Тема 4 (2 години) Засоби пожежогасіння, протипожежне устаткування та інвентар, порядок їх використання під час пожежі

I.Призначення та місцезнаходження існуючих на об'єкті засобів пожежогасіння, протипожежного устаткування та інвентарю (вогнегасники, внутрішні пожежні крани, діжки з водою, ящики з піском, стаціонарні установки пожежогасіння тощо).

Усі будівлі, споруди, приміщення, лабораторії, обладнання університету повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння: вогнегасниками, пожежним інвентарем (пожежними щитами та стендами, ящиками з піском, бочками з водою, покривалами з негорючого теплоізоляційного матеріалу, пожежними відрами, совковими лопатами), пожежним інструментом (гаками, ломами, сокирами тощо), внутрішніми пожежними кранами, які використовуються для локалізації і ліквідації пожеж у їх початковій стадії розвитку, та засобами зв’язку.

Вогнегасники вуглекислотні застосовують для гасіння рідких та твердих речовин (крім тих, що можуть горіти без доступу повітря), а також електроустановок, що знаходяться під напругою до 1000 В. Їх рекомендують застосовувати при захисті від пожежі приміщеннь, в яких знаходяться електронно – обчислювальні машини, копіювальна техніка та інша оргтехніка, а також телефонних станцій, архивів тощо. Вуглекислота у вогнегаснику знаходиться у рідкому стані під тиском 6 – 7 Мпа. Час дії вогнегасників цього типу 25 – 40 с, довжена струменя 1,5 – 3 м.

Порошкові вогнегасники призначені для гасіння твердих, рідких та газоподібних горючих речовин та електроустановок під напругою до 1000 В.

Для зазначення місцезнаходження первинних засобів пожежогасіння в ОДЕКУ слід установлювати вказівні знаки згідно з ГОСТ 12.4.026-76 “ССБТ. Цвета сигнальные и знаки безопасности”. Знаки повинні бути розміщені на видних місцях на висоті 2-2,5 м від рівня підлоги як усередині, так і поза приміщеннями (за потреби).

Місця розміщення первинних засобів пожежогасіння в ОДЕКУ мають зазначатися у планах евакуації, які розробляються згідно з ГОСТ 12.1-114-82.

Для розміщення первинних засобів пожежогасіння на об’єктах ОДЕКУ (НЛК № 1, НЛК № 2, гуртожитки № 1, № 2, спортивний табір і таке інше), як правило, повинні встановлюватися спеціальні пожежні щити (стенди).

На пожежних щитах (стендах) повинні розміщуватися ті первинні засоби гасіння пожежі, які можуть застосовуватися в даному об’єкті.

Пожежні щити (стенди) та засоби пожежогасіння повинні бути пофарбовані у відповідні кольори згідно з ГОСТ 12.4.026-76 “ССБТ. Цвета сигнальные и знаки безопасности”.

На пожежних щитах (стендах) необхідно вказувати їх порядкові номери та номер телефону для виклику пожежної охорони.

Порядковий номер пожежного щита вказують після літерного індексу "ПШ".

Пожежні щити (стенди) повинні забезпечувати:

-захист вогнегасників від потрапляння прямих сонячних променів, а також захист знімних комплектуючих виробів від використання сторонніми особами не за призначенням (для щитів та стендів, установлюваних поза приміщеннями);

-зручність та оперативність зняття (витягання) закріплених на щиті (стенді) комплектуючих виробів.

До комплекту пожежного щита (стенду) належить такий набір первинних засобів пожежогасіння :

-вогнегасники порошкові або вуглекислотні (ВП-2, ВВ-2) - 2 шт.;

-ведро (конус) - 2 шт.;

-сокира - 1 шт.;

-лопати - 2 шт.;

-багри - 2 шт.;

-ломи - 2 шт.;

-ящики з піском місткістю 250 кг - 2 шт.;

-бочки з водою місткістю 250 л - 2 шт. (на зимовий період замінюються ящиками з піском тією ж місткістю).

Пожежні щити (стенди) з інвентарем, інструментами, вогнегасниками в місцях установлення на об'єктах університету не повинні створювати перешкоди під час евакуації.

