- •1 Джерела вивчення народної латини. Надписи
- •2. Шляхи заміни найменувань.
- •3. Джерела вивчення нл. Художня література
- •5. Етапи розвитку латинської мови.
- •6.Запозичення як джерело змін фонетичної системи мови.
- •9. Латинська мова – основа романських мов. Етапи історії латинської мови. Латинська мова в епоху середньовіччя та новий час.
- •11. Письмова фіксація романських мов. Фактори диференціаціації народної латині і утв. Романських мов. Теорія стратів.
- •10. Роль соціальних факторів в поширенні фонетичних змін
- •17.Романські мови. Загальна характеристика.
- •18.Писемна фіксація романських мов. Фактори диференціації народної латини та утворення романських мов. Германський суперстрат.
- •19.Латинська мова – основа романських мов. Етапи розвитку латинської мови. Архаїчний період.
- •20. Системність фонетичних змін. Фонетичні заміни.
- •21. Особливості народної латини.
- •22. Народно – латинський лексичний спадок.
- •23. Джерела вивчення народної латини. Література релігійного змісту.
- •25. Граматика періоду пізньої Імперії та раннього середньовіччя.
- •26. Зміни у граматичному оформленні іменника.
- •27. Писемна фіксація ром. Мов. Фактори диференціації народної латини та утв. Ром. Мов. Етнічні фактори: субстрат, суперстрат, адстрат.
- •28.Граматичні категорії імені: рід і число.
- •29. Джерела вивчення народної латини. Юридичні документи.
- •30. Граматичні романізми та їх походження.
- •31. Джерела вивчення народної латини. Історичні твори раннього середньовіччя.
- •32. Порівняльно-історичне вивчення мов.
- •33. Нл. Проблема хронології нл.
- •34. Етимологічні словники.
- •35. Нл. Проблема єдності нл.
- •36. Латинські і романські звуки. Їх графічна передача.
- •37. Народна латина. Поняття народної латини.
- •38. Просодична структура слова. Наголос. Його характер в лат. І ром. Мовах.
- •39. Витоки ром.Мов. Загальна характеристика.
- •40. Зміни в грам.Оформленні прикметника.
- •45.Формування держав на романізованих територіях.Франція і Бельгія.
- •47. Формування держав на романізованих територіях.Португалія
- •48.Взаємовплив романських мов.
- •50.Писемна фіксація романських мов. Фактори диференціації народної латини та утворення романських мов. Субстрат Іберійського періоду.
- •53. Джерела вивчення народної латини. Глоси, схолії.
- •54. Поява означеного артикля.
- •55. Причини лексичних змін.
- •56. Характерні особливості числівників.
32. Порівняльно-історичне вивчення мов.
Науковий інтерес до давнього стану романських мов пов*язаний з ім*ям Франсуа Ренуара (1761-1836), члена Французької Академії, автора першої граматики старопровансальської мови. («Граматика РМ» - «Grammaire de la langue romane. – Paris, 1816»), оскільки вважав старопровансальську мову спільнороманською, відбувається перехідний етап розвитку від латинської мови до романських.
В кінці 18 ст. в Європі стала відомою давньоіндійська мова – санскрит, в якій були наявні деякі риси, схожі з давніми європейськими мовами, такими, в особливості, як латинська і давньогрецька. Цю гіпотезу пізніше підтвердив німецький дослідник Франц Боппа («Про ситему відмінювання в санскриті в порівнянні з грецькою, латинською, персидською, германськими мовами») і датського мовознавця Рамуса Кристіана Раска («Дослідження походження давньпівнічної або ісландської мови»).
До вивчення романських мов першим використав порівняльно-історичний метод філолог Фрідріх Діц (1794-1876). В його трудах були проаналізовані в історичному сенсі португальська, іспанська, французька, провансальська, італійська, румунська (валашська тоді) і дана коротка характеристика каталананської і ретороманської мови.
«Граматика романських мов» Ф. Діца витримала 5 видань. Вона переведена на фр. мову. Цей труд включає багатий мовний матеріал, який і досі не втратив своєї цінності. Пізніше Діц видає «Етимологічний словник романських мов». Діц приводить відповідні італійським словам однокореневі слова з усіх інших РМ.
Суттєвий вклад у вивчення РМ внесли такі величні філологи, як австралійський вчений Гуго Шухардт (1842-1927), який присвятив спеціальні дослідження вокалізму вульгарної латині, потім за Асколі ровивав теорію субстрата, видав багато статей з різних питань сіпльного і романського мовознавства. Густав Гербер, німецький філолог, основоположник одного з лігвістичних журналів з романської філології.
33. Нл. Проблема хронології нл.
НЛ – загально-розмовна латинська мова в усі періоди її існування, з особливим урахуванням всіх тих інновацій, які з’явилися в пізній період її розвитку, що безпосередньо передував періоду формування РМ.
Латинське розмовне мовлення «переросла», непомітно для її носіїв, в РМ. Мовна традиція непереривна. Мова передається з покоління в покоління. Перехід кількісних змін в якісні відбувається протягом тривалого часу. Період переростання латині в РМ охоплював не одне століття. «Згасання» НЛ і виникнення РМ відбулося, ймовірно, протягом VI-VII ст..
Існувала й інша думка, згідно якої аж до VII ст. загально-розмовною мовою давньої Романії була НЛ. Доказами того є той факт, що найдавніша пам’ятка РМ, що дійшла до наших часів, датована IX ст.
В науковій літературі можна зустріти міркування про «смерть» ЛМ. Їх необхідно відносити не до розмовної, а до писемної латині, «вмирання» якої відбувалося одночасно з переростанням усного мовлення в РМ.
Розмовне мовлення продовжує постійно видозмінюватися відповідно до умов його функціонування, писемне мовлення в свою чергу опирається на все більш застарілі форми та зразки. Оволодіння писемним мовленням передбачає засвоєння і відтворення набору правил і форм, які вже не мають зв’язку з усним мовленням. Писемне мовлення втрачає стилістичну гнучкість, стає маловиразним, одноманітним.