Використання

Сфера використання наукового стилю — наукова діяльність, науково-технічний поступ, освіта.

Основне призначення — викладати наслідки досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтовувати гіпотези, доводити істинність теорій, класифікувати й систематизувати знання, роз'яснювати явища, активізуючи інтелект читача для їх усвідомлення.

Науковий стиль – це мова науки, техніки, освіти. Мета мовлення: - повідомлення про результати наукових досліджень. Основні ознаки:

- ясність( зрозумілість) і предметність тлумачень;

- логічна послідовність і доказовість викладу;

- об'єктивний аналіз;

- точність і лаконічність висловлювань;

- аргументація і переконливість тверджень;

- детальні висновки.

Основні мовні засоби наукового стилю спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

- використанням наукової термінології;

- наявністю схем, таблиць, графіків, систем математичних, фізичних, хімічних знаків і значків;

- залученням цитат і посилань на першоджерела;

- відсутністю індивідуальної авторської манери та емоційно-експресивної лексики;

- чіткою композиційною структурою тексту (поділ на розділи, частини, пункти, параграфи із застосуванням нумерації);

- окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові; значну роль відіграють дієприкметниковий та дієприслівниковий звороти.

Форма реалізації наукового стилю – монолог.

Науковий стиль має такі підстилі:

1)       власне науковий (монографія, рецензія, наукова доповідь, курсова й дипломна роботи, реферат, тези). Який у свою чергу поділяється на науково-технічні тексти та науково-гуманітарні;

2)       науково-популярний , мета якого дохідливо і доступно викладати інформацію про наслідки наукових досліджень у журналах , книгах тощо;

3)       науково-навчальний – реалізується у навчальних підручниках, лекціях, бесідах і не виключає елементів емоційності.

13. Термін. Термінологічні системи

Те́рмін (від лат. terminus — межа, кордон) — слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки,мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери.

На відміну від слів загальної лексики, які часто є багатозначними та мають емоційний відтінок, терміни в межах сфери застосування є однозначними і позбавлені експресії.

Наукові поняття визначаються спеціальними словами – термінами, які складають основу наукової мови. Термін – це слово, або усталене словосполучення. Що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а навпаки, поняття, приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається вдома конвенційність термінова, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї чи іншої галузі домовляються. Що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції – лаконічному, логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета, або зазначення поняття. Тобто його зміст і межі.

Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:

а) системність термінова (зв’язок з іншими термінами даної предметної сфери);

б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;

в) моностемічність (однозначність) термінова в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;

г) стилістична нейтральність;

д) відсутність експресії, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків.

Терміни поділяються на загальновживані (ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, діяльник, чисельник).

На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах.

ДО будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань.

У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія – це така підмножина термінів, яка відображає поняття, й утворились й функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема – це опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі.

Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви –своєрідні етикети предметів, явищ, понять. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви – одиничне.

ДО номенклатури входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви рослин, звірів і т.д.

Професіоналізми – слова й мовлення звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення певних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни – це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми – конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок-кухар; кубрик-кімната відпочинку екіпажу; ходити в море-плавати, тощо.

Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняті каси, підбити, прикинути баланс.

Професіоналізм музикантів: фанера-фонограма; розкрутити – розрекламувати.

Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізм вживають у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Професіоналізми використовують також літератури з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у своїх творах.

