4. Питання

1) Чи вважаєте ви, що відмінність між законодавством держав-членів є та­кою, що норми моральних прав повинні бути узгодженими? Чи буде виправда­ним узгодження в сучасній ситуації?

2) Чи достатнім є положення про регламентацію моральних прав у контрак­ті? Коли матеріал знаходиться в мережі, наприклад, у цифровій формі, чи є по­рушенням моральних прав певні зміни, наприклад, зміна формату?

3) Чи може факт, що автор погодився на цифрову форму, означати, що він погодився і на певні зміни?

4) Чи вважаєте ви, що реґламентація певних змін могла б визначатися ко­лективними угодами між авторами та виконавцями, з одного боку, та виробни­ками і видавцями, з іншого боку?

5) Чи вважаєте ви, що питання повинні обговорюватися в цілому або ж стосу­ватися певних галузей (кінематографія, видання газет, бібліотеки, музеї тощо)?

Частина третя Використання прав

Підрозділ VIII Переданий і управління правами

Основні положення

В інформаційному суспільстві з'являються нові можливості щодо викорис­тання і користування творами та об'єктами, що охороняються. Процедура на­дання прав також повинна розвиватися та адаптуватися до нового середовища, щоб, наприклад, створення творів мультимедіа, використання музики, слова, фотографії, фільму тощо не було ускладнене довгими та дорогими процедура­ми. Необхідно полегшити доступ до творів та інших об'єктів, що охороняються авторським правом і суміжними правами.

1. Вступ а) Природа прав і

Авторське право і суміжні права є виключними правами, які означають, що первинний правоволоділець — автор, виробник фонограми або фільму, телера- |

190 І

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

діомовна організація — має право дозволяти або забороняти користування тво­ром або іншим об'єктом, що охороняється. Такі права мають багато різних форм, та дозвіл, який надається на певний вид використання, не означає, що будь-яке інше використання також дозволене. Автор, який дозволяє публічне виконання своєї п'єси, не передає своє право дозволяти або забороняти відтво­рення тексту п'єси. Це різні види прав, якими автор може вільно розпоряджа­тися. Правоволодільці можуть використовувати свої твори та інші об'єкти, що охороняються, на свій власний розсуд.

Існують певні винятки з такої загальної норми, коли права автора або іншого правоволодільця обмежуються правом на справедливу винагороду: тоді право-володілець не може заперечувати проти використання свого твору або іншого об'єкта, що охороняється, бо законодавством передбачена справедлива винаго­рода за таке використання.

У статті 8 (2) Директиви про право прокату і деякі суміжні права є таке по­ложення: справедлива винагорода повинна виплачуватися, якщо запис, зроб­лений з комерційною метою, використовується для передачі в ефір або спо­віщення невизначеному колу осіб.

Причиною надання такого права на винагороду є те, що в цьому разі інди­відуальне розпорядження правами неможливе, враховуючи кількість та види використання, тому в інтересах користувачів законодавець вирішив у такий спосіб це питання.

Ь) Форми управління правами

Було б корисним узагальнити ті шляхи, якими регулюються права інтелек­туальної власності. Форми, які використовуються, є різними залежно від певної галузі та різних видів правоволодільців. Основними є наступні форми управ­ління правами:

1. Найбільш важливою формою управління правами інтелектуальної влас­ності є та, за допомогою якої первинні правоволодільці, тобто автор, виконавець або виробник, зберігає контроль за правами та надає ліцензії зацікавленим сто­ронам, які звертаються до нього. Правоволоділець має виключне право. Наприк­лад, виробники кінематографічних творів самостійно управляють своїми пра­вами без посередників.

Однак первинний правоволоділець не завжди є особою, яка управляє права­ми. В деяких сферах правами управляють видавці, навіть якщо вони не визна­ються законодавством як володільці авторського права і суміжних прав. Авто­ри художніх творів передають свої права видавцям. Подібно права можуть пе­редаватися розповсюджувачу або виробнику, які поширюються на особливу географічну зону в іншій країні або зону, де використовується інша мова.

