34. Етимологічні словники.

Крім подібності граматичних систем, про близьку спорідненість РМ свідчить спільність лексики, що була успадкована від латині. Латинський фонд РМ представлений в двух знаменитих етимологічних словниках: EWRS Ф.Діца та REW В. Меєра-Любке.

Для словника Діцем були відібрані найбільш вживані слова; з рідкісних – тільки слова з цікавою етимологією. Словник поділений на 2 частини. В першій – слова, загальні для всіх РМ або більшості з них. Друга частина – перелік слів лат. походження, які властиві тільки одній з трьох областей: іберо-романськиій, галло-романській або італо-романській. Про балкано-романську область Діц згадував лише в деяких випадках, порівнюючи з іншими.

Словник Меєра-Любке є обширнішим довідником. Він включає 9721 слово і включає усі слова, включаючи ранні латинізми, які знайшли застосування в якійсь РМ або її діалекті. Нелатинські елементи представлені тільки якщо вони присутні більш ніж в одній РМ. В кінці словника є регістр усіх слів, що приведені в словникових статтях РМ з вказівкою номера тієї словникової статті, де вони були згадані.

Більш докладну інформацію про походження і історію Р слів можна знайти в етимологічних словниках окремих РМ, наприклад FEW В. фон Вартбурга та ін.

35. Нл. Проблема єдності нл.

НЛ – загально-розмовна латинська мова в усі періоди її існування, з особливим урахуванням всіх тих інновацій, які з’явилися в пізній період її розвитку, що безпосередньо передував періоду формування РМ.

Латинські текти усіх періодів, включаючи пізній, характеризувалися відносною єдністю мови, у зв’язку з чим була висунута гіпотеза про єдність народної латини.

Разом з тим, факт утворення на базі латини декількох РМ, що помітно відрізнялися одна від одної, навів дослідників на думку про існування в латинській мові територіальних відмінностей.

Були спроби виявити діалектні особливості ЛМ. Існують дослідження латині в Пн. Італії, галльської, іберійської, балканською латини. В.Вяянянен вбачає у ряді латинських форм помпейських написів вплив оскоького (fata замість facta і т.д.). А.Карнуа в іберійських написах відмічає номінатив на –as замість –ae (filas, amicas).

На жаль, написи являються майже єдиним видом писемних пам’яток, на які можна спиратися у пошуках діалектних особливостей.

За думкою ряду лінгвістів, діалекти РМ ведуть початок з НЛ, що відрізнялася гетерогенністю. Стверджується, що між розмовною латиною і сучасними діалектами РМ не було розриву в наступності. Припустити, що одноманітність писемною латини в провінціях досягалося переважно в містах, де впровадження літературної мови проводилося через школи і адміністрацію. У сільській місцевості, куди не простягався вплив шкіл, могли зберігатися регіональні особливості мовлення і просто місцеві мови, про що є згадки в текстах сучасників.

36. Латинські і романські звуки. Їх графічна передача.

Перетворення латинської фонетичної системи романські спричинило зміни співвідношення між звуками і буквеним зображенням. Латинські букви, що використовувалися для запису народного романського мовлення могли виявитися зайвими (буква h в ісп. мові hombre), зображати звуки, що відрізнялися від закріпленими за ними в ЛМ (подвійна буква ll в ісп. мові llamar), супроводжуватися додатковими діакритичними знаками (акцентами, тильдами).

В ранніх пам’ятках помітні коливання в буквеному позначенні нових романських звуків, особливо пата латних приголосних і африкатів. Між графемою і звуком виявляються ті ж види асиметрії мовленнєвого знаку, що й у відношенні між означуваним і означу вальним лексичних і граматичних одиниць: «вільна синонімія» - один і той же звук-фонема зображуються різними буквами, незалежно від фонетичного оточення; «позиційно обумовлена синонімія» - один і той же звук в залежності від наступного звуку зображується різними буквами; «вільна полісемія» - одна й та ж буква, незалежно від оточення відповідає двом звукам-фонемам; «позиційно обумовлена полісемія» - одна й та ж сама буква в залежності від наступної графеми зображає різні звуки; «аналітизм» - дві і більше букв = 1 звук; «синтетизм» - 1 буква = 2 звуки; «десемантизація» - буква не відповідає ніякому звуку.

В пізньому розмовно-латинському варіанті розпізнавальна ознака довготи/короткості замінилася ознакою відкритості/закритості, дифтонг ae > [ɛ], дифтонг oe > [е], а приголосний h перестав вимовлятися.