14. Юридична терміносистема

Юридичні терміни - словесні позначення понять, що використовуються при викладі змісту закону (іншого нормативного юридичного акту) [32], слова (словосполучення), які вжиті в законодавстві, є узагальненими найменуваннями юридичних понять, що мають точний і певний сенс, і відрізняються смисловий однозначністю, функціональною стійкістю [33]. Юридична термінологія сприяє точному і ясному формулюванню правових приписів, досягненню максимальної лаконічності юридичного тексту. Займаючи в принципі незначний обсяг нормативного тексту, юридична термінологія являє собою його базу, основний смисловий фундамент. Важливою рисою юридичних термінів, як засобів професійної комунікації, є їх тісний зв'язок зі світоглядом та ідеологією пануючого класу, з різними політичними і юридичними теоріями, науковими напрямками, правовим досвідом. Із судової практики середньовіччя з'явилися, наприклад, такі терміни, як «феодал» і «феодалізм», що стали згодом позначенням типу певної суспільно-економічної формації. У середовищі лихварів народився термін «капітал», що увійшов до арсеналу економічної науки. Термін «республіка» за часів Жан-Жака Руссо використовувався у Франції в значенні держави взагалі.Слово «селянин» - в чолобитних і т. д. Основний фонд юридичної термінології міститься в найбільш важливих законодавчих актах. Саме вони визначають термінологічні еталони, на них орієнтуються правотворчі органи, видаючи підзаконні акти. Конституція - джерело основоположних юридичних термінів. Однією з характерних рис юридичної термінології є її загальнопоширеним.Найрізноманітніші суспільні відносини є предметом правового регулювання.Практично немає такої сфери життя, якої б прямо чи опосередковано не стосувалося право. Тому в нормативних актах використовуються і побутова лексика, і номенклатура виробничих виробів, і найменування різних послуг, словниковий склад самих різних галузей знань (медицини, техніки, космонавтики і т. д.). Сталість словникового запасу законодавства, протидія невиправданим мовним нововведень - необхідна умова його стабільності. Однак це не означає, що в словнику законодавця не відбувається жодних змін. Переважна ж більшість термінів, які використовуються в законодавстві, залишається, як правило, незмінним і не зазнає будь-яких істотних модифікацій. Разом з тим деякі з термінів не знаходять законодавчого вживання, оскільки зникають відносини, породили їх (наприклад, терміни «поразка прав», «найми», «осілість»). Одні терміни замінюються іншими, більш точними («народні дружини» замість «бригад сприяння міліції», «обов'язкове страхування» замість «окладного страхування» і т. д.). З'являються нові терміни: «громадський обвинувач», «передача на поруки», «побутовий прокат» і т. п., з недавно з'явилися - «колективний трудовий спір (конфлікт)», «комунальна власність» і ін Будучи первинним матеріалом для написання норм права, юридичні терміни мають наскрізне значення. Використовуючи їх, держава в особі своїх органів влади говорить на мові права і виражає свою волю: скасовує і змінює норми; встановлює нові правила поведінки; закріплює сформовані суспільні відносини. За допомогою юридичних термінів будь-які волевиявлення приймають форму конституцій, поточних законів, постанов уряду, інструкцій міністерства і т.д. Термінологія правової сфери відрізняється від терміносистем інших галузей знань. Можна відзначити значний вплив латині на формування правової термінології, що призвело до втрати зв'язку між юридичним і загальнолітературні мовами. Так, наприклад, у процесі становлення правових інститутів в Англії правова термінологія відокремилася від спільної мови і стала зрозумілою тільки присвяченим. Запозичені з латини слова стали вузькоспеціальними (дослідники відзначають, що збереглося до 10% прямих латинських запозичень). Іншою особливістю можна вважати те, що в правових терміносистемах створюється особливу єдність лексичних одиниць, особлива їх сполучуваність і особливі зв'язки між словами, відбувається диференціація широкого і вузького значення слова в рамках даного термінологічного поля (так, в юридичній мові вузькоспеціальне значення набувають такі слова, як«право», «сукупність», «склад» та ін.) 1.3 Класифікація юридичних термінів Для більш чіткого опису юридичних термінологічних систем необхідно розробити класифікацію термінів даної предметної області, у зв'язку з чим, виникає необхідність вибору класифікаційних підстав. Одним з таких підстав може бути фактор приналежності слова до підмови певної сфери діяльності.Зупинимося докладніше на розроблених раніше класифікаціях юридичної термінології. Класифікація, розроблена А.С. Піголкін, проводиться по вертикальному і горизонтальному принципам. На вершині вертикальної класифікації буде термінологія, закріплена в Основному законі та інших законодавчих актах, тобто загально термінологія, яка поєднує терміни, що використовуються в усіх галузях права і позначає найширші поняття. Горизонтальна термінологія охоплює різні види міжгалузевих і галузевих терміносистем. Міжгалузева термінологія - це терміни, які використовуються в декількох галузях права («матеріальна відповідальність», «значної шкоди», «провина» і т.д.). Основний обсяг юридичних термінів припадає на міжгалузеву термінологію, в той час як кількість галузевих термінів порівняно невелика [34]. Відмінною рисою галузевої термінології є те, що вона грунтується на предметно-логічних зв'язках і відносинах відповідних понять, що відбивають специфіку конкретної сфери правових відносин. Отже, галузева термінологія обслуговує особливу галузь законодавства, тобто утворює галузеве термінологічне поле, яке не збігається ні з загальноправовим, ні з міжгалузевим термінологічними полями - ширшими в змістовному і функціональному відношенні («угода», «давність скоєння злочину», «розлучення »і т. п.). Трохи іншу класифікацію знаходимо у Д.