Вогнегасники (порошкові, вуглекислотні) слід встановлювати у легкодоступних та помітних місцях (коридорах, біля входів або виходів з приміщень: кафедр, лабораторій, комп’юрних класів тощо), а також у пожежонебезпечних місцях, де найбільш вірогідна поява осередків пожежі (лабораторії хімії, фізики, студентська їдальня, склади). При цьому необхідно забезпечити їх захист від попадання прямих сонячних променів та безпосередньої (без загороджувальних щитків) дії опалювальних та нагрівальних приладів.

Відстань між місцями розташування вогнегасників не повинна перевищувати:

15 м – для приміщень категорій А, Б, В (горючі гази та рідини);

20 м – для приміщень категорій В, Г, а також для будівель та споруд.

Вогнегасники в місцях установлення не повинні створювати перешкоди під час евакуації.

Переносні вогнегасники повинні розміщуватися шляхом:

-навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для її повного відчинення;

-установлювання в пожежні шафи поруч з пожежними кранами, у спеціальні тумби або на пожежні щити (стенди).

Навішування вогнегасників на кронштейни, розміщення їх у тумбах або пожежних шафах повинні забезпечувати можливість прочитування маркувальних написів на корпусі.

Вогнегасники, допущені до введення в експлуатацію, повинні мати:

-облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об'єкті системою нумерації;

-пломби на пристроях ручного пуску;

-бирки та маркувальні написи на корпусі, червоне сигнальне пофарбування згідно з державними стандартами.

Використання первинних засобів пожежогасіння для господарських та інших потреб, не пов’язаних з гасінням пожеж, не дозволяється.

Необхідність внутрішнього протипожежного водогону в ОДЕКУ, кількість вводів у об’єкти університету, витрати води на внутрішнє пожежогасіння та кількість струмин від пожежних кранів визначаються, виходячи з вимог чинних будівельних норм.

Мережа внутрішнього протипожежного водогону повинна бути кільцевою.

Внутрішні пожежні крани слід установлювати в доступних місцях - біля входів, у вестибюлях, коридорах, проходах тощо. При цьому їх розміщення не повинно заважати евакуації людей.

Кожен пожежний кран має бути укомплектований пожежним рукавом, кнопкою дистанційного запуску пожежних насосів (за наявності таких насосів), а також важелем для полегшення відкривання вентиля. Пожежний рукав необхідно утримувати сухим, складеним в "гармошку" або подвійну скатку, приєднаним до крана та ствола і не рідше одного разу на шість місяців розгортати та згортати наново.

До стаціонарних засобів гасіння пожежі відносять спринклерні та дренчерні установки. Вони являють собою розгалужену мережу трубопроводів зі спринклерними або дренчерними головками і розташовуються під стелею приміщення, яке потребує захисту, або в інших місцях – залежно від типу і властивостей вогнегасних речовин.

II. Загальні поняття про пожежну сигналізацію, спринклерне і дренчерне обладнання та інші установки пожежегасіння (вуглекислотні, пінні, порошкові тощо).

Система пожежної сигналізації повинна швидко виявляти місця виникнення пожежі, надійно передавати сигнал на приймально-контрольний прилад і до пункту прийому сигналів про пожежу, перетворювати сигнал про пожежу у сприятливу для персоналу об’єкта форму, вимикати існуючи стаціонарні системи пожежогасіння, забезпечувати самоконтроль функціонування.

До складу будь-якої системи сигналізації входять:

1).Пожежні споживачі.

2).Приймальний прилад.

3).Автономне джерело електроживлення.

Пожежний сповіщувач це пристрій для формування сигналу про пожежу. Він буває двох типів:

1).Ручний.

2).Автоматичний.

Ручний сповіщувач – технічний пристрій (кнопка, тумплер), за допомогою якого особа, яка виявила пожежу, може подавати повідомлення на приймальний прилад або пункт пожежної сигналізації.

Автоматичний сповіщувач – встановлюється в зоні, яка охороняється та автоматично подає сигнал тривоги при виникненні однієї або кількох ознак пожежі:

1).Підвищення температури.

2).Поява диму або полум’я.

3).Поява значних теплових випромінювань.

За видом зони автоматичного сповіщувача поділяються на:

1).Точкові.

2).Лінійні.

Сигнали від точкових сповіщувачів є адресними, з точним визначенням місця пожежі.

Лінійні сповіщувачі реагують на виникнення пожежі впродовж певної безперервної лінії, при цьому не дає інформацію про конкретне місце пожежі.