2. В деяких випадках права передаються виробникові за законом. Наприк­лад, може бути презумпція, що автор або виконавець, який підписує контракт з виробником, надає йому свої права. Презумпція може бути спростовною (сто­роні надається право довести, що він не бажає надавати особливе право) або не­спростовною (докази протилежного є непотрібними). Такий механізм встанов­лює більш або менш автоматичний підхід до надання прав.

3. Іншим загальним поняттям для регулювання авторського права і суміж­них прав є колективне управління правами на колективний твір.

191

КНИГА 1. Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України_________________

Така форма є дуже важливою. Для більшості випадків така форма створен­ня творів може відноситися до традиційної форми, але є й специфічні випадки. Наприклад, така форма використовується, коли правоволодільцями видаються обов'язкові ліцензії або вони мають тільки право на винагороду. Виробники до­віряють регулювання своїх прав щодо кабельної передачі організаціям колек­тивного управління аудіовізуальними творами; очевидно, що індивідуальна пе­редача була б надзвичайно складною в таких випадках. Колективне управління правами відіграє важливу роль у музичній індустрії, де таке управління було б безнадійним для окремого автора або виконавця. Незважаючи на певні тради­ції, колективне управління правами відрізняється в різних сферах та в різних державах-членах Співтовариства.

с) Система прав в інформаційному суспільстві

Виходячи з того, що вже було зазначено, автор твору мультимедіа, який ба­жає використовувати твори, що охороняються, повинен одержати дозвіл кож­ного з авторів або володільців суміжних прав. Така ситуація не є новою, коли колективні організації мають право розпоряджатися так званими комплексни­ми майновими творами. Однак цифрова технологія, яка відкриває нові можли­вості для створення таких творів та творів мультимедіа, підтверджує, що роз­виток регулювання авторським правом є надзвичайно важливим. Велика кіль­кість творів та інших об'єктів, що охороняються, може використовуватися при створенні одного CD-ROM. Виробник повинен отримати велику кількість дозво­лів. Відсутність одного з них може перешкодити публікації цілого твору муль­тимедіа.

Питання охорони прав щодо літературної та художньої власності стосується великої кількості дозволів, які потрібні для створення твору мультимедіа. Мо­же статися, що загальна ціна прав, які набуваються на використання того чи ін­шого твору або виконання, може бути надзвичайно високою. Необхідно визна­чити, чи ті особи, які управляють правами, беруть до уваги спеціальний випа­док із авторами творів мультимедіа, коли вони встановлюють фінансовий зміст ліцензій та слідкують, щоб сучасна шкала була сумісною з утилізацією творів або інших об'єктів, що охороняються, в інформаційному суспільстві.

Авторське право і суміжні права не повинні розглядатися як певна пере­шкода для створення творів сфери масової інформації. Повинна бути забезпе­чена неможливість того, щоб виробники та видавці використовували управлін­ня творами мультимедіа як передумову для відмови у наданні необхідних прав, що було б ризикованою інвестицією та могло б вивести з нормального функціо­нування всю творчість у цій сфері.

Деякі користувачі відкрито заперечують проти введення обов'язкових ліцен­зій, які, на їхню думку, загострюють «проблему» ліцензування.

Потрібно вказати на цій стадії, що автори, виконавці, виробники фонограм та фільмів зацікавлені у використанні своїх творів та об'єктів, що охороняють­ся, бо як їхні прибутки, так і повернення їх капіталовкладень залежать від цьо­го. Тому вони також зацікавлені, щоб потенційні користувачі не відчували труд­нощів на шляху пошуку джерела ліцензії, не стикалися з випадками відмови щодо надання ліцензії. В будь-якому разі складністю визначення правоволо-дільця не може виправдовуватися зменшення рівня охорони.

192 І

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

Обговорені зацікавленими сторонами під час слухання в липні 1994 року складнощі щодо одержання дозволу на включення творів та інших об'єктів, що охороняються, до бази даних, не повинні виправдовувати розширення обов'яз­кових ліцензій або будь-яке інше послаблення прав сфери інтелектуальної власності.

2. Сучасний правовий аспект

2.1. В міжнародних конвенціях є мало посилань щодо управління та набуття авторських і суміжних прав, а якщо й існують такі положення, то вони є не зо­всім чіткими. В статті 2 (6) Бернської конвенції зазначається, що «охорона здій­снюється на користь автора та його правонаступників», підкреслюється, що ліцензії не повинні знижувати рівень охорони, встановлений Конвенцією.