І. Милославській, яка виділяє такі групи термінів: 1) загальновживані; 2) загальновживані, що мають у нормативному акті більш вузьке, спеціальне значення; 3) суто юридичні; 4) технічні [35]. Зрозуміло, вживати спеціальні терміни слід в межах смислової і інформаційної необхідності, не перевантажуючи ними документи. Наприклад, застосування такого роду термінів доречне в нормативних актах спеціального призначення, для обмеженого кола фахівців і недоречно в актах, які розраховані на широкі кола громадян. У юридичній літературі також існує схоже поділ, при якому виділяються три види юридичних термінів: 1) загальновживані терміни, які використовуються в повсякденній мові й зрозумілі всім; 2) спеціально-юридичні терміни, які володіють особливим правовим змістом («акредитив», «позовну заяву» і т.п.). Такі терміни служать для позначення юридичних понять, вираження юридичних конструкцій, галузевої типізації і т.д.; 3) спеціально-технічні юридичні терміни, які відображають область спеціальних знань, наприклад, правила техніки безпеки, технічне обслуговування обладнання, проведення експертизи технічних рішень і т.п. Однак загальновживані терміни можуть стати і юридичними. Для того, щоб спеціально-юридичні терміни стали зрозумілі всім суб'єктам правовідносин, законодавець використовує норми, які прямо не регулюють суспільні відносини, а розкривають зміст будь-яких юридичних термінів. Такі норми носять назву норми-дефініції. Ефективність юридичних термінів залежить від того, як законодавець виконує ряд правил, що висуваються до юридичної термінології. Звернемося до фундаментального дослідження «Юридична термінологія: формування і склад» С.П. Хижняка, в якому дається класифікація ознак, що пред'являються до терміну юристами. На думку автора, термін повинен бути: 1) єдиним, тобто вживатися в даному законі чи іншому нормативному акті в одному і тому ж сенсі, бути однозначним в межах однієї системи; 2) загальновизнаним, а не винайденим законодавцем тільки для даного випадку, неприпустимо використання терміну в якомусь особливому сенсі; 3) стабільним, то є сенс і значення терміна не повинні змінюватися залежно від контексту; 4) логічно пов'язаним з іншими термінами даної системи; 5) співвіднесені з професійною сферою вживання [36]. Якщо порівняти розглянуті вище групи ознак, то стає очевидним, що юристи та лінгвісти розуміють під терміном дещо різні речі, хоча є і подібні критерії.Розуміння юристів значно ширше, оскільки вони відносять до категорії термінів навіть слова, які в текстах законів вживаються в своєму основному загальнолінгвістичних значенні. Подібні лексеми з точки зору більш суворого лінгвістичного підходу не можна віднести до категорії термінів, тому що ще немає достатніх підстав для терминирования цих понять. Як юристи, так і лінгвісти відзначають незалежність терміна від контексту, при цьому значення терміна розкривається в його дефініції, а не в контексті, як це відбувається з загальновживаною лексикою. Таким чином, слово переходить з загальнолітературної мови в мову професійний і стає елементом терміносистеми. Існує також й інша класифікація юридичної термінології в залежності від сфери її застосування: 1) термінологія правової доктрини; 2) термінологія юридичної практики. Далі юридичну термінологію можна розділити на: 1) термінологію нормативних правових актів (нормативну правову термінологію); 2) термінологію правозастосовних актів; 3) термінологію інтерпретаційних актів. Зазначене розмежування випливає з існуючого в юридичній доктрині поділу правових актів на нормативні правові, правозастосовчі та інтерпретаційні акти і з необхідності враховувати наявність вироблених і використовуваних юридичною наукою термінів, які не отримали застосування в правових актах, але які також відносяться до юридичної термінології. Проте, слід звернути увагу на ту обставину, що даний розподіл є багато в чому умовним у зв'язку з тим, що на практиці дуже важко розмежувати зазначені види юридичної термінології. Це обумовлено тим, що в правозастосовних і в інтерпретаційних актах використовуються терміни і нормативних правових актів, і юридичної науки, також як і при розробці нормативних правових актів застосовуються всі різновиди правової термінології. Вважається, що для зручності аналізу юридичну лексику можна розділити на класи за способом номінації поняття (терміни, терміноніми, професіоналізми).Іншим параметром є належність до певної галузі права, що дає підстави для віднесення лексеми до класу загальноюридичних або галузевої лексики (значення галузевих термінів можуть бути адекватно зрозумілі тільки в підсистемі відповідної галузі права). Третім параметром класифікації спеціальної лексики є виділення реалій, які представлені топонімів, антропонімів, апеллятівамі і фразеологізмами: Old Baily - Олд-Бейлі, Центральний кримінальний суд, топонім за назвою вулиці в Лондоні, де він перебуває; Miranda warning - офіційне оголошення підозрюваному його прав,антропоним за назвою відомого судової справи «Міранда проти штату Аризона» (1966); pocket veto - «кишенькове вето», непряме вето президента США, апеллятів (загальне ім'я іменник). Класифікаційні підстави за належністю терміна до певного класу, за способом номінації і по виділенню типу реалії актуальні як для опису термінологічних систем однієї мови, так і для контрастивної досліджень. При зіставленні правової термінології англійської та російської мов з'являються інші класифікаційні ознаки.

