4. Питання

1) Чи означає застосування правил країни — джерела послуг, що потрібні до- 1 даткові критерії та положення? Якщо так, якими вони повинні бути? |

172 і

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

2) Чи вважаєте ви, що, розглядаючи законодавство країни походження, не­обхідно визначити додаткові критерії для його застосування? Якщо так, то які критерії?

3) Щоб встановити всі сторони, які могли б бути законними, чи вважаєте ви, що можна визначити кожного можливого учасника в ланцюгу передачі? Якщо так, будь ласка, чи змогли б ви визначити таких учасників?

4) Зважаючи на існуючі розходження стосовно рівня охорони, чи повинно законодавство країни походження використовуватися у Співтоваристві для ви­значення акта передачі стосовно:

— тільки тих передач, які походять з держави-члена;

— тільки тих передач, які походять з держави-члена або з третьої країни, яка є членом Бернської конвенції (Паризький акт 1971 р.) і Римської конвенції 1961 p.;

— всіх передач, які походять з будь-якої країни?

5) Якщо законодавство країни походження повинно бути збереженим, яке законодавство та сфери національного законодавства повинні бути узгоджени­ми, щоб запобігти спаду торгівлі та збиткам щодо охорони правоволодільців, враховуючи:

— винятки з виключних прав;

— використання;

— моральні права;

— інші права?

6) Як і наскільки та в яких сферах повинна поліпшуватися охорона правово­лодільців у країнах, що є членами Бернської та Римської конвенцій, або в само­му Співтоваристві, якщо повинно застосовуватися законодавство країни похо­дження?

7) Які інші норми ви застосували б замість прийняття законодавства країни походження?

8) Чи вважаєте ви, що наявні статті зможуть належним чином охороняти правоволодільців Співтовариства, коли послуга вперше введена в мережу тре­тьої країни, яка не забезпечує ефективної охорони інтелектуальної власності?

9) Чи вважаєте ви, що сторони повинні бути вільними щодо вибору договір­ного законодавства, чи свобода контракту має бути обмежена:

— імпортом;

— тільки для того, щоб охороняти окремі специфічні аспекти, такі як мо­ральні права, справедлива винагорода, колективне управління правами;

— тільки там, де контракт стосується творів або інших об'єктів, що охороня­ються, правоволодільців Європейського Союзу?

Підрозділ II Вичерпання прав і паралельного імпорту

Основні положення

Відеокасета або звукозапис, проданий правоволодільцем або з його дозволу в одній державі-члені, можуть бути перепродані будь-де у Співтоваристві і правоволоділець не може заперечити проти цього. Він вичерпує свої дистри-б'юторські права, коли вперше збуває продукцію. Але збут продукту не вичер­пує інших прав, таких як право на відтворення та адаптацію. Кожна послуга, що надається (мовлення, прокат або відтворення), є також актом, на який має

173

КНИГА 1. Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України_________________

бути отриманий окремий дозвіл без шкоди майбутнім формам використання; ці права не підлягають вичерпанню.

Вступ

Існує два виміри принципу вичерпання. На першому місці є обмеження щодо права розповсюдження. Це право є вичерпаним, коли копії твору розміщені на ринку з дозволу правоволодільця. Важливий і такий законодавчий аспект Спів­товариства: якщо правоволоділець розміщує на ринку держави-члена товар, який захищається правом інтелектуальної власності, або якщо такий товар збутий з його дозволу, він не може згодом заважати вільному переміщенню то­вару на території Співтовариства. Таким чином, він не може використати свої права на інтелектуальну власність, зокрема, право на розповсюдження в іншій державі-члені, щоб запобігти продажу цього товару паралельним імпортером.

Концепція вичерпання права інтелектуальної власності відіграє центральну роль в законодавстві Співтовариства, тому що воно забезпечує засоби, за допо­могою яких Суд правосуддя прагнув налагодити вільне переміщення товарів з територіальним аспектом прав на інтелектуальну власність. Це дозволяє ринок Співтовариства розглядати так само, як і внутрішній ринок щодо товарів, і за­безпечувати, щоб закони держав-членів були однаковими або, принаймні, дуже подібними.

З іншого боку, якщо товар розміщений на ринку третьою країною без дозво­лу правоволодільця, навіть якщо цей акт є законним у країні, принцип вичер­пання не застосовується (див. справу Патрицій)¹⁵. Наприклад, Суд правосуддя виявив звукозаписи, які могли б вироблятися цілком законно в одній державі-члені, тому що строк захисту там закінчився, незважаючи на це могли б прода­ватися в іншій державі-члені лише з дозволу правоволодільця, де строк захис­ту ще діяв.

Суд правосуддя дійшов висновку, що за відсутності узгодження є одна під­става, а саме те, що законодавство держав-членів має визначити, чи будуть права інтелектуальної власності існувати, чи ні. Результатом є те, що збут мо­же бути можливим без дозволу правоволодільця в одній державі-члені, але не в інших, і різниця між чинним законодавством в різних державах-членах може створювати перешкоди для торгівлі.

Та питання вичерпаності прав не розглядається таким же чином, де послуги швидше, ніж товари, надаватимуться. Якщо існує право інтелектуальної влас­ності, за яким послуга підлягала дозволу, акт надання цієї послуги вимагатиме щоразу дозволу. В іншому разі, коли інтелектуальна власність втілена у про­дукті, такому як відеокасета фільму, трансляція фільму або демонстрація фільму в кінотеатрі, такі дії не вичерпують права володільця дозволяти або за­бороняти і надалі трансляцію, демонстрацію чи ретрансляцію.

Зона, в якій твір може транслюватися, та кількість випадків, за яких він мо­же транслюватися, визначається тільки контрактом трансляції. Третя сторона, яка не має контракту з правоволодільцем, — ця особа могла б інакше не бути третьою особою — не може надавати послугу, використовуючи захищені твори або інші об'єкти без порушення прав інтелектуальної власності правоволоділь­ця, поки ця третя сторона законно не придбає відеокасети на ринку Співтова-

¹⁵ Справа 342/87 EMI Electrola v Patricia im und Export & orwers /1989/ ECR 79.

174

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

риства. Лише тоді вона може продавати їх вільно, завдяки принципу вичерпан­ня, який застосовується до товарів.

Звісно, строки контракту між правоволодільцем та ліцензіатом можуть бути зумовлені правилами конкуренції. Статті, які забороняють продаж в окремих зонах або які суворо обмежують зону, в якій послуга може надаватися, могли б бути статтями, які порушують правила конкуренції.