Існують два положення Бернської конвенції, які стосуються особливих ви­падків. У статті 14^bls (2) (b) передбачена презумпція, що права на використання кінематографічного твору належать його виробнику. В статті 15 (3) зазначено, що видавець анонімного твору може набувати права автора без будь-якого по­дальшого доведення, що він є його представником.

2.2. У законодавстві Співтовариства є певні положення щодо набуття прав та управління ними.

Права, узгоджені на рівні Співтовариства, є, як правило, виключними пра­вами. В законодавстві Співтовариства чітко передбачається, що вони можуть передаватися, набуватися або бути предметом надання договірних ліцензій. У Директиві про право прокату застосовуються норми щодо права прокату та по­зичання (Стаття 2 (4)), права відтворення для володільців суміжних прав (Стаття 7 (2)), права розповсюдження для тих самих правоволодільців (Стат­тя 9 (4)). Це дозволяє доручати колективне управління правами організаціям, видавцям, виробникам. Це також надає можливість використовувати права на­лежним чином у всіх сферах інтелектуальної творчості.

Незважаючи на це, в законодавстві Співтовариства шукаються шляхи для охорони слабшої сторони за контрактом, зокрема, проти повного позбавлення володіння правами, передбачаючи, що там, де автор або виконавець передав або надав своє право на прокат, він «зберігає право одержати справедливу ви­нагороду відповідно до прокату... Право на одержання справедливої винагоро­ди відповідно до прокату не може бути предметом відмови з боку автора або ви­конавця» (Стаття 4 (1) та (2)).

Для розширення рамок передачі та набуття виключних прав у законодавстві Співтовариства передбачено введення презумпції щодо надання прав, щоб по­легшити використання творів. В Директиві про право на прокат і деякі суміжні права встановлюється презумпція, що виконавець передає своє право на про­кат виробнику фільму (Стаття 2 (5)), та дозволяється подібна презумпція сто­совно авторів (Стаття 2 (6)). Це дозволяє державам-членам встановлювати жорсткі презумпції передачі прав виконавцями виробникам за умови, що буде виплачуватися справедлива винагорода.

В законодавстві Співтовариства містяться також положення щодо колектив­ного управління правами. Так, визначення «колективної організації» подано в Директиві про ефірне мовлення через супутник і кабельну ретрансляцію (Стаття 1 (4)): «В межах даної Директиви під назвою «організація колективного управління» розуміється будь-яка організація, єдиним або головним завданням

ІИ-319

193

КНИГА 1. Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України_________________

якої є управління або адміністративне розпорядження авторським правом або суміжними правами». Визначення, зазначене тут, застосовується для цілей цієї спеціальної Директиви, але воно може бути відправною точкою для визначення ролі колективних організацій.

Стаття 13 Директиви про ефірне мовлення через супутник і кабельну ре­трансляцію чітко визначає, що вона погоджена беззаперечно з регламентом ро­боти організацій колективного управління в державах-членах, у той час як в інших директивах не існує таких положень.

В інших директивах містяться певні посилання на бажаність колективного управління правами.

Як загальна норма, законодавство Співтовариства не висуває певних вимог щодо колективного управління правами; це питання є компетенцією держав-членів. Згідно з Директивою про право прокату і деякі суміжні права не можна відмовлятися від права на справедливу винагороду (Стаття 4), але «управління таким правом може доручатися організаціям колективного управління, які пред­ставляють авторів або виконавців» (параграф 3). Держави-члени можуть ви­значати обов'язки таких організацій (параграф 4). Держави-члени також мо­жуть передбачати управління такими організаціями; якщо вони це роблять, то вільні визначати їхній обов'язковий або довільний характер.

Існує виняток з цієї норми щодо кабельної передачі. В статті 9(1) Директиви про ефірне мовлення через супутник і кабельну ретрансляцію вказується, що «держави-члени слідкують за тим, щоб право суб'єктів авторського права і су­міжних прав дозволяти або не дозволяти дистриб'ютору кабельної мережі ре­трансляцію цією мережею — здійснювалося тільки через організацію колек­тивного управління». У 28 розділі роз'яснено, що воно є насправді винятком із загальної норми, метою якого є «забезпечення того, щоб чіткому виконанню до­говірних положень не перешкоджали правоволодільці окремих частин програ­ми».

