Метод фізичних дій і відчуттів

Отже, виходить, що дія і почуття взаємозалежні і взаємозв'язані. До органічно народженого почуття, без якого неможливе життя людського духу, можна прийти через фізичні дії, тобто через життя людського тіла. Адже ж обґрунтована, продуктивна і доцільна дія неможлива без створення життя людського духу! Це доводиться підкреслювати тому, що ця взаємна залежність підміняється дуже часто і в педагогіці, і в практиці односторонньою залежністю: здійснюйте правильні фізичні дії як такі, і виникнуть потрібні почуття, які помилково ототожнюються з «життям людського духу». Забуваючи при цьому про взаємозв’язок між дією і почуттям, про вмотивованість будь-якої дії.

Сценічна правда

Перше. Сценічна або екранна правда життя може бути виражена в будь-яких жанрах, і відповідно – в будь-яких формах і в будь-якій мірі умовності. Але які б вони не були (жанр, форма, умовність), сценічна правда виникає як наслідок, як похідна розуміння життєвої правди і всіх її реалій. Сценічна або екранна правда існує – не «як у житті», а за законами життя.

Друге. На сцені або екрані безперервно має щось відбуватися, тобто життєвий процес повинен відтворюватися через дію. Процес – поняття динамічне, що має на увазі рух та розвиток.

Дія ж багатолика: внутрішня (психічне або уявне), зовнішня (фізичне), словесна (підтекст).

Дія являє собою вольовий акт і завжди має зовнішній прояв.

Третє. Образність – це втілення життєвого процесу, тобто узагальнення життя, розкриття його змісту, його сутності. Всі подальші наші зусилля мають бути присвячені освоєнню цих трьох ознак сценічної правди (правда, дія, образність) в різних їх проявах і зв'язках в ім'я приведення їх до синтезу, який і підводить до осмислення суті професії режисера і актора-виконавця.

У сценічному як і в екранному житті для мистецтва режисера важливим є, окрім сценарію і п'єси, спостереження та пізнання навколишнього реального життя і поведінки людей в різних життєвих обставинах.

Поведінка – це зовнішнє вираження різноманітного і суперечливого внутрішнього життя людини. Людина завжди прагне до досягнення тієї чи іншої цілі, від найпростішої до найскладнішої. Це пов'язано з неодмінним подоланням перешкод, якими є «пропоновані обставини» та інакше спрямовані прагнення інших людей.

Отже, в основі поведінки людини завжди лежить зіткнення з силами, які перешкоджають досягненню нею поставленої мети, тобто боротьба, конфлікт. Відомо, що конфлікт, боротьба – обов'язкові елементи драми (Драма (грец. drama — дія) — один з літературних родів, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення.). Це дає підставу дивитися на навколишнє нас життя як на «драматичну дію». Таким чином, якщо ми спробуємо визначити, в чому ж специфіка режисерського сприйняття навколишнього життя і того відбору, який він робить в його спостереженні та осмисленні, то виявиться, що це – сприйняття світу як різних форм і проявів дії, рушієм якої є конфлікт, боротьба.

Станіславський розглядав сценічний процес, як життєвий (за законами життя), як безперервний ланцюжок подій, які й визначають дії людини. Поза події на сцені як і на екрані нічого не відбувається.

Ми поки що говоримо про події в акторсько-виконавському розумінні, про події ролі, які Станіславський вважав за краще називати «дієвими фактами». Весь час змінюються обставини. Об'єктивно існуючі або нові, виникаючі факти впливають на поведінку людини і викликають певні її дії, вчинки. В свою чергу ці вчинки та дії так само провокують нові вчинки та дії.

Дієві факти можуть бути значними, величезними за рівнем їх впливу на людину. І вплив цей може бути досить тривалим. Або, навпаки, це можуть бути маленькі, ніби незначні обставини, проте які впливають на лінію поведінки. Станіславський пропонував з'ясовувати значимість фактів методом їх виключення: що зміниться, якщо такого факту не буде? Навіть найнезначніші обставини, дієві факти набувають справжнього значення лише в залежності від якоїсь загальної причини, яка визначає не окрему дію, а певну лінію дії (наскрізна дія). Навіщо я повинен це робити, в ім'я чого. І всі факти набудуть значення та внутрішнього змісту саме від цієї головної обставини (визначальної обставини).

Тоді всі дії набувають чіткої націленості, одухотворяються цією обставиною. Та якщо ця обставина має такий вплив на миттєве життя діючої особи, вона стає важливою подією. І оцінювати все, що відбувається з героєм треба вже з цієї позиції (відносно події яка відбувається). Можна доповнювати, розширювати коло обставин, пов'язаних з цією головною подією. Таким уточненням обставин ми програмуємо певну свою налаштованість, а від цього залежить дуже багато в тім, як герой-виконавець буде діяти, так як саме це буде визначати і його вихідне самопочуття, і оцінку тих перешкод, які зустрічаються на його шляху. Цим харчується ритм його дії.

