32. Порівняльно-історичне вивчення мов.

Науковий інтерес до давнього стану романських мов пов*язаний з ім*ям Франсуа Ренуара (1761-1836), члена Французької Академії, автора першої граматики старопровансальської мови. («Граматика РМ» - «Grammaire de la langue romane. – Paris, 1816»), оскільки вважав старопровансальську мову спільнороманською, відбувається перехідний етап розвитку від латинської мови до романських.

В кінці 18 ст. в Європі стала відомою давньоіндійська мова – санскрит, в якій були наявні деякі риси, схожі з давніми європейськими мовами, такими, в особливості, як латинська і давньогрецька. Цю гіпотезу пізніше підтвердив німецький дослідник Франц Боппа («Про ситему відмінювання в санскриті в порівнянні з грецькою, латинською, персидською, германськими мовами») і датського мовознавця Рамуса Кристіана Раска («Дослідження походження давньпівнічної або ісландської мови»).

До вивчення романських мов першим використав порівняльно-історичний метод філолог Фрідріх Діц (1794-1876). В його трудах були проаналізовані в історичному сенсі португальська, іспанська, французька, провансальська, італійська, румунська (валашська тоді) і дана коротка характеристика каталананської і ретороманської мови.

«Граматика романських мов» Ф. Діца витримала 5 видань. Вона переведена на фр. мову. Цей труд включає багатий мовний матеріал, який і досі не втратив своєї цінності. Пізніше Діц видає «Етимологічний словник романських мов». Діц приводить відповідні італійським словам однокореневі слова з усіх інших РМ.

Суттєвий вклад у вивчення РМ внесли такі величні філологи, як австралійський вчений Гуго Шухардт (1842-1927), який присвятив спеціальні дослідження вокалізму вульгарної латині, потім за Асколі ровивав теорію субстрата, видав багато статей з різних питань сіпльного і романського мовознавства. Густав Гербер, німецький філолог, основоположник одного з лігвістичних журналів з романської філології.

33. Нл. Проблема хронології нл.

НЛ – загально-розмовна латинська мова в усі періоди її існування, з особливим урахуванням всіх тих інновацій, які з’явилися в пізній період її розвитку, що безпосередньо передував періоду формування РМ.

Латинське розмовне мовлення «переросла», непомітно для її носіїв, в РМ. Мовна традиція непереривна. Мова передається з покоління в покоління. Перехід кількісних змін в якісні відбувається протягом тривалого часу. Період переростання латині в РМ охоплював не одне століття. «Згасання» НЛ і виникнення РМ відбулося, ймовірно, протягом VI-VII ст..

Існувала й інша думка, згідно якої аж до VII ст. загально-розмовною мовою давньої Романії була НЛ. Доказами того є той факт, що найдавніша пам’ятка РМ, що дійшла до наших часів, датована IX ст.

В науковій літературі можна зустріти міркування про «смерть» ЛМ. Їх необхідно відносити не до розмовної, а до писемної латині, «вмирання» якої відбувалося одночасно з переростанням усного мовлення в РМ.

Розмовне мовлення продовжує постійно видозмінюватися відповідно до умов його функціонування, писемне мовлення в свою чергу опирається на все більш застарілі форми та зразки. Оволодіння писемним мовленням передбачає засвоєння і відтворення набору правил і форм, які вже не мають зв’язку з усним мовленням. Писемне мовлення втрачає стилістичну гнучкість, стає маловиразним, одноманітним.