Треба згадати і Директиву про охорону комп'ютерних програм, в якій зазна­чено, що «в разі, коли комп'ютерна програма створюється працівником у про­цесі виконання його службових обов'язків або за завданням роботодавця, тіль­ки роботодавець має право власності на таку комп'ютерну програму, за винят­ком випадків, спеціально застережених контрактом» (Стаття 2 (3)).

Таке визначення є винятковим, тому що надає роботодавцю монопольне управління правами на комп'ютерну програму. Слід зазначити, що в цій сфері пряме управління правами є нормою. Всі компанії, які створюють комп'ютерні програми, управляють своїми виробами самостійно. Організації колективного управління не використовуються в цій сфері.

3. Обговорення проблеми з точки зору Співтовариства

Існує кілька аспектів набуття та управління правами, які мають важливе значення для внутрішнього ринку. Це є таким випадком, де особливі заходи за­проваджені в окремих державах-членах. Перешкоди можуть постати, якщо ін­ші держави-члени не візьмуть на себе ті ж самі зобов'язання. Прикладом може бути презумпція стосовно надання або обов'язкового управління організаціями колективного управління.

Щодо змісту авторського права і суміжних прав, то настання цифрової ери зможе полегшити управління правами в деяких сферах. Цифрова ера, яка про-

194

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

понує нове керування управлінням загалом, та, зокрема, щодо приватного ко­піювання, надає можливість, яка може бути досягнута відразу. Якщо стануть реальністю системи індивідуальної форми управління правами, то загальне право на винагороду може бути витісненим.

Та це може статися за умови, якщо традиційні суб'єкти, які управляють правами, такі як організації колективного управління, виробники та видавці, усвідомлять, що їхня роль у цих процесах повинна змінюватися. Вони повинні бути заохочені до таких змін.

Під час слухання зацікавлених сторін 7 та 8 липня 1994 року департаменти Комісії порушили окремі питання щодо управління правами в інформаційному суспільстві. Одне з таких питань, чи потрібно переглянути роль організацій ко­лективного управління в інформаційному суспільстві. Відповіді були різними щодо особистої практики певних організацій, але намітилися певні тенденції.

Загалом, здається, є небажаним втручання з боку установ Співтовариства на цій стадії. Учасники погодились, що організації колективного управління по­винні розвиватися за допомогою власних сил. Деякі учасники дотримувалися думки, що права на справедливу винагороду не можуть бути виправданими в інформаційному суспільстві, що необхідно повернутися до індивідуального управління.

Загальною думкою було те, що управління колективними організаціями по­винно здійснюватися на добровільній основі. З боку Комісії були внесені питан­ня щодо введення автоматизованих систем управління або обов'язкових захо­дів щодо колективної організації, щоб полегшити управління щодо творів муль-тимедіа; учасники обговорення були одностайні в тому, що необхідно запобігти будь-якій системі обов'язкових ліцензій. Учасники погодилися з думкою існу­вання окремого центру з управління правами, але зауважили, що встановлення таких центрів повинно робитися на добровільній основі, а можливість управлін­ня індивідуальними правами повинна залишатися відкритою.

Цікаво відзначити, що у Франції кілька організацій авторів вирішили запо­чаткувати нову схему, об'єднавши весь свій власний репертуар. Кожна з орга­нізацій представляє різні категорії творів. Новий орган, SESAM, повинен забез­печувати дотримання виключних прав авторів стосовно експлуатації їхніх тво­рів; таким чином, полегшена діяльність виробників та видавців, які потребують багатьох дозволів через велику кількість прав, що використовуються для ство­рення програм мультимедіа.

Можна сподіватися, що з'являться нові об'єднання колективних організацій, які створювалися за принципом управління однією категорією творів або одно­го виду володільців прав (наприклад, авторів, виконавців тощо). Щоб домогтися централізованого управління правами стосовно всіх творів, виконань або інших об'єктів, що охороняються, які втілені в твори мультимедіа, колективні орга­нізації та інші суб'єкти, що управляють правами, повинні заохочуватися до ор­ганізації спільних органів для спрощення управління правами.

