відгукнеться лише на ваше хвилювання, на рух вашого почуття. Виходить, коли ви беретеся за етюд, перше, що ви повинні чітко уявити собі, - це те про що ви хочете розповісти глядачеві – це фабула, і навіщо, для чого, тобто яке відповідне почуття ви хочете в ньому збудити.

І справа тут, звичайно, не в особливих, екстремальних подіях етюду. Штучно розпалювати власні та глядацькі нерви за рахунок усяких вбивств, пожеж, повеней – це нісенітниця, та й не в цьому ж справа!

Екстремальність полягає в рівні ваших душевних витрат, в гостроті прийнятих вами пропонованих обставин.

Подія, яка визначає наше життя з моменту початку етюду, цей відрізок життя завжди насичений безліччю обставин. Ці обставини викликають все нові і нові дії, виникають все нові і нові проміжні цілі. Однак усі ці цілі та породжені ними дії поглинаються головним – подією. І хоча вони є малими подіями або дієвими фактами, ми все-таки будемо розглядати їх в рамках однієї великої, визначального події. Як відбувається цей процес подолання всіх перешкод, що виникали на шляху до нашої мети?

Цей природній і логічний рух в події переривається раптово новою обставиною. Зрозуміло, що це початок нової великої події, яка теж вбере в себе безліч проміжних подій-фактів. Ось така історія відбувається з подіями, їх пов'язаністю і залежністю одна від одної, з поглинанням великою подією малих.