Приймально-контрольні прилади – складова частина засобів пожежної сигналізації призначені для:

-прийому інформації від пожежних сповіщувачів;

-перетворення та оцінки цих сигналів;

-видачі повідомлень для людини;

-подальшої передачі повідомлень на пульт;

-видачі команд на включення сповіщувачів;

-забезпечення перемикання на резервні джерела у разі відмови основного джерела.

Для гасіння великих загорянь у приміщеннях категорій А, Б, В застосовують стаціонарні установки водяного, газового, хімічного, повітряно – пінного та порошкового гасіння.

У водяних, газових та інших спринклерних установках водорозпилюючі головки одночасно є датчиками. Вони спрацьовують при підвищенні температури у зоні дії спринклерної головки. Сплав, який з’єднує пластини замка, що закриває вихід води або піни, плавиться, замок розподається, і розпилена завдяки спеціальній розетці вода починає падати на джерело займання. Кількість спринклерних головок визначають з розрахунку 12 м 2 підлоги на одну головку.

У дренчерних установках головка за зовнішнім виглядом мало відрізняється від спринклерної. Але вона порожниста – не має замка. Вмикання дренчерної установки при пожежі у приміщенні, що потребує захисту, здійснюється або за допомогою пускового вентиля, який відкривається вручну, або за допомогою спеціального клапана, що діє за принципом спринклерної головки та об’єднує до 8 дренчерів. В обох випадках вода потрапляє до всіх дренчерів і в розпиленому стані одночасно починає зрошувати всю площу, над якою розташовані дренчерні головки. Таким чином можуть створюватися водяні завіси або здійснюватися гасіння пожежі на великій площі. Замки спринклерних головок та контрольні клапани дренчерних установок розраховані на температуру розкривання 72, 93, 141 та 182 0С в залежності від небезпечної температури у приміщенні, що потребує захисту.

Спринклерні та дренчерні установки безпосередньо вдосконалюються На данний час застосовують дренчерні установки для гасіння пожеж повітряно – механічною піною, у яких звичайні дренчери замінені пінними, а керування автоматизоване. Кран автоматичного пуску зв’язаний із температурним датчиком, що знаходиться безпосередньо у приміщенні.

Є також автоматичні вуглекислотні установки гасіння пожежі.

III. 1.Порядок утримання існуючих на об'єкті засобів пожежегасіння (у літніх та зимових умовах).

Пожежний резервуар (водойм) та його обладнання повинні бути захищені від замерзання води. Узимку для забирання води з відкритих вододжерел слід встановлювати утеплені ополонки розміром не менше 0,6 x 0,6 м, які мають утримуватись у зручному для використання стані. У літній період треба забезпечити утримання у належному стані пожежний резервуар (водойом), слід організувати його постійне технічне обслуговування, чищення.

Вогнегасники вуглекислотні у літній період забороняється тримати на сонці. Тому вогнегасникі, які прикріплені до пожежних щитів, що розташовані на території ОДЕКУ (вулиці) необхідно заносити до приміщень. Окремо випадку, коли на пожежному щиті є спеціальна покрівля.

Вогнегасники, встановлені за межами приміщень або в неопалюваних приміщеннях та не призначені для експлуатації за мінусових температур, повинні зніматися на холодний період. У такому разі на пожежних щитах та стендах повинна розміщуватися інформація про місце розташування найближчого вогнегасника.

Вогнегасники вуглекислотні, порошкові у зимовий період не можна зберігати у неопалювальних складських приміщеннях, підвалах. При низькій температурі у випадку падіння вогнегасника, можливо пошкодження (тріщина, деформація) корпусу, а також зіпсування пускового механізму.

Використані вогнегасники, а також вогнегасники із зірваними пломбами необхідно негайно направляти на технічне обслуговування (перезарядження).

На перезарядження (технічне обслуговування) з об'єкта університету (НЛК № 1, НЛК № 2, гуртожитки № 1, № 2, спортивний табір і таке інше) дозволяється відправити не більше 50 % вогнегасників від їх загальної кількості.

Відповідальні особи за своєчасне і повне оснащення об'єктів вогнегасниками та іншими засобами пожежогасіння, забезпечення їх технічного обслуговування, навчання співробітників ОДЕКУ правилам користування вогнегасниками є особи, призначені наказом ректора ОДЕКУ.

2.Правила використання вогнегасних засобів, протипожежного інвентарю та обладнання.

До первинних засобів пожежогасіння відносяться:

вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати) та пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо).