Об'єднання, створені за принципом «єдиного магазину», надаватимуть авто­рам, виконавцям, видавцям-виробникам можливість оперативно визначати по­ходження творів, мати спільний репертуар в умовах розвитку нових техноло­гій. Користувачі матимуть інформацію, необхідну для них, зокрема про сплату за послуги та права, які надаються. Така інформація можлива, якщо різні орга-

«'1-319

195

КНИГА 1. Нормативні акти І документи. Європейська Інтеграція України_________________

нізації працюватимуть разом, об'єднають свої бази даних, запровадять прогре­сивні системи в цій галузі. Пропонуватися повинні як вже існуючі, так і нові твори, включені до виробів мультимедіа.

Об'єднання необхідної інформації змогло б належним чином забезпечити розвиток масової інформації, що підвищило б ефективність та забезпечило б розвиток діючої системи. Така тенденція сприятиме розвитку прав як зацікав­лених комерційних сторін, правоволодільців, так і користувачів. Це не означає, що право управління повинно знаходитись осторонь від індивідуального чи ко­лективного, та визначення індивідуальних прав могло б бути централізованим. Така централізація не витісняла б колективні організації.

Зацікавлені органи обговорюють також можливість просування до центра­лізованого управління, особливо шляхом «чистого будинку».

Ідентифікація відкриває можливість для технічної централізації, особливо створення зв'язку між ідентифікованими файлами, що могло б призвести до спрощення одержання дозволу та зменшення плати за це.

Правоволодільці могли б використовувати центральний орган як посередни­цький, надаючи свої права для використання у творах мультимедіа. Такий ор­ган зміг би обговорювати зміст контракту та встановлювати розмір плати для користувачів. Рішення про створення таких систем може прийматися тільки професіоналами.

Навіть якщо будуть централізовані окремі аспекти управління, це не виклю­чає індивідуального управління.

Індивідуальні контракти між різними групами повинні в будь-якому разі зберігатися так само, як і індивідуальні ліцензії; кожний правоволоділець міг би визначати ціну, яка повинна бути йому сплачена за передані права. Повинна дотримуватися свобода сторін щодо укладання контракту.

Необхідно пам'ятати, що цифрова технологія сприятиме наближенню бази даних до користувача, включатиме необхідні дозволи володільців авторського права і суміжних прав. В таких ситуаціях кожне використання буде індивіду­альним.

Ефективність систем управління необхідна для забезпечення нормального розвитку інформаційного суспільства.

Встановлення таких зв'язків, ефективне управління такими правами повин­ні здійснюватися з дотриманням норм конкуренції відповідно до Договору ЄС.

Важливим питанням є територія, на яку об'єднані органи надаватимуть ліцензії, та управління такими правами.

Норми щодо конкуренції є фундаментальними, але нема підстав говорити про те, що вони суперечать ідеї централізованих систем, принаймні щодо ство­рення таких систем.

На слуханнях, які відбулися 7 та 8 липня 1994 p., зацікавлені сторони висту­пили проти введення обов'язкових ліцензій. Комісія висловила свою точку зору. Нема правових підстав для загального введення обов'язкових ліцензій при створенні творів сфери масової інформації або при циркуляції творів, що охо­роняються на інформаційних супершляхах, але спірним є те, що обов'язкові ліцензії, прийняті на національній основі, становили б певну складність для цир­куляції творів та інших об'єктів, що охороняються. Звичайно, це не означає, що

196

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

колективні організації та навіть володільці прав, які не об'єдналися, зобов'язані надавати ліцензії згідно з статтею 86 Римського договору.

Комісія дотримується думки, що поява цифрової технології змінить форму управління правами щодо деяких аспектів. Централізовані схеми управління правами довільного характеру були б належною відповіддю інформаційному суспільству. Зацікавлені сторони могли б самостійно започатковувати такі схе­ми. В той час, як правоволодільцям надається широка свобода дій, Комісія вва­жає, що необхідно вивчити регулятивні рамки, щоб забезпечити нові методи дотримання принципів ефективності та недискримінації і полегшити набуття прав масової інформації.