15. запозиченя в сучасній укр мові

За походженням слова́ поділяються на власне українські та запози́чені з інших мов.

Словниковий склад мови постійно поповнюється як словами, що створюються на основі українських словотвірних засобів, так і запозиченими з багатьох мов: грецької(філологія, музей, театр), латинської (клас, аудиторія, конституція), німецької (бутерброд, солдат), англійської (баскетбол, дизайн), французької (кашне, пюре, пальто),італійської (соло, тріо, акорд) та інших.

Низка найменувань предметів і понять — іменників, рідше якостей — прикметників і дій — дієслів ще здавна переходили від однієї мови до іншої. Шляхи переймання слів, природно, не обмежуються рухом від мови до мови або навіть від діалектів до діалектів. Точна характеристика їх доконечно передбачає врахування також і розшаруваннясуспільства — тих соціальних груп, які засвоюють або можуть засвоювати лексику від відповідних же чужомовних соціальних верств населення.

Значну роль щодо шляхів переймання відіграють випадки фахового порядку. Усно через польське посередництво в українську мову, спочатку в міста і містечка, а потім і всела, проникла певна реміснича термінологія — номенклатура німецького походження.

Запозичення з різних мов відбулося за різних часів. Багато запозичених слів стали настільки звичними для нас, що вже не відчувається їхнє чужомовне походження (панчохи,цукор, кавун), інші навіть не набули здатності змінюватися за законами української граматики (меню, тріо, кашне).

Розрізняють два способи проникання в мови запозичених слів — проникання усне й писемне (книжне). Перший демонструє радикальніше пристосування засвоєного слова в середовищі, що його перейняло, а іноді навіть змінило чи спотворило в дусі так званої народної етимології. Коло засвоюваних усно понять, поряд із культурними, може охоплювати примітивно-побутові, лайливі тощо. Найдавніша частина запозичених слів в українській мові сягає ще праслов'янського періоду й тому має відповідники в іншихслов'янських мовах. Ці запозичення походять з готської або діалектів прагерманської мови. Серед запозичень, що усно входили до української мови в різні часи, булитюркізми (слова половецького, татарського й турецького походження або засвоєні через посередництво цих мов).

Наявні в українській мові також значна кількість слів (близьких до тюркізмів) арабського й іранського (перського) походження.

Слова, засвоювані книжно, тобто через літературу, природно вищі як їх значенням, так і тоном, що їх супроводжує, — за належним їм емоційним забарвленням. Зазвичай ціслова виявляють тенденцію ставати інтернаціоналізмами й широко розповсюджуватися від народу до народу. Найголовнішим джерелом лексичних запозичень, пов'язаних із поняттями загальноєвропейської культури, науки, державного управління, права й політики, для української мови, як і всіх європейських, були та залишаються й досі латинська мова. Із західноєвропейських мов пізнішого періоду запозичень найбільше.

Деякі запозичені слова вживаються як синоніми власне українських слів (лінгвістика — мовознавство, мемуари — спогади, емоції — почуття) і можуть відрізнятися від нихсферою застосування в певних формах і стилях мовлення.

Запозиченими словами не слід зловживати. Як правило, вони доречні тоді, коли у мові немає власне українського слова з потрібним відтінком лексичного значення абостилістичного забарвлення.

16. Полісемі́я (грец. Πολυσημίς — багатозначний) — багатозначність, наявність у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі, синтаксичній конструкції) кількох значень. У тих лінгвістичних традиціях, для яких центральним є значення слова, про полісемію зазвичай говорять стосовно слів.

Наприклад, слово «драматургія» означає:

1. драматичне мистецтво;

2. сукупність драматичних творів письменника, літературного напряму, народу, епохи;

3. теорія побудови драматичного твору.

17. омонімія

Омо́німи (від грец. homos — однаковий і грец. onyma — ім'я) — це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. В народі омоніми часто не відрізняються від омографів та омофонів. Це частково пов'язано з тим, що в українській мові слова пишуться та читаються однаково.

Омоніми з'являються внаслідок:

• звукових змін у слові у процесі розвитку мови;

• смислових змін у слові у процесі розвитку мови;

• випадкового збігу звучання слова рідної мови та запозиченого з іншої мови;

• випадкового збігу звучання форми різних слів.

Розрізняють омоніми:

• повні (абсолютні) — омоніми, у яких збігається уся система форм. Наприклад, ключ (від замку) — ключ (джерело), рукав (елемент одягу) — рукав (річки).

• часткові — омоніми, у яких збігаються за звучанням не всі форми. Так, слово кадри, що означає склад працівників, вживається тільки у множині, а слово кадри, що означає окремі сцени чи епізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множини іменника кадр.