Правила використання вогнегасними засобами.

В ОДЕКУ є в наявності вогнегасники двох видів: вуглекислотні та порошкові.

Вогнегасники вуглекислотні містять вуглекислотний газ, ріже – азот і другі інертні гази. При давленні 60 аті вуглекислий газ переходить в жидкий стан. Призначаються для гасіння рідких та твердих речовин (крім тих, що можуть горіти без доступу повітря), а також електроустановок, що знаходяться під напругою до 1000 В. Вогнегасник складається з:

1)сталевого корпусу;

2)хомута кріплення вогнегасника;

3)запірного клапану;

4)рукоятки;

5)дифузора.

Усередені сталевого корпусу, який наповнений кальцинірованою содою – 96, 5% з водою, міститься стальний корпус з вуглекислим газом, який під тиском 70 ати є рідина. При відкритті запірного клапану рідинний вуглекислий газ змішується зі розчином кальцинірованої соди і виходить з дифузора у вигляді піни. Час дії ВВ- 2 – 60 секунд. У випадку, коли замість запірного клапану міститься ручка, якою проколюється корпус з вуглекислою рідиною, треба винути чеку і натиснути ручку.

Вогнегасники порошкові призначаються для гасіння невеликих спалахувань речовин та матеріалів (лужні метали, інші хімічні речовини, електроустановки), коли використання вуглекислотних вогнегасників неефективно.

Вогнегасник порошковий складається з:

1)пластмасового корпусу;

2)стальний балон зі стисненим повітрям;

3)рукоятки.

Усередені пластмасового корпусу знаходиться вогнегасний порошок, який складається з: кальцинірованої соди – 96,5%, графіту – 1%, стеарата залозу –1%, стеарата алюмінію – 1%, стеаринової кислоти – 0,5%. Усередені вогнегасного порошку міститься стальний балон зі стисненим повітрям. Щоб скористатися вогнегасником під час гасіння пожежі, треба винути чеку і натиснути ручку. У результаті проколюється сталевий балон зі стислим повітрям, який розпиляє порошок і він під тиском виходить в невеликий отвір на полум’я і гасить його. Кожні пів року вогнегасний порошок треба просушувати при температурі 50 – 60 0С або раз на 1,5 роки перезаряджати.

Правила використання протипожежного інвентаря та обладнання.

Ручні пожежні інструменти.

1.Сокири пожежні призначені для розкриття та розбіру легких конструкцій. Існує два типа сокир: велика (5 кг) і мала (1 кг). Сокира вкладається в кобуру.

2.Пожежні ломи призначені для розкриття конструкцій, пробивання отворів і інших вдарних робіт. Їх виготовляють зі сталі діаметром 20 – 30 мм,длиною 600 – 1200 мм. Іноді ломи використовують як важілі.

3.Пожежні багри призначені для розкриття конструкцій, виготовлені зі сталі. Діаметр – 20 мм, длина до 3 м, вага до 6 кг.

Пожежний інвентар.

1.Ящик з піском місткістю 250 кг.

2.Бочки з водою місткістю 250 л. (на зимовий період замінюються ящиками з піском тією ж місткістю).

Ручна пожежна драбина.

Драбина – палиця призначена для підйома на невеликі висоти. Вона складається з 8 ступенів. Длина драбини 3400 мм. Вона складна. Висувна драбина повинна установлюватись під кутом 70 75 0С до горизонту. Драбина повинна обпиратися не на сковзьку чи наклонну поверхню. При використанні драбини унизу обов’язково повинен притримувати співробітник (дружинник).

Рукава пожежні призначені для транспортування води під натиком для гасіння пожежі. Вони виготовляються з натуральних льняних або з синтетичних волокон а також різного діамету (51, 66, 77, 89, 150 мм), длиною до 20 м. Рукава пожежні підлягають випробуванням. Для непрогумлених рукавів робочій тиск 2-12 ати, для прогумлених рукавів – 5 – 10 ати. Випробувальний тиск збільшують на 25%. Результати гідравлічних випробувань заносять у спеціальний журнал.

Ствол пожежний призначений для отримання безперервних або розпилених водяних струменів. Він складається з конусоподібного корпусу, насадки, з’єднальної муфтової головки і пересувного ременя. При тиску у стволі 3 ати розхід води рівняється 4,7 та 6,6 л\с. Гідравлічні випробування стволів проводять не менше 1 разу на рік.