Отже, є подія. Вона вбирає в себе цілий ряд дієвих фактів, кожен з яких пов'язаний з необхідністю здійснити ті чи інші дії. Проте всі вони здійснюються заради головної - мети, яка включає в себе всі проміжні цілі. Ці проміжні цілі, завдання визначають чималу суму дій, які ускладнені перешкодами.

ПОДІЯ

Подія – це не миттєвий фактор. Це процес, викликаний певним фактом, пропонованою обставиною. Вона може мати більшу тривалість і закінчуючись, переходити в іншу подію. Коли подія вичерпає себе – тобто вичерпається дія, пов'язана з метою, породженою цією подією – то змінюється і ціль, мета. Тобто, коли виникає нова обставина, що міняє ціль – то змінюються і дії героя-виконавця.

Подія висуває нову ціль, і наразі її не буде досягнуто, жодна інша дія неможлива. Тепер звернемося до дуже важливого питання: а за чим буде слідкувати глядач?

За історією, яка складає зміст етюду. Глядач стежить за внутрішнім життям героя-виконавця (артисто-роль), яке визначається подією. Звідси і починається співпереживання – найголовніша сила впливу екранного та сценічного мистецтва.

Тому, коли виникає подія, наприклад – пожежа, глядач стежить не за точністю виконання героєм-виконавцем (артисто-роль) фізичних дій як таких, а співпереживає бо ось тепер герой-виконавець вже не може виконати головної цілі, досягти головної мети, яку визначила попередня подія, наприклад – поїздка на вручення премії «Оскар». Проте, це стає можливим лише за умови абсолютної точності і правди всій лінії фізичних дій і відчуттів, що виконують герої постановки.

Почуття правди (сценічної або екранної) — це те, без чого всі наші здібності, задуми, практичні роботи нічого не варті. Ми повинні пам'ятати непорушний закон: глядач буде грати з екраном або театром в будь-яку гру, якщо екран і театр навчить його правилам цієї гри і сам не буде їх порушувати. Сьогодні глядач приймає і розуміє будь-яку умовність, якщо її вірно пояснити йому, якщо його ввести в ці «умови гри». Ми повинні знайти такі пристосування, дії, так розставити акценти, щоб якнайшвидше знищити всі непорозуміння виникаючі у глядача і забезпечити йому можливість все розуміти. І це стосується всього, що б ми не робили на екрані або на майданчику. Всього.

Вплив на глядача – це головна функція екрану та театру. А організатором цього впливу є режисер. Глядач дивиться екранний або сценічний твір, отже, в основі передачі глядачеві необхідної інформації, беручи це поняття в широкому розумінні, лежить видовище. Отже, оволодіння професією режисера – це оволодіння мистецтвом організації цього видовища і впливу на глядача через це видовище. Все, чого глядач не побачив і не зрозумів, - втрачає значення. А змусити глядача бачити і розуміти саме те і саме так, як ви хочете, - справа зовсім непроста. У кіно і телебачення є ця «щаслива» можливість. Вона забезпечується самою технікою зйомки. Вибірковість камери і монтаж пропустять на екран лише те, що відібране, на що треба звернути увагу. Це в ідеалі. Нажаль екран зараз став основним засобом моделювання поведінки у суспільстві і засобом впливу держави і можновладців на свідомість людей.

Інша справа театр (сцена). Перед глядачем широкий простір сцени, і на ній одночасно знаходиться безліч об'єктів, які розпорошують увагу глядача.

Як же зуміти спрямувати, скерувати увагою глядача на те, на що вам потрібно?!

Це найскладніше мистецтво, якому треба вчитися все життя, шліфуючи й удосконалюючи його, а починати це навчання необхідно з першого виходу на навчальний «килим».

Одним з найважливіших тверджень (тез) в методиці Станіславського є визначення події як структурної основи життєвого, а отже, і сценічного процесу. Дослідження ролі, п'єси, та й будь-якого втілюваного матеріалу, по подієвій структурі, розгляд взаємозалежності дії від події та події від дії – все це призводить Станіславського до методу дієвого аналізу.

«Подія, - говорив А.Й. Кацман, - це сума обставин з однією дією.

Подія – структура життєвого та сценічного процесу.

Подія називається віддієслівним іменником.

Подія – завжди процес.

Подія – це те, що відбувається тут, зараз, на наших очах.

Поки дія не помінялася, подія колишня.

Подія змінюється, коли з'являються нові обставини, які «вбивають» старі цілі і народжують нові, або коли наша мета вичерпана».

«Процес переходу з однієї події в іншу